Либонь (для Р. О. Л.)
Вера Бріттен
(1916)

Либонь, колись засяє сонце знов,
І я побачу небо голубе
І знов збагну, що світ не охолов,
Хоч втратила тебе.

Либонь, злотисті луки біля ніг
Вдихнуть у дні весняні теплоти,
І втішить цвіту білого поліг,
Хоча загинув ти.

Либонь, ще літні заблищать ліси
Й троянд багрянець зрине крадькома,
Й жнива осінні сповняться краси,
Хоча тебе нема.

Либонь, відринуть муки навісні,
Я проведу цей рік у засвіти
Й різдвяні знов послухаю пісні,
Хоч не почуєш ти.

Й хай скільки стука радість у вікно,
Жазі найбільшій час прорік кінець —
Без тебе моє серце вже давно
Розбилося внівець.