Holistic Translator

Як відчувається вести видавничий бізнес в Україні:

На паркані хуй написано, а за парканом дрова лежать

Вчора слухала хороше відео про медіаграмотність, давно хочу зібрати думки з цього приводу в купу, бо якщо популярна література і далі буде рухатися в напрямку Ребекки Кван, яка панічно боїться дати читачу самому подумати, то в нас будуть ще більші проблеми зі сприйняттям текстів (і реальності), ніж уже є, а воно вже й так невесело.

А так загалом, звісно, варто було б перш ніж писати коментарі, докладати до них дрібку осмислення (а раптом, ну просто на секундочку уявімо, дизайнерка, перекладачка і видавництво подумали, перш ніж придумувати обкладинку, а не просто втулили туди шо попало. Революційна думка, я знаю). Але маємо що маємо, це я ще з часів "овердрайву" зрозуміла 🤷‍♀️

"Ягня" Люсі Роуз – це похмурий дебютний роман на межі фолк-горору, темного екологічного трилера та психологічної драми❤️

Марґо з матір’ю усамітнено живуть біля лісу, однак завжди радо вітають у гостях незнайомців, що час від часу стукають у їхні двері. Мама називає їх безпритульними, зігріває і пригощає, а потім вгамовує голод, патраючи їхні тіла... Та коли на порозі з’явиться Іден, зовсім не схожа на інших гостей, Марґо доведеться зіткнутися зі зміною порядків у домі, зрозуміти власні бажання й, можливо, вперше в житті запрагнути свободи.

У дебютному романі «Ягня» про дорослішання та неминучу сепарацію Люсі Роуз показує, як жадання, гнів і тваринні інстинкти штовхають жінок на немислимі вчинки, а стосунки матері й доньки пишуться кров’ю.

✍️Переклад з англійської Нати Гриценко
🖌Обкладинка Саші Павлової

Всіх колег вітаю з професійним святом!

Хочу сказати, що перекладацтво, звісно, ніколи не буде ідеально простим: якби ж тільки можна було просто сидіти вечорами під ковдрочкою й клацати по клавішах собі на втіху без усяких дедлайнів, нервів, правок, затримок грошей і претензій до мжичок! Ну але завжди є й інший бік: відчуття свіженадрукованого перекладу в руках, кайф від вдало підібраного відповідника, підтримка колег і коліжанок, фестивалі, клуби, вдячні читачі, тож хай цього всього у вас буде побільше!

Цьомаю в носа 💋

Нагадали тут, покажу і вам: перша в моєму житті критика перекладу, 2020 чи 2021 рік. Першу книжку автора, раптом що, перекладала теж я) Хто має уявлення, про який русизм ідеться, підкажіть, я досі хз 🫠

Translators In Action організовують вебінар «Договір в книжковому перекладі».

Які умови співпраці варто і можна обговорити з видавництвом до початку роботи? На що слід звертати особливу увагу під час укладання угоди? Де шукати допомогу, якщо виникають спірні або незрозумілі ситуації?

Це те, що треба послухати всім перекладачам і перекладачкам незалежно від досвіду.

Коли? 30 вересня о 14:00, просто на Міжнародний день перекладу.

Спікерки: представниці Українського національного офісу інтелектуальної власності та інновацій — Ольга Улітіна та Софія Моховікова.

Для участі в події заповніть форму.

Я щось пропустила момент, коли передзамовлення стали вважатися "пріорітетною відправкою в перші години виходу книжки з друкарні". Передзамовлення — це а) підтримка видавництва, б) знижка, в) гарантований екземпляр в разі високого попиту. Я не уявляю собі, як читачі уявляють собі розсилку кількох сотень (а то й пари-трійки тисяч) книжок по одній швидше, ніж буде кинути п'ять нерозпакованих пакованів із друкарні на палету й відправити у книгарні чи на фестиваль (бо буває таке, що фестиваль починається у п'ятницю, а книжку привозять у середу ввечері). І це якщо відкинути на хвилинку очевидні (але, видно, не для всіх) проблеми з логістикою в країні.

Але я бачила якось скрін листа у видавництво, де людина питала, чому їй досі не прийшла її книжка. Щось у квітні чи травні 2022 року.

І такі істерики й обідки, плювки і тупцяння ніжками, боже поможи. Треба, мабуть, щоб видавці взагалі закрили передзамовлення, і ви потім за ці книжки у книгарні билися. (Можна брати гроші за видовище.)

Побачила цей пост про те, що буцімто ШІ зробив настільки точний переклад, що присоромив живих перекладачів (крім професійного перекладача, який сказав, що в ньому нема оригінального авторського голосу). Одразу скажу, що нічогісінько не знаю про механізми роботи ШІ та машинного перекладу, тим паче про китайську, але в мене є на старті питання — як ШІ дає раду з неологізмами та синонімами?

З неологізмами питання двостороннє: якщо це неологізм авторський, його треба адаптувати з урахуванням особливостей мови (простіше кажучи — як би, скажімо, цю нову технологію або поняття називали в нас). Чи впорається ШІ з адаптацією Ґібсонівського ICE («крига»), яке по суті абревіатура й повинне у нас розшифровуватися? Чи адаптує адекватно які-небудь М’євіллівські чи Вандермеєрівські приколи? Тобто може й так, якщо задати йому окрему задачу, але якщо ці слова зустрічаються в контексті цілого тексту, який цілком проганяють через програму, і цього слова немає в словниках, якою буде логіка програми в такому випадку? Інший бік: чи придумає ШІ перекладний неологізм, наприклад, одне поки невикористовуване зручне слово на місці усталеного виразу з 2-3?

Далі, як обирається для перекладу слово з синонімічного ряду? Що обере — іти, чимчикувати чи дріботіти? Який із десятка синонімів горизонту кращий конкретно для цього твору та стилю? Це рішення суто стилістичне, ШІ тут може теоретично спиратися тільки на текст інших перекладів, але якщо їх немає? Як зрозуміти тонкий нюанс, який самі перекладачі можуть відчувати по-різному?

От мій нинішній переклад: дуже кучерява авторська мова, подекуди незвична структура речень, багатий синонімічний ряд. До всіх кучерявих слів я, звісно, намагаюся підібрати кучерявий український аналог, де це можливо. Але загальний стиль також спонукає мене шукати синонімічні альтернативи там, де їх в оригіналі explicitly немає (floor/долівка, marsh/драговина, fleece/руно), бо це вкладається в логіку тексту: я розбираю його по частинках і наново збираю вже у своєму варіанті з урахуванням загального контексту. Чи зробив би так машинний переклад?

Ми ж любимо переклади не за сам зміст, а за мову, стиль, авторський та перекладацький голос, а це тонка інтуїтивна робота, яка від виконавця до виконавця може дуже відрізнятися (інакше у нас не було би п’яти різних версій «Серця пітьми», це було б марно). Звісно, якщо комусь подобається уніфікованість, на здоров’я, але я далека від думки, що професія загинається, бо нам за природою все ж таки зазвичай більше подобається комунікувати з іншим людським, ніж із машинним, а переклад — це дуже людське й індивідуальне.

Либонь (для Р. О. Л.)
Вера Бріттен
(1916)

Либонь, колись засяє сонце знов,
І я побачу небо голубе
І знов збагну, що світ не охолов,
Хоч втратила тебе.

Либонь, злотисті луки біля ніг
Вдихнуть у дні весняні теплоти,
І втішить цвіту білого поліг,
Хоча загинув ти.

Либонь, ще літні заблищать ліси
Й троянд багрянець зрине крадькома,
Й жнива осінні сповняться краси,
Хоча тебе нема.

Либонь, відринуть муки навісні,
Я проведу цей рік у засвіти
Й різдвяні знов послухаю пісні,
Хоч не почуєш ти.

Й хай скільки стука радість у вікно,
Жазі найбільшій час прорік кінець —
Без тебе моє серце вже давно
Розбилося внівець.

Літералі я і мої робочі справи на сьогодні

Це таке you can verb any noun у кубі, прям у захваті. (Пробастеркітонився, оно як).

Тим часом здоровий глузд поки що не дав мені перекласти silhouetted як силуетувався, але я стрімко втрачаю самоконтроль і вже вставила в текст мочар і патерицю, якими зроду не користувалася, чекайте через пів року обурені скріни у тредз 👌

Я людина проста і думаю так, що якщо автор оригінального тексту вирішив продемонструвати свій діапазон англійської так, що мій робочий словник відмовляється ці слова перекладати, то я маю право адаптувати це словами, яких (поки що) не знають словники української.

На жаль, зі мною не погодяться деякі редактори й суттєва частина читачів, але поборники універсальної простоти мови перекладу просто чомусь вважають, що не будуть перечіплятися за яке-небудь intended and punitive belittlement, якщо вирішать почитати твір в оригіналі.

Коротше, хуліганьте в перекладах, це розвиває мову і не дає їй застоятися в рамках шкільного підручника, бо інакше будемо читати по суті одну й ту саму книжку під копірку по колу.

Й окремо картинками, бо телеграм постійно вважає, що я пишу надто довгі пости (все так).

Шановні одесити, якщо ви досі не ходите до нас із Настею на книжкові клуби, приходьте нарешті) Ми читаємо переважно жанрову літературу (не роментезі), хороші серйозні книжки, де можна обговорити і культурний контекст, і жанрові особливості, і літературні характеристики, так що давайте до нас, соціалізуватися з однодумцями)

Попередній графік клубів на найближчі три місяці:

27 вересня, 18:00: Чайна М’євіль, «Вокзал на вулиці Відчаю» (Богдан), модерує Настя, вхід вільний, реєстрація тут

3 жовтня, 15:00: Євген Товстоног, «Куб» (Жорж), модерує Настя, вхід за донат на відновлення видавництва, реєстрація тут

18 жовтня, 15:00: Роберт Джексон Беннетт, «Затруєна чаша» та «Крапля скверни» (Апріорі), модерує Настя, вхід вільний, реєстрація тут

25 жовтня, 18:00: Альєтт Де Бодар, «Навігаційна плутанина» (Жорж), модерую я, вхід за донат на відновлення видавництва, реєстрація тут

8 листопада, 17:30: Айра Левін, «Дитина Розмарі» (Богдан), модерую я, вхід вільний, реєстрація трохи пізніше.

29 листопада, 17:30: Мона Авад, «Ми тебе любимо, Зайчику» (Жорж), модерую я, вхід за донат на відновлення видавництва, реєстрація трохи пізніше

Сучасний книжковий ринок (як, мабуть, і в будь-яку епоху, але я можу судити лише про те, що бачу в ріалтаймі) й так завдає страждань, бо кожні п’ять років з’являється покоління авторів і авторок, які надихаються виключно книжками, написаними за останню п’ятирічку (деякі вже буквально пишуть по тікток-чекпойнтах, намагаючись вписатися в тенденції, які застаріють за пів року, або просять чат джпт «переписати в стилі такої-то»), і це, як казала мудра людина, коли робиш спочатку чипси і сухарики зі смаком бекону, а наступний етап — чипси зі смаком сухариків, бо ніхто навіть не намагався спробувати справжній бекон. Мода на фентезі й роментезі, наприклад, перетворила 90% книжкових полиць на довбані бекрумз, де відтворюють форму, не розуміючи суті, і де намагаються зліпити живу людину за фотографією, на якій зображений кадр із відео, на якому знімали воскові фігури, та й ті з того легендарного краківського музею.

І ніби нам цього замало, приходить таке чудо й каже: слухайте всі! Я! Придумав! Геніальну! Ідею! Ніколи ще такого не писали! ШІ помічниця оживає і хоче трахатися зі своїм творцем!

(Вставте сюди той відомий кадр із «Блейдраннера», де Ґослінґ дивиться на велике зображення де Армас, оце приблизно мій вираз обличчя, коли я це читаю.)

І я ще раз повторюся: в людини є гроші, людина може відкрити власне видавництво суто під свою книжку, може заплатити Андруховичу за позитивний відгук, і, зрештою, вона може за ці гроші найняти всіх редакторів світу, щоб вони зробили з цього щось читабельне (та найняв би вже, блять, ґострайтера), але навіщо, якщо посцяти нам усім в очі можна безкоштовно.

Даруйте, що знову про Пономарьова, але інколи треба на пальцях пояснювати.

Розумієте, книжки є всякі, в діапазоні від дуже хороших до дуже поганих. І українські автори теж бувають талановиті, а бувають ні: комусь не вистачає стилю, в когось не дуже оригінальні сюжети, в когось дерев’яні діалоги — це все деталі, які можна і треба обговорювати з різною мірою об’єктивності чи суб’єктивності. Бути не дуже хорошим автором — абсолютно не гріх, за кілька років навіть із посередньості можна виписатися в щось пристойне і знайти свого читача. У письменництві є тільки один гріх, за який можна і треба плювати якщо не в лице, то хоча б під ноги.

Це бути автором, який не читає.

Я нещодавно писала, що в нас багато дебютантів хоче мати авдиторію і заробляти на своїх книжках (тобто по суті робити бізнес), але не хоче проводити попереднє дослідження ринку (тобто по суті робити бізнес). Повторю аналогію: люди відкривають кав’ярню на районі, де вже до них відкрили вісімнадцять кав’ярень. Але у випадку з Пономарьовим, Хортом і деякими іншими товаришами у нас ситуація ще краща: ці люди хочуть, щоб ми забули про те, що взагалі колись ходили у кав’ярні, і сказали: вау, виявляється, можна випити каву в стаканчику поза домом, оце так, охуїти не встати.

Проблема з людьми, які пишуть книжки, не читаючи книжки, в тому, що вони вважають, що написали щось дуже новаторське, бо вони ж нічим не надихалися спеціально, ні за ким спеціально не повторювали, значить, придумали щось екстраординарне. Але якби ці люди прочитали хоча б 2-3 книжки в обраному жанрі (вже не кажучи про інші жанри, які теж бажано знати), то зрозуміли б, що намагаються перевинайти те, що до них пережували сотні авторів уже 50, якщо не 150 років тому. І те, що вже років 20 як мінімум вважається несмаком (у випадку з Пономарьовим ще й, судячи з усього, дуже етично сумнівним, враховуючи що ми перетнули межу першої чверті XXI століття, і погляди суспільства на суб’єктність жінок дещо змінилися).

Тобто здорова людина, яка хоче успішно писати в якомусь жанрі, сідає й читає як мінімум класику цього жанру, щоб побачити, що стояло в основі. Потім декілька сучасних авторів, щоб зрозуміти нинішні тенденції розвитку. А потім ще відкриває ґуґл, шукає, що написане в цьому жанрі в її країні, читає це, і тоді вже робить висновки, що б таке написати, щоб і жанр розкрити, і не повторювати в н-ний раз одне й те саме.

Але завжди знайдуться розумники, які пишуть душею, і їм ці ваші папєрєднікі не указ, тому кожні кілька років двері на український ринок виносяться з ноги то «першим українським міським фентезі, бо всі читають Лук’яненка» (можна з голови назвати з десяток відомих книжок в жанрі до того), то «першим українським характерницьким фентезі» (тут навіть Дерев’янко далеко не першим був, а він на ту мить уже забив собою ефір), то ось тепер видатним романом про ШІ-жінку, який, слава б-гу, ще не назвався «першим українським кіберпанком», але вже спокійно мітить у номінанти на Золотий хрін, бо таке враження, що Пономарьов жінку востаннє бачив у п’ятнадцять років, коли лишився вдома без батьків і зміг подивитися після опівночі дорослий канал.

І часто ми чуємо про цих авторів, бо вони приходять із власним медіаресурсом, і цей медіаресурс книжок практично не читає, тому їм можна отаке напарити. Якби це не був відомий співак, який може вкласти бабло в рекламу, ви б, скоріше за все, не почули про цю геніальну книжку взагалі, бо будь-яке адекватне видавництво відсіяло б цей рукопис на третій сторінці, а намагання видатися й рекламуватися самвидавом виглядали б як отой бідолашний дядечко, що намагається видати всі 39 своїх книжок, починаючи з трилогії про клітор, бо це явища приблизно одного рівня.

Новий перекладацький курс Літосвіти стартує в понеділок 14 вересня, і він ще потужніший за викладацьким складом, ніж минулі рази: Стасюк, Любенко, О’Лір, Стріха-старший і ще купа людей, у яких справді хочеться вчитися (бо мати колег, на яких хочеться взоруватися, для будь-якої творчої професії дуже важливо).

Із особливого цікавого в нинішній програмі:

- стратегії перекладу великої прози (від початкового плану до того, як не вигоріти в процесі)

- робота зі стилістикою (бо перекладач — це людина-хамелеон і має вміти говорити будь-яким голосом)

- налагодження роботи з редактором (це особливо корисно, бо на практиці буває всяке)

- використання навичок творчого письма (*потирає руки*)

І оскільки у нас тут дорослий блог, хоч і з ниттям та мемами, то за промокодом holistic до 14 вересня включно можна отримати знижку 10% 👌

Реєстрація тут, діліться потім враженнями)