Гіпокампик

Знайшли іще одну людину з так званою надзвичайною автобіографічною пам’яттю. Це 16-річний хлопець, який проживає в Польщі. У науковій статті його особу анонімізували, але цікаво, чи він раптом не українець. У лютому 2025 року він сам знайшов дослідника пам’яті Крістіана Баржиковського і написав йому, бо запідозрив, що його пам’ять може бути незвичайною, і хотів це перевірити. Він розповів, що часто пригадує події свого життя за найменшою підказкою (піснею, запахом і т.д.). Ці спогади мимоволі з’являються в його голові, і такі думки займають у нього приблизно 5–7 годин на день. 

При цьому надзвичайна автобіографічна пам’ять зазвичай не поширюється на пам’ять узагалі (щось потрібне для навчання чи роботи) - запамʼятовуються саме події власного життя. Тобто, якщо запитати таку людин що з нею відбувалося, наприклад, 15 жовтня 2015 року, вона, ймовірно, зможе це пригадати. Часто разом із цим люди пам’ятають і те, що відбувалося того дня у світі, бо це пов’язано з їхніми власними спогадами (я робив це, а у світі сталося ось це).

Люди із надзвичайною автобіографічною пам’яттю часто скаржаться, що постійні спогади виснажують їх. У випадку цього хлопця опитувальники, пов’язані з психічним здоров’ям, також показали підвищені показники депресивних симптомів і дуже високу схильність до румінації (застрягання в повторюваних непродуктивних думках).

Минулого тижня в журналі Nature Neuroscience опублікували статтю, де представили результати дослідження нового мозкового імпланта, який може виконувати одразу декілька функцій. По-перше, розпізнавати спроби людини говорити, а по-друге - виконувати певні рухи.

Ця технологія дозволяє створити цифрового аватара, яким людина може керувати в реальному часі. За допомогою алгоритмів машинного навчання система розпізнає мозкову активність, пов'язану зі спробами говорити або рухатися, і перетворює її на мовлення та жести аватара.

Наприклад, людина може сказати «привіт» і водночас помахати рукою або сказати «так» і кивнути головою.

Це важливо, бо зазвичай такі технології зосереджені на відновленні якоїсь однієї функції. Але у випадках тяжкого паралічу, наприклад, унаслідок нейродегенеративних захворювань (хорошим прикладом є Стівен Хокінг), людині потрібні технології, які дозволяють відновлювати декілька функцій одночасно.

Поки що ця технологія розпізнає досить обмежений набір слів і жестів. Однак автори свідомо тестували її на невеликому наборі, щоб спочатку перевірити, чи може система взагалі розпізнавати мовлення та рухи одночасно.

Вчора на Scientific American вийшла стаття Майкла Крейга про «спокійний відпочинок» - wakeful rest. Це короткий період бездіяльності, коли людина не виконує жодних завдань і не споживає нічого нового.
Досить давно вже припускається, що в такому стані, коли людина нічого не робить, можуть реактивуватися нещодавно засвоєні спогади. Зокрема, автор посилається на метааналізи - дослідження, які об’єднують результати десятків проведених робіт і дають змогу побачити загальні тенденції.
Метааналіз 2026 року показав, що якщо після навчання людина має період спокійного відпочинку, то вона в середньому пам’ятає більше. Можливе пояснення полягає в тому, що в цей час мозок спонтанно програє нещодавно отриманий досвід, допомагаючи йому закріпитися.
Тому варто обережніше ставитися до того, що ми часто намагаємося провести вільний час продуктивніше: вмикаємо подкаст або, якщо не продуктивно, просто дивимося в телефон. Смартфони й подкасти в цих дослідженнях не перевіряли, але нова інформація потенційно може конкурувати з механізмом закріплення спогадів і негативно впливати на пам’ять.

«Одіссею» називають одним із найдавніших літературних описів ПТСР. Однією з центральних сюжетних ліній є те, що після десяти років війни Одіссей не може  повернутися до свого колишнього життя.
Для тих, хто ще не дивився фільм і вже не дуже пам’ятає сюжет, не буду спойлерити, але загалом в «Одіссеї» показано, як герой протягом багатьох років страждає від наслідків війни й намагається знову повернутися додому фізично та психологічно.

Психіатр Джонатан Шей написав про це книгу Odysseus in America: Combat Trauma and the Trials of Homecoming, у якій порівнює досвід Одіссея з досвідом ветеранів війни у В’єтнамі. Різні пригоди героя він читає як метафори проблем, із якими стикаються ветерани:
- сирени - навʼязливі спогади про війну;
- лотофаги, народ, чия їжа змушувала мандрівників забути про дім і відмовитися від повернення, - бажання заглушити біль і забути пережите, зокрема за допомогою алкоголю чи наркотиків;
- довга дорога до Ітаки - метафора складного повернення до цивільного життя.
- феаки, які в поемі є заможними безтурботними цивільними - нерозуміння між тими, хто воював, і тими, хто не переживав бойові дії;

Ось тут більше про це.

У Nature також написали про «Одіссею» - про те, що вона багато розповідає про наукові уявлення Давньої Греції. У ній можна знайти відомості про тогочасну психіатрію, ботаніку, астрономію, металургію, і т.д.
Ось тут про це можна прочитати докладніше.

Завтра йду на «Одіссею», і якраз у Scientific American вийшла цікава стаття про те, чому нам так подобаються історії на кшталт «Одіссеї».

Одна з можливих причин - знайома нам структура «подорожі героя». Герой залишає звичний світ, стикається з випробуваннями, отримує допомогу інших і врешті повертається зміненим. Схожу структуру ми бачимо в багатьох сучасних історіях - від Star Wars до Barbie.

Класична «подорож героя» включає 17 етапів, але в одному з досліджень науковці скоротили її до семи основних компонентів: герой, зміна, мета, союзники, випробування, трансформація та спадщина. Вони проаналізували життєві історії понад 1200 людей і також оцінили їхнє відчуття сенсу життя, задоволеність життям та симптоми депресії. Виявилося, що люди, у чиїх розповідях про власне життя було більше елементів «подорожі героя», частіше відчували більше сенсу та мали менше симптомів депресії. Особливо важливими виявилися випробування та трансформація.

Автори статті припускають, що такі історії так сильно нам імпонують тому, що можливість перетворити пережиті труднощі на історію про те, як вони нас змінили, допомагає нам подолати важкі обставини.

У дослідженні Північнозахідного Університету вчені перевірили, чи можуть сновидіння під час певної фази сну допомагати знаходити творчі рішення.

Учасники намагалися розв’язати кілька головоломок, кожна з яких була пов’язана з окремим звуком. Під час REM-сну (фаза, здебільшого під час якої ми бачимо сновидіння) дослідники відтворювали звуки, що нагадували про нерозв’язані задачі. Учасників також просили, якщо вони почують підказку уві сні, спробувати продовжити роботу над головоломкою.

Звуки справді впливали на зміст сновидінь: пов’язані з ними задачі з’являлися у снах частіше. Крім того, головоломки, які потрапляли у сни, наступного ранку розв’язували приблизно у 42% випадків, тоді як ті, що не снилися, - у 17%.

Водночас самі звукові підказки не покращили результати. Ефект спостерігався переважно в учасників, чиї сни справді вдалося спрямувати на конкретні задачі.

Працюючи в лабораторії сну, часто питають, наскільки можна довіряти різним популярним трекерам сну, таким як смарт-годинники та кільця, наприклад Oura Ring.

Загалом їх також використовують у дослідженнях сну, але з певними застереженнями щодо точності. Тут уже треба оцінювати, наскільки кількість може виправдати якість. Такі трекери дуже прості у використанні й дозволяють дослідити велику кількість людей одночасно - на відміну від виснажливих ночей у лабораторії, де експериментатор повинен залишатися для 1–3 людей і всю ніч стежити за приладами.

Разом із тим і годинники, і кільця дають змістовні дані, але їхня точність є компромісною. Полісомнографія залишається золотим стандартом вимірювання сну: вона, зокрема за допомогою ЕЕГ, дозволяє досить точно визначити, чи людина спить і в якій фазі сну перебуває. Натомість трекери не вимірюють активність мозку напряму, а роблять висновки за непрямими показниками: рухом, пульсом, варіабельністю серцевого ритму та диханням.

Якщо коротко, головний висновок такий: трекери сну можуть бути корисними, але їх не варто сприймати як точний медичний інструмент. Вони досить добре визначають, коли людина загалом спить, але гірше помічають нічні пробудження, особливо якщо ви просто лежите нерухомо. Через це вони можуть завищувати загальний час сну й недооцінювати, скільки часу ви насправді не спали вночі.

Ще обережніше варто ставитися до даних про фази сну - наприклад, скільки у вас було глибокого сну чи REM. Тому найкраще використовувати трекер щоб бачити загальні тенденції: чи змінився режим, чи стало менше сну, чи впливають на нього стрес, подорожі, алкоголь, кофеїн або пізній відхід до ліжка.

Ось непогана стаття на цю тему.

Цікавий клінічний випадок опублікували про вживання грибів із псилоцибіном у випадку важкої форми деменції.

Стаття описує випадок жінки з дуже прогресуючою хворобою Альцгеймера. Протягом кількох років вона майже не говорила, потребувала постійної допомоги, мала проблеми з ходьбою, ковтанням, сечовипусканням і соціальною взаємодією.

Після прийому високої дози грибів із псилоцибіном дослідники спостерігали покращення її стану. Приблизно через 19 годин жінка почала спонтанно говорити про автобіографічні спогади. У наступні дні в неї покращилася хода, з’явилася більша емоційна реактивність, соціальна взаємодія, ініціативність і навіть відновився контроль сечовипускання. Частина змін зберігалася впродовж днів та тижнів.

Проте, це один клінічний випадок, без контрольної групи, без нейровізуалізаційних даних та довготермінового спостереження, тому поки немає доказів, що псилоцибін може використовуватися для лікування деменції.

Нове велике дослідження показало, що в першу чергу на розвиток дитячого мозку впливають соціально-економічні умови, в яких росте дитина.

Дослідники проаналізували дані дітей 9–10 років: знімки мозку та сотні різних показників - сон, екранний час, здоров’я, когнітивні тести, сімейні й соціально-економічні умови.

Найсильніше з особливостями мозку були пов’язані саме ці умови життя: наскільки стабільним, безпечним і ресурсним є середовище навколо дитини; чи має вона доступ до якісної освіти, підтримки, медичної допомоги, нормального сну й відносно передбачуваного життя.

Стрес може заважати мозку поєднувати окремі події в одну зрозумілу історію.

У новому дослідженні учасники два дні виконували завдання з картинками. У перший день вони запам’ятовували прості пари: наприклад, обличчя або місце було пов’язане з твариною. Наступного дня частина учасників спершу проходила стресову ситуацію - щось схоже на складну співбесіду. Інші виконували спокійніше завдання. Після цього всі вчили нові пари: та сама тварина тепер була пов’язана з новим об’єктом.

Потім дослідники перевіряли, чи зможуть люди поєднати ці два факти. Наприклад: якщо обличчя було пов’язане з твариною, а ця тварина - з об’єктом, чи зможе мозок зрозуміти, що обличчя й об’єкт теж пов’язані?

Після стресу людям було складніше знаходити такі непрямі зв’язки. Мозок мав проблеми із знаходженням старої релевантної інформації під час нового навчання. У гіпокампі - важливому для пам’яті, - пов’язані спогади виглядали більш розділеними.

Тобто під стресом мозок може зберігати події окремо, але гірше бачити зв’язки між ними.

У попередньому пості йшлося про оптимальну тривалість сну - питання, яке досліджують уже давно. Але є ще одна важлива тема, на яку досі немає однозначної відповіді: чи варто намагатися надолужити сон наступної ночі, якщо ми погано спали попередню ніч?

У цьому дослідженні, як і в попередньому, автори використали дані UK Biobank - великої бази, яка загалом включає близько пів мільйона учасників, і дає можливість досить надійно проаналізувати потенційні звʼязки.

Дослідники дивилися на те, що відбувається після короткочасного недосипання: чи людина потім спить довше, чи ні. Результати показали, що недосипання було пов’язане з вищим ризиком смертності, особливо якщо після нього не було відновлення сну. Але коли людина після поганого сну надолужувала нестачу в наступні ночі, цей зв’язок ставав слабшим і вже чітко не проглядався. Отже, додатковий сон може частково зменшити негативні наслідки недосипу на здоровʼя.

Дослідження показало, що для здорового старіння важливо не лише не спати замало, а й не спати занадто багато. Вчені проаналізували дані великої кількості людей і подивилися, як тривалість сну пов’язана зі станом різних органів - мозку, печінки, легень, імунної системи та інших.

Найкращі показники зазвичай були у людей, які спали приблизно 6,5–8 годин. А от сон менше 6 годин або більше 8 годин був пов’язаний із більшою кількістю ознак біологічного старіння та вищим ризиком хвороб. Але це не доводить, що саме сон є причиною: довгий або короткий сон, наприклад, може бути сигналом уже наявних проблем зі здоров’ям.

Хороша новина для любителів подкастів: навіть під анестезією мозок може продовжувати їх в якійсь мірі сприймати.

У новому дослідженні вчені записували активність нейронів у гіпокампі пацієнтів під час нейрохірургічних операцій. Люди перебували під загальною анестезією, а дослідники вмикали їм подкасти. Після цього активність нейронів зіставляли з окремими словами: коли саме слово починалося, скільки тривало, наскільки часто воно трапляється в мові, до якої семантичної чи граматичної категорії належить.

І виявилося, що активність гіпокампу містила інформацію про значення слів, частини мови й мовний контекст. Тобто мозок під час анестезії продовжував обробляти мовлення.

Завтра проводжу лекцію про сон і те, як він впливає на наші емоції та ментальне здоров’я. Якщо вам цікава ця тема - приєднуйтесь 💫

Посилання на подію:
https://us02web.zoom.us/j/6172853828?pwd=o4tWx8tm1cKhFJTTpJMeSIbV0xzwE5.1

Навіть коли ви ще не спите або лише провалюєтеся в легкий сон, мозок може перемикатися в режим сюжету сновидіння.

У новому дослідженні Паризького інституту мозку учасники лежали із заплющеними очима, а дослідники переривали їх у момент переходу до сну й просили описати, що щойно промайнуло в голові. Паралельно активність мозку записували за допомогою ЕЕГ.

Виявилося, що сноподібні переживання можуть з’являтися ще під час неспання. У цей перехідний момент дослідники виділили чотири типи ментального досвіду:
- швидкоплинні фрагменти - короткі спогади або образи;
зв’язок із зовнішнім середовищем
- думки й відчуття, пов’язані зі звуками з вулиці чи температурою в кімнаті;
- сноподібний стан - дивний, яскравий і спонтанний досвід, наприклад образи прибульців або мурах на кросворді;
- і цілеспрямовані думки - більш контрольоване мислення, наприклад планування завтрашнього дня.

Тобто людина фізіологічно може ще не спати, але її ментальний досвід уже схожий на сон: дивний, образний і спонтанний. І навпаки - під час ранніх стадій сну можуть виникати цілком буденні думки, наприклад планування справ.

Психоделіки давно вивчають як потенційний інструмент у лікуванні депресії, тривоги та залежностей. Нове велике дослідження, яке об’єднало 11 наборів даних мозкової активності для псилоцибіну, ЛСД, мескаліну і аяуаски, показало цікаву закономірність: попри різну хімічну природу, ці речовини можуть викликати схожі зміни в роботі мозку. Найбільш стабільний ефект полягав у тому, що посилювався зв’язок між системами, пов’язаними з абстрактним мисленням, самоусвідомленням і складною когнітивною обробкою, та мережами, які обробляють сенсорну інформацію і рух.

Іншими словами, під дією психоделіків різні системи мозку ніби починають активніше взаємодіяти одна з одною. Автори припускають, що це може тимчасово змінювати звичну ієрархію обробки інформації в мозку.

У минулому пості я згадувала дослідження про те, що навіть через роки після ампутації мозок зберігає активність, пов’язану з цією кінцівкою, і ця збережена активність відкриває нові можливості для відновлення функцій.

Якраз минулого місяця в Китаї вперше схвалили мозковий імплант для людей із паралічем, який дозволяє частково відновлювати рухи рук. Це перший випадок, коли технологія стала доступною для реальних пацієнтів і не в межах експериментальних досліджень.

Цей імплант вбудовується у череп і зчитує сигнали з ділянки мозку, яка відповідає за рухи. При паралічі мозок продовжує відправляти сигнали, але ті не доходять до м’язів через травму спинного мозку. Саме цю особливість і використовує технологія.

Коли людина лише уявляє рух руки, імплант фіксує відповідну електричну активність. Далі ці сигнали передаються на комп’ютер, де спеціальні алгоритми розшифровують їх і перетворюють у команди. У дослідженні ці команди використовуються для керування роботизованою рукавичкою, яка виконує рух замість руки.