Стромата

Книга "Чупакабра, дракони та вовкулаки. Чому вимерли істоти, які ніколи не жили" доступна в електронному форматі. Замовити можна за посиланням https://www.vikhola.com/e-books
А нижче один із фрагментів книги 👇

"Як здибаєте вівцю чи козу, то погляньте їй в очі й зауважте незвичайну будову зіниць – не круглі (як у людей), не вертикальні (як у котів), а горизонтальні. З такими очима зручно оглядати краєвид перед собою, а не дивитися вгору. Вівці, кози, антилопи, олені та багато інших тварин не цікавляться спогляданням неба. Люди інакші, вони полюбляють удивлятися в небеса. Вираз "ніколи вгору глянути" означає крайню межу зайнятості. Ще люди проявляють інтерес до всього, що летить у високості. Навіть якщо це здійнятий вітром брудний поліетиленовий пакет – і той поглядом проведемо і подумаємо: "Красиво летить…". А якщо це метелик, зграя птахів, повітряна куля чи літак, то тим паче. Хоча здавалося би, чого витрішки продавати – невже ніколи літаків не бачили? Коли ж у небесах не видно нічого, окрім хмар, то починаємо в них вдивлятися в пошуках знайомих обрисів. Учені кажуть: "То парейдолія – бачення образів у беззмістовних об'єктах". Так, але парейдолією можна розважатися з будь-чим – кавовою гущею, візерунком сукні чи розлитим на пісок пивом. Чому більшість людей обирає хмари? Бо нам цікаві об'єкти в небесах.

Здатність до польоту – рідкісна властивість у світі тварин. Водне середовище, в якому за прадавніх часів з'явилося життя, для багатьох істот залишається домівкою. Чимало видів опанувало суходіл і лише дехто зумів здійнятися в повітря. Якщо не брати до уваги польотів згори вниз на обмежені відстані, то впевнено в повітрі почуваються лише комахи, птахи, кажани та вимерлі птерозаври. Комахи тепер маленькі, їх видно лише зблизька. Для спостереження за птахами частенько потрібен бінокль. Кажани літають переважно в темряві. Птерозаври перевелись. Тож не дивно, що люди приймають на себе місію заповнення повітряного простору, запускаючи вгору кульки, кулі, повітряних зміїв, кільця диму і самих себе. А коли ж беруться за вигадування, то примушують літати геть усе: мітли, килими, автомобілі, будинки і, звісно, тварин. Байдуже, що навіть мікрохвилівка має кращі аеродинамічні властивості, ніж дракон із крильцями – ці летючі ящери міцно ввійшли в сучасні міфи."

Отож, нудний аналіз чому ця картинка неправдива.

У 1937 році російський палеорнітолог А.Я. Тугарінов прийшов до висновку, що в минулому на території Криму мешкало два близьких види птахів - альпійська галка та клушиця.
У 1938 році археолог Г.А. Бонч-Осмоловський дослідив печеру Киїк-Коба і описав звідти зокрема два вказані види птахів. Де ті рештки зараз ніхто не знає, сам Гліб Анатолійович був фахівцем із доісторичної людини, я б не довіряв його результатам визначення птахів.
У 1960-х роках палеорнітолог Михайло Воїнственський дослідив нові знахідки із Киїк-Коби і описав звідтіля: клушицю без альпійської галки), сіру куріпку, слукву, дрозда співочого, дрозда чорного, кам’янку звичайну, боривітра звичайного, голуба сизого та… курку! Всіх знайдено в рівній кількості - по одній кісточці.
Вже виникає питання: чим керувався блогер, що генерував картинку, додаючи на неї одні види але ігноруючи інші види? Гадаю нічим, просто так згенерувалося і підписники будуть раді - що ще треба?
Далі гірше. Знахідка курки в Киїк-Кобі свого часу дала підставу Воїнственському зробити помилкову гіпотезу, що одомашнення курей почалося в Україні. Насправді та курка потрапила в печеру значно пізніше. Сьогодні знахідки із Киїк-Коби зберігаються в Національному науково-природничому музеї, можна помітити, що рештки курей вирізняються по кольору. І ще це натякає, що геологічні шари в печері були подекуди змішані. Знахідка всіх названих птахів в одній печері не означає, що вони співіснували. Хоча саме це намагається донести блогер через згенеровану картинку.
Мої дослідження декількох тисяч решток птахів із іншої кримської печери - Еміне Баїр Хосар, показують, що дрозди та інші лісові види в Кримських горах з’являються пізніше, коли альпійські галки зникають. Що очікувано, оскільки для них потрібні інші умови.
І наостанок - в Криму ніколи не було клушиць. Там літали лише альпіські галки, особливого підвиду, нині вимерлого - Pyrrhocorax graculus vetus.
90 років Тугарінов з якогось дива описав у Криму два види птахів роду Pyrrhocorax. Як їх розрізнити - задача із зірочкою, до того ж у Тугарінова була вкрай мала порівняльна колекція. Однак, попри відсутність аргументації, більшість дослідників викопних решток Криму прийняли висновок Тугарінова і в подальшому спокійно описували два види. Щоб зрозуміти, що маємо справу з одним видом мені довелося більш ніж пів року повторно аналізувати збори! Жоден ШІ не допоміг, оскільки ШІ неспроможний: знайти необхідні матеріали в музейних фондах; співвіднести знайдені кістки із описами в публікаціях ХХ століття; взяти в руки штангенциркуль і з точністю до 0,1 мм виміряти всі кістки і т.д. Це все робота яку робили люди і будуть робити люди! Після півроку подібної діяльності я, з колегами, приступив до написання статті, яку так і назвали “One or Two: How Many Species of the Genus Pyrrhocorax Inhabited the Crimea During the Late Pleistocene?”. Опублікована в 2023 році в науковому журналі Zoodiversity, є в мережі у вільному доступі.

Розумію, що для більшості людей проміри кісток, і визначення кількості видів нудні і нецікаві. Але ж цікаві картинки в наукпоп блогах? А без кропіткого дослідження дріб’язкових подробиць ці картинки лише імітують науку. Бігме краще в стрічці бачити фото справжніх котиків, ніж згенеровані ілюстрації, які описують те, чого не було. Втім, то лише моє судження. Так звані “наукпоп блогери” продовжать необдумано використовувати ШІ, завалюючи мережу вражаючими, однак беззмістовними, матеріалами.
_____
Для розгляду я обрав одну картинку із певного “наукпоп” блогу. Блог нічим не гірше за решту блогерів, просто цей приклад мені аналізувати найлегше - знаю де шукати першоджерела для виправлення помилок. Більшість нинішніх “наукпоп” блогів також “піс оф ШІ”

Десь півроку, як уникаю стрічки Фейсбук, оскільки її завалено… науково-популярними дописами. А що ж поганого, чи це не те чим я займаюся і що подобалося читати?
Ні, оскільки настала пора генерації контенту ШІ.

Якщо тезово, то:
1) ШІ - хороший інструмент в розумовій роботі, але це лише допоміжний інструмент, а не замінник.
2) Основним мотивом писати науково-популярні статті має бути цікавість, бажання самому зрозуміти щось нове про світ. ШІ не замінить автора, оскільки в нього немає цікавості. Його мета - не дізнатися, а згенерувати контент.
3) Навіть у наукпоп чимало блогерів мотивовані писати не цікавістю, а бажанням привернути увагу до себе та/або монетизувати блог.
4) Часте використання ШІ розбещує. Кожній, навіть найцікавішій наукпоп публікації передує марудна робота з текстом. ШІ дає змогу швидко і отримати дещо наукоподібне.
5) З появою ШІ блогери для яких у пріоритеті увага та/або гроші спроможні хоч декілька разів на годину видавати пости будь якої довжини. Засмічення соцмереж згенерованими статтями зменшує помітність блогів, в яких слідкують за якістю. Та ще й привчає читачів споживати соковитий непотріб і називати “ШІ” справді оригінальний контент.

Поясню на прикладі. Ілюстрація - згенерована ШІ картинка про птахів, знайдених при розкопках в печері Киїк-Коба. Взяв в одному із наукпоп блогів, де подібного контенту чимало. Ілюстрація виглядає пристойно, наукоподібно, пізнавально. Так, хто знається на птахах, то зауважить що співочий дрізд насправді помітно менше слукви (на картинці використано синонім вальдшнеп), а біла куріпка зазвичай дещо більша за тундрову тай птахи показані в різні сезони... Знавець викопних тварин, зауважить, що в печерного лева не було таких грив, на ілюстрації африканський лев. Втім, то все помилки, які трапляються в блогах, буває… Око чіпляє, ніби як розширює знання, от і добре.

Але справжній розбір помилок буде значно нудніший. Тому що реальний науковий пошук це не заглядування в мікроскоп, як то показано у фільмах, і не розкопки ідеально збережених скелетів динозаврів. Це кропітка робота, для більшості людей вкрай нудна. Значно простіше згенерувати із ШІ чергову картинку. Якщо все ж хочете дізнатися нудні пояснення, що не так з цією картинкою, то читайте в продовженні👇

Із виходом "Одіссеї" все частіше публікують оповідь походження міфу про циклопів.
… На острові Крит в доісторичні часи жили невеликі слони Palaeoloxodon cypriotes, десь так 1 метр висоти у карку. Слони вимерли, залишилися скам’янілі рештки. Пізніше люди знайшли черепи слонів і так вигадали циклопів.
Дійсно, в черепі слона не так просто зрозуміти де мало бути око, якщо не знати слонячої анатомії. По центру велетенський носовий отвір, очні орбіти навпаки маленькі. Здається чим не прототип циклопа?
Але!
Гадаю ми ставимо віз поперед кобили. Спершу з'явився міф про циклопів, потім люди, знаходячи рештки слонів казали: "О! чи це не череп циклопа?"

Найбільше череп карликового слона нагадує голову циклопа на скульптурі… 1996 року. Це сучасна робота, автор якої навмисно хотів підкреслити схожість із карликовим слоном і встромив циклопу ікла, що нагадують бивні. На справжніх давніх скульптурах подібність циклопа і черепа слона неочевидна (див фото 1).
Понад те – в античні часи одноокість не була ключовою ознакою циклопів. Такими вони є в Гомера та Гесіода – авторів добре відомих сучасним європейцям, тож і циклопів сприймаємо в їхньому баченні. Слово "циклоп" означає "круглоокий", а не "одноокий". У минулому циклопи були різні, як з одним оком так і з трьома (на фото)…
Основними характеристиками циклопів була не кількість очей, а сила, уміння до всякого діла і зневага до всіх, навіть до богове. Циклопи вправні, самодостатні і не дотримуються законів. Якщо шукати відповідника в сучасних міфах, то близьким персонажем буде Сатана. Натомість циклопи у сучасному сприйняті перевелися до одного пришелепуватого велетня Поліфема.
___
Про це не написано в моїй книзі "Чупакабра, дракони та вовкулаки. Чому вимерли тварини які ніколи не жили". Але там знайдете інші приклади як сучасні спроби раціонального пояснення міфів породжують нові міфи.
Книгу можна замовити у видавництві Віхола за посиланням

Це вже не передзамовлення, а справжнє замовлення, незабаром книги буде надіслано!
Але! Якщо замовите до кінця дня 26.07 (завтра), то отримаєте із авторським надписом.
Замовити можна за посиланням на сайті Віхоли

📘 Записав відео про книгу "Чому нації занепадають" і виявилося, що цей тиждень оголошено Національним тижнем читання. Можна подумати чи варто її вам прочитати.
Це не стільки огляд скільки роздуми над деякими фрагментами. Перш за все книга сподобалася тим, що спонукає думати
Якщо цікаво, то осьдечки
https://youtu.be/oWZEIGUsVBM

У 2001 році було опубліковано результати наукових спостережень згідно з якими кажан велетенська вечірниця полює не лише на комах, а й на дрібних горобиних птахів [1]. Особисто мені в цьому найцікавишим є не саме відкриття, а черговий приклад того як нерівномірно розвивається науковий пошук. Структуру ДНК чи Великий вибух в науці описано значно раніше, ніж те, що кажани полюють на птахів!

У подальшому чимало наукових колективів досліджували хижацьку поведінку велетенської вечірниці щодо птахів Європи. Використовували різноманітні методи – швидкісну фотографію, дослідження кісток в екскрементах, ДНК-аналіз посліду і т.д. Аж ось, нещодавно, зусиллями колективу з чотирьох науковців опубліковано ще одне підтвердження – зображення вечірниці із птахою в лапах на полотні Яна Брейгеля Старшого, 1611 рік [2]. Чотири століття тому митець помітив те, що науковці встановили лише нещодавно!

Автори статті вказують, що «нетрадиційні джерела» (unconventional sources) можуть бути цінні для наукових досліджень. Справді, на давніх ілюстраціях і в текстах зафіксовано чимало важливого для зоологів чи ботаніків. Останні 10-15 років активізувалися в цьому напрямку, втім ми лише на початку шляху. Як бачимо відоме мистецтвознавцям полотно Брейгеля привернуло увагу зоологів лише у 2026 році!

Разом з тим постає питання, на яке поки що ніхто не намагався віднайти відповідь – за яких обставин давнє зображення може бути використане як джерело зоологічних спостережень? І справа не лише в численних ілюстраціях драконів або циклопів. Якщо зображено тварину, існування якої підтверджено, чи може це бути свідченням того, що художник правильно поєднав місце спостереження і тварину? Наприклад, якщо на картині Джовані Біраґо (Giovanni Pietro Birago), кінця 15 століття показано юнаків із канарками, то чи дійсно їх уже тримали в Європі? Бо письмові згадки відомі лише з середини 16 століття.
До того ж є проблема фальсифікацій. Наприклад, відомі єгипетські Медумські гуси зацікавили зоологів і в 2021 році було висловлене припущення, що поміж них є невідомий науці вимерлий вид [3]. А якщо робота підробка 19 століття? (про це писав декілька років тому [4]).
Напрямок зоологічних досліджень давніх картин лише починається, сподіваюся методологічні питання буде вирішено.
__
Джерела натхнення
1. Ibáñez & al. (2001) Bat predation on nocturnally migrating birds
2. Romero-Vidal P. & al. (2026) Natural history on canvas: Brueghel knew about bird-eating noctule bats https://www.pnas.org/doi/10.1073/pnas.2536525123 . Ілюстрація з неї.
3. Romilio A. (2021) Assessing 'Meidum Geese' species identification with the ‘Tobias criteria’
4. https://bit.ly/4foy8kS

Жарти жартами, та коли намагаєшся жартувати на навколонаукову тему то варто знати предмет)
У даному випадку натякається, що Аріель встромляє яйцеклад у "клоаку" Еріку, але… але…
Яйцеклад є у самок комах. У риб буває в гірчака (такі маленькі рибки наявні у нашій фауні, їх також називають синькою або пукасиком). Аріель не схожа ні на комаху ні на пукасика.

Наявність у самки яйцекладу не привід вводити його вводити в самця. Вводити копулятивний орган в самця доволі рідкісна практика. Поміж описаного мільйону з гаком видів комах лише самки декількох видів роду Neotrogla вводять в самців "жіночі пеніси". Але то не яйцеклади, то інше.

Клоаки властиві різним групам хребетних тварин, немає лише у плацентарних ссавців і кісткових риб немає. Клоака є у хрящових риб, але рівнолопатевий плавець Аріель вказує, що її нижня половина із кісткових, а не хрящових. Груди, волосся і губи вказують, що верх із плацентарних ссавців. Тобто Аріель зібрано саме із тих тварин, в яких немає клоаки!

Тому мене цей наукоподібний жарт не насмішив. А ось в кого справді смішні жарти на наукову тематику – це у блозі Довколаботаніка. Автор - Олексій Коваленко саме збирає донат для 46-ї Окремої аеромобільної бригади, де служить його брат. Я зі свого боку пропоную в підтримку купити на аукціоні малюнки "чупакабри" (допис вище). Сьогодні о 20:00 аукціон припиняється, у вас лише година, а на площі Франка мобільний інтернет слабкий. Тож поспішайте)
Наразі максимальна ставка 2500 гривень

Chotacabras – так іспанською називають птахів, в українській відомих як дрімлюги. Українська назва відображає поведінкову особливість цих нічних тварин. Удень вони сидять вздовж гілок (саме вздовж, не в поперек, як більшість птахів) і зазвичай не злітають допоки не підійдете впритул. Може здатися, що дрімають.

Іспанська назва дрімлюги перегукується із назвами в багатьох європейських мовах: англійським “goatsucker”*, італійським “succiacapre”, латинським “сaprimulgus”, болгарським “козодой” та ін. Всі вони походять від давньогрецького “αἰγοθήλας” – “той, що висмоктує кіз”. Мовляв птахи вночі залітають до хлівів і висмоктують молоко кіз.

Невідомо коли і де з’явився цей міф, найдавніший письмовий запис наведено в Аристотеля (“Історія тварин”, Кн. 9). Пізніше оповідь повторено у Плінія Старшого, а цих двох авторів достатньо для подальшого поширення Європою і навіть далі. Вочевидь іспанські завойовники привезли назву chotacabras на острови Карибського моря. Місцеві види дрімлюг там були і до європейців, а ось козосмоктання аборигени вочевидь не могли самотужки вигадати по причині відсутності кіз.

Я іспанською не володію, довірюся поясненню від ШІ. В назві птахів сhotacabras використано давньоіспанське слово “chotar” - “смоктати”. В сучасній іспанській кажуть “chupar” . Тому на чопакабру можна казати чупакабра. Як власне подекуди й кажуть, зокрема на острові Пуерто-Ріко. Саме там проживає Моделіна Толентіно – пані, що запустила чупакабру у масову культуру. У 1995 році вона подивилася фільм Species (в українському перекладі «Особина») про іншопланетну монстресу Сіл і надихнулася на створення чупакабри. Як то сталося - описано в книзі Бенджаміна Редфорда "Tracking the Chupacabra" та, побіжно, в моїй книзі "Чупакабра, дракони та вовкулаки". Назву пані схоже, що взяла від птахів. Той що з того що чупакабра-дрімлюга мала б смоктати молоко, а чупакабра-монстр смокти кров? Чоловік пані Толентіно взагалі підмітив, що чупакабра акуратно відтинає козлам сім’яники. Якби він першим проголосив про спостереження потвори, то певно назвав би не чупакаброю, а якась кастраціокаброю.

Незабаром людиноподібна чупакабра із спостережень Толентіно перетворилася на собакоподібну потвору, яка стала звичайною в сюжетах телепередач. А починалося все із милої пташки…

Власне повернімося до птахів. Міф про смоктання дрімлюгами молока породив інший міф. Мовляв, у хлівах багато комах і дрімлюги часто залітають в пошуку здобичі. Зокрема, як описує Чарльз Вотертон в книзі «Мандри Південною Америкою» (1839 рік), дрімлюги часто пролітають під козами, сідають їм на живіт, ноги або вим’я. Ось так, пояснює автор, і з’явився міф про смоктання молока. Оскільки Вотертон поважний натураліст, а дрімлюги справді полюють на комах, пояснення прижилося і у дотепер у вжитку. Ми взагалі таке любимо – знайти давній міф, вигадати йому раціональне (також помилкове) і казати “А насправді…”
А насправді якщо колись дрімлюги і залітали до хлівів, то це були рідкісні випадки, жоден із яких не трапився в присутності дослідників цих птахів. Ми не знаємо, чому в греків з’явився міф про висмоктування молока. Ця і більшість інших спроб віднайти раціональне пояснення міфу призводить до появи нового міфу.

Наостанок про чотокабру на фото. На острові Пуерто-Ріко мешкає чотири види “чотокабр”. Для фото я обрав найрідкіснішу Antrostomus noctitherus. Це ендемік, тобто вид має дуже вузьке поширення, замешкував лише південо-західну частину Пуерто-Ріко. Вид описано у 1888 році по одному екземпляру. Потім їх ніхто не бачив. Вважали, що воно взагалі вимерло. А Пуерто-Ріко відносно невеликий острів, його площа трішки більше Чернівецької області (найменшої в Україні)! І лише в 1961 році встановили, що вид існує досі.
Зауважте: у 1888 році зоологи вид описали, у 1961 році встановили, що вид справді існує на планеті. Для порівняння наскільки відрізняються темпи розвитку різних наук: у 1888 році фізики відкрили радіохвилі, у 1961 році радіохвилі використовували в забезпеченні польоту людини в космос. Далебі, зоологія лише робить перші кроки, ще буде багато нових відкриттів. Щоправда чупакабра-монстр так і залишиться нематеріальною))
___
Нагадую, що незабаром у видавництві Віхола вийде моя книга "Чупакабра, дракони та вовкулаки. Чому вимерли істоти які ніколи не жили". Там не буде про дрімлюг, але буде багато іншого) Хто придбає за передзамовленням, отримає з автографом
Замовити за посиланням


Примітка:
* У сучасній англійській nightjar – нічний щебетун. Однак традиційна народна назва “goatsucker”

Це - чотакабра. Або, якщо бажаєте, чупакабра.
Як так сталося в наступному дописі 👇

❗️Продається справжнє зображення чупакабри! Ну як справжнє… не фотошоп, не генерація ШІ. Намальоване ручками, що на нинішні часи майже справжнє.
👨🏼‍🎨Ці малюнки намальовані для постеру до моєї нової «Чупакабра, дракони та вовкулаки. Чому вимерли істоти які ніколи не жили». Постер буде вкрай лімітований і не продаватися. А ось оригінали малюнків до нього можете купити.
💙💛Оголошується аукціон в підтримку збору для ЗСУ, який веде дружній блог Довколаботаніка. На що збираємо – описано в посиланні на монобанку
https://send.monobank.ua/jar/9JSHhDbVp1
Можна підтримати донатом, а можна на аукціоні придбавши ці малюнки з чупакаброю)
Стартова ціна за всі малюнки разом 1500 гривень.
Торги до 20:00 19 липня (неділя)

Декілька слів про малюнки: А4, крафтовий папір (трохи тонкіше звичайного). Імітація під давні анатомічні малюнки. Я їх бачу в дизайні інтер’єру. Четвертий малюнок додатковий, то просто треба було на постер домалювати надписи і карту Пуерто-Ріко - місце зародження чупакабри. Але в дизайн його також можна додати. Є сліди олівця, до кінця не стирав, оскільки дехто вважає, що так автентичніше. За бажання видаляються гумкою)

❗️Сьогодні о 15:05 спробую в прямому ефірі Радіо Культура розповісти правду про чупакабру. Чи то пак про мою книгу “Чупакабри, дракони та вовкулаки. Чому вимерли істоти які ніколи не жили?”
Спробую, тому що у випадку тривоги запишемо не в прямому ефірі, а у записі. В такому випадку ніхто не зможе додзвонитися в студію і сказати “Ви все брешете!!!” Але будемо оптимістами, сподіваюся на прямий ефір і обурене виття вовкулак🐺

📻 Радіо Культура онлайн можна слухати тут

📘 Зробити передзамовлення книги на сайті видавництва Віхола

🎉Видавництву Віхола виповнилося 6 років!

З нагоди свята оголошено великий розпродаж із чималими знижками. Навряд чи коли небудь буде така низька ціна на книгу мого авторства "Слідуй за розбитим черепом. Історія еволюції скелета". Наклад завершується. В майбутньому планую "видання 2-ге, спотворене і доповнене". Але то буде років через двадцять, не раніше)
Замовити можна за посиланням 👉

В інтернеті чимало підбірок на кшталт "10 дивовижних тварин", втім тексти схожі один на одного, як студентські реферати з БЖД. Задумав скласти свою підбірку та затримка вийшла вже із першим претендентом - хробаком Caenorhabditis elegans. Лише про нього одного можна навести 10 вражаючих фактів!
Черв мікроскопічний, а перелік цікавинок про нього зайняв чимало місця, тож запропонував опублікувати на сторінці Куншт.
Ідею підбірки не покинув, незабаром частинами публікуватиму власне бачення "100 дивовижних тварин", підписуйтесь)

Журналістка видання bioGraphic запитала: Наведіть приклад чогось справді унікального, що зберігається у вашому музеї? (тобто Національному науково-природничому музеї НАНУ)
Важливого і видовищного чимало. Звісно це стародавні житла із кісток мамутів (в експозиції копії, оригінальні кістки крихкі, зберігаються окремо), скелети доісторичних тварин (у більшості справжні, а не муляжі). Та справді унікальні експонати не привертали увагу відвідувачів, а тепер взагалі будуть непомітні, оскільки переміщені у сховища. Це голотипи – експонати, по яким вперше було описано вид. Голотипи  надзвичайно цінні для науки, вони основа розрізнення одного виду від іншого. Знайдуть дослідники щось, що  здається новим видом – як пересвідчитися, що то справді нове? Перш за все порівнюють із раніше описаними голотипами. Збереження голотипів – важливе завдання національних природничих музеїв світу.
 
Поміж численних голотипів, що зберігаються в нашому музеї, відповідаючи на питання журналістки, вказав на череп стародавнього носорога – Хілотерія сарматського. Вік поважний, понад 10 мільйонів років. Та більш важливо, що це найдавніша знахідка хілотеріїв у Європі. Вона ключ до розуміння коли ці носороги проникли до Європи, якими шляхами, якою була їхня екологічна ніша тощо. У подальшому хілотерії розселяться по Європі, утворять декілька видів, щоб розібратися в спорідненості між ними потрібно досліджувати предка. Додає унікальності й те, що Хілотерія сарматського є лише одна достовірна знахідка – та, що зберігається в нашому музеї. Знайдено неподалік Берислава Херсонської області, годі сподіватися, що в місцині найближчим часом будуть палеонтологічні розкопки. Більше цей вид ніде в світі не знаходили. Тож не нарікайте, що експонат прибрано із експозиції музею і переміщено до сховища.

На днях опублікована стаття в про наш музей і хілотерія сарматського зокрема. Журналістка не порадившись змішала разом декілька історій, вийшло занадто драматично. Мені аж на хвильку стало шкода того музейника Горобця, поки не зрозумів, що то я)) Втім, західному читачу трішки драматизму не завадить.
Стаття ось-до https://www.biographic.com/the-lonely-race-to-save-ukraines-past/

👹Скучили за новинами про чупакабру? Тоді тримайте навіть не новину, а цілу книжку про чупакабру, вовкулак, драконів та інших потворок. І відразу спойлер – їх не існує)
❗️Оголошено передзамовлення моєї нової книги «Чупакабра, дракони та вовкулаки. Чому вимерли істоти, які ніколи не жили»
🫴Оформити можна на сайті видавництва Віхола, буде надруковано орієнтовно наприкінці липня