Шаг за Шагом

Як зараз виживають українські видавці?

У новому випуску Шаг за Шагом з Дмитром Руденком, директором з розвитку видавництва «Наш Формат», розбираємо, чи справді українці не читають, бо не хочуть? І чому це зовсім не так!

До 2014 року 90% книг на наших полицях були російськими, і продавалися вони спокійно аж до 2022. А закон про заборону ще рік лежав непідписаний, бо Мін'юст і МЗС радили його ветувати.

Які результати дали єКнига, нульовий ПДВ та інші вправляння уряду в цій сфері. Говоримо про те, чому російські казки так і не прижилися в Україні і що робити, коли одне з найбільших видавництв світу випустило книгу, написану штучним інтелектом.

Дивіться новий випуск Шаг за Шагом за посиланням: https://youtu.be/XWF8tECNZi4

Сканери, які ламались у перший день

На великих пунктах пропуску мають стояти сканери. Фура заїжджає, на екрані видно, що в декларації плитка, а всередині пелети з айфонами.

Такі самі апарати служать на європейських митницях по двадцять і по тридцять років. У нас вони ламались у перший день. Що з ними траплялось, ніхто так і не з'ясував; зараз не працює 80 відсотків.

Митниця забирає від 110 до 125 мільярдів гривень щороку, і ця сума не падає. Половину дає пересорт і занижена митна вартість: везеш італійську плитку, пишеш дешеву цеглу, і на сканері (якби він працював) це справді схоже. З одягом так само - декларуєш секонд-хенд по долару за кілограм, а в кілограмі речей на п'ять тисяч.

Новий голова митниці прийшов у квітні й першого ж дня одним внутрішнім розпорядженням закрив схему з сертифікатами Євро-1, за якими десятки тисяч китайських автівок заїжджали в країну як європейські й не платили мита. Дев'яносто відсотків тих сертифікатів фальшиві, і коштувала схема 10 мільярдів на рік.

Далі так швидко не буде. На місцях працюють десять тисяч людей, і за сто-двісті євро повз декого проїжджає бусик із чим завгодно. Усі десять тисяч ідуть на переатестацію комісіями, де половину голосів мають міжнародники, перевіряють майно і доброчесність, тягнеться це півтора року, і приблизно половина складу її не пройде. Закон про перезавантаження ухвалили в листопаді двадцять четвертого, нинішній керівник сів у крісло через сімнадцять місяців.

А от із заниженою вартістю простого рішення немає. Митникам пропонували брати індикативні ціни в бізнес-асоціацій, митники не згодні.

У що обходиться країні те, що фуру на кордоні ніхто не просвічує - https://youtu.be/sO9ncNgXo5M

Мільярд обороту, десять працівників

Будівельна компанія з оборотом мільярд гривень на рік. У штаті десять людей.

Поруч мережа непродуктових магазинів: 800 працівників, і всі 800 отримують 9200 гривень. Ці цифри ніхто не викопував у розслідуванні, вони лежать у звичайних податкових показниках, аналітики другий рік передають такі списки в податкову, і зарплата в конверті все одно лишається найбільшою схемою країни - від 230 до 260 мільярдів гривень щороку, тобто майже половина всієї тіні.

Тримається вона на одній цифрі. Офіційна зарплата коштує роботодавцю 37 відсотків зверху: до війни було 34, решту додав військовий збір. У Грузії 20. Якщо рахувати іншим способом, від виданого на руки до сплаченого державі, виходить 58.

Аналітичні центри роками доводили, що причин дві: навантаження і радянський трудовий кодекс. Кодекс перемогли, малий бізнес тепер підписує з працівником договір на дві сторінки і більше не веде ніяких наказів. Тінь лишилась на місці.

Друга причина впирається в чужі гроші. Партнери дають Україні близько 50 мільярдів доларів на рік і разом з ними вимогу не знижувати податки. Зниження ставки до двадцяти це мінус 400 мільярдів, які доведеться просити в тих самих партнерів понад два трильйони, що вони вже переказують на школи, лікарні й пенсії.

Тож найбільшу діру країни офіційно не чіпають до кінця воєнного стану. Що з нею робити потім, ніхто не проговорив.

Чому найбільша податкова діра в країні це не ФОПи, а конверт - https://youtu.be/sO9ncNgXo5M

🛒 659 тисяч ФОПів уже працюють у ритейлі: Але хороші готові бізнеси довго не чекають

За даними Опендатабот 82,8 тисячі ФОПів працюють у спеціалізованих магазинах, а 47,6 тисячі у продуктовому ритейлі.

Відкрити магазин з нуля можна, але це оренда, ремонт, товар, команда та місяці невизначеності – іноді просто робоче місце власника.

❗️Тим часом три пропозиції, про які ми писали, вже зникли з ринку: два бізнес продано, один під завдатком.

Підписуйтеся на Ugoda, щоб бачити актуальні пропозиції до того, як вони зникнуть із ринку:

➡️Підписатися

Хто насправді не платить податки в Україні?

У новому випуску Шаг за Шагом з Олегом Гетманом, координатором Економічної експертної платформи, розбираємо, чи справді у всьому винні ФОПи? І чому це зовсім не так!

Абсолютний лідер серед схем це зарплати в конвертах, 230-260 мільярдів гривень на рік і це неможливо виправити тут і зараз.

Друге місце в контрабанди та сірого імпорту, ще 110-125 мільярдів.

Які результати дало перезавантаження митниці та інших вправлянь уряду в цій сфері. Говоримо про те, чому податок на зарплату в 37% робить тінь неминучою, чому партнери забороняють його знижувати.

Дивіться новий випуск Шаг за Шагом за посиланням: https://youtu.be/sO9ncNgXo5M

Вісімдесят відсотків полиці

Власник однієї з великих мереж в інтерв'ю спокійно пояснив, де в нього точки зростання. Мережі тримають близько вісімдесяти відсотків продуктового ринку. Решта двадцять це ринки, ФОПи, маленькі крамниці. З того, як він про них говорив, читалося головне: їх треба прибрати, і тоді буде сто.

За цими двадцятьма відсотками стоять люди, які щось вирощують. Фермер везе овочі на ринок, звідти вони розходяться по крамницях. Зайти з цим на полицю великої мережі майже нереально: умови входу, терміни оплати, повернення, домовленості поза договором.

У Європейському Союзі з цим розібралися буденно. Діє регуляція проти нечесних торгових практик: є письмовий договір, значить діє написане в договорі, а не те, про що потім домовились по-пацанськи. Прописані строки розрахунку. Зараз ці правила ще й зводять до спільних для всіх країн, бо мережі навчилися грати на різниці між німецькими, французькими та іспанськими нормами.

Ось чому вступ до ЄС малому фермеру вигідніший, ніж йому здається. Останні роки Брюссель цілеспрямовано підсилює позицію фермера в ланцюгу проти переробника і проти рітейлу.

І варто пам'ятати одну річ. Коли на початку великої війни частина Сумщини виявилась відрізаною від великої логістики, годували її ті самі малі й середні господарства, яких так зручно називати неефективними.

Чому фермеру важче потрапити на полицю в Києві, ніж на ринок у Єгипті - https://youtu.be/Q4UVb1QdVq0

25 тисяч підписів і одна відписка

Міністерство фінансів написало Національну стратегію доходів до тридцятого року. Серед іншого там закладено поступове переведення аграріїв з четвертої групи спрощеної системи на загальну. Документ ухвалив Кабмін.

Бізнес-асоціації просили діалогу. Аналітичні центри готували зауваження. Стратегію ухвалили без них. Тоді зібрали петицію про її перегляд, вона набрала двадцять п'ять тисяч підписів, і у відповідь прийшло, що все добре і все в рамках євроінтеграції.

Тепер уяви фермера, від якого вимагають планувати на роки вперед. Диверсифікуйся, виведи двісті гектарів під щось нішеве, зайди в переробку, вклади зароблене. Під яку податкову систему він усе це має планувати?

Замість політики в нас набір точкових інструментів. Програма 5-7-9 справді витягнула багатьох у перші роки великої війни, це був інструмент виживання, і працює вона досі. Але короткі й дешеві гроші дають пережити сезон, вони не будують ферму і не запускають переробку.

Аграрна політика це про середовище, в якому бізнесу спокійно працювати. Будувати його треба з кінця: спершу відповісти, яким ми хочемо бачити сектор через десять чи п'ятнадцять років, і вже від цієї відповіді відмотувати назад до мит, груп і програм. Поки що ми робимо навпаки і щоразу дивуємось, чому нічого не складається.

Чому в держави є рішення по аграрці, але досі немає аграрної політики - https://youtu.be/Q4UVb1QdVq0

Агрохолдинги нічого не скупили

Коли відкривали ринок землі, лякали всі однаково. Прийдуть агрохолдинги і скуплять усе. Прийдуть китайці. Прийдуть араби. Прийде хтось із грошима, і країни не стане.

Ринок працює з двадцять першого року, юридичні особи зайшли з двадцять четвертого. Не скупили. Загальний обсяг угод не перевищує мільйона гектарів, активність є, але шаленою її не назве ніхто.

Цікавіше, хто саме торгує. Продають і великі, і середні, і найменші. Купують так само: фермер, який накопичив або зміг узяти кредит, бере невеликий шматок поруч, щоб округлити свій земельний банк. Хтось навпаки скидає зайве і оптимізується. Ринок поводиться рівно так, як і мав, тільки тихо і без сенсацій.

Ціна гектара в цій історії не про патріотизм. Це очікувана дохідність мінус ризик, і все. Порівнювати наш гектар з французьким під час війни безглуздо, бо в нашій ціні сидить ракета, міна і невідомість щодо наступного сезону.

Окремо про іноземців, яких бояться найдужче. Обмеження є всюди: у Франції від покупця вимагають аграрну освіту і присутність на місці, у Німеччині зараз сперечаються, як не пустити на землю звичайних спекулянтів. Нам такі обмеження теж потрібні. Але в Черкаській області понад десять років працює голландець з молочною фермою, вкладає в село і в громаду, а купити землю, на якій він стоїть, не може досі.

Чому ринок землі виявився значно нуднішим за всі страшилки про нього - https://youtu.be/Q4UVb1QdVq0

Польська молочка на нашій полиці

Кожні кілька місяців стрічка вибухає однаковим обуренням: чому польська молочка на українській полиці дешевша за українську. Пояснення напоготові одне, про дотації, яких у нас немає, а в них є. Зручне пояснення, яке майже нічого не пояснює.

Дотації в нас є теж, просто менші. Але польський фермер на це відповість, що має вимоги до добробуту тварин, до екології, до сталості виробництва, яких у нас поки немає, несе через них вищі витрати і отримує компенсацію саме за це, як за суспільне благо.

Далі рахуємо решту ціни. Переробка це не лише сировина. Це вартість капіталу, це енергія, це ризик, який у країні під ракетами закладається в кожен кредит і кожен договір. Наше виробництво поступово перестає бути дешевшим за європейське. Середня зарплата в агросекторі вже підбирається до тридцяти тисяч, і це правильно, але це теж сидить у ціні пакета сметани.

А є те, чого дотацією не купиш. Запитай кадровика будь-якої аграрної компанії, великої чи фермерської, і почуєш одне питання: де взяти людей. Ветеринари, агрономи, агротехніки, агрохіміки, технологи переробки. Їх бракує сьогодні, а завтра буде менше.

Передбачуваність правил, вартість капіталу, енергія, люди. У цьому списку дотації десь наприкінці.

Чому польське молоко дешевше за українське на українській полиці - https://youtu.be/Q4UVb1QdVq0

Друзі! Як вам контент на каналі?

Стало краще? Чого бракує?

Які рубрики вам додати?

Пишіть в коментарях 👇👇

Хто заплатив за нашу переробку

Рік тому Україна обмежила експорт сої та ріпаку десятивідсотковим митом. Ухвалили посеред сезону, коли аграрії вже все посіяли і порахували. Обіцяли вибух продукції з доданою вартістю.

Завантаження переробних потужностей справді зросло. Тільки зростало б воно й без мита, бо такий був сезон і така була ціна. Виробник і до того рахував, куди вигідніше везти, і віз туди, де більше платять.

Далі починається те, чого в переможних звітах немає. Мито можна повернути, якщо ти зареєстрований в державному аграрному реєстрі і експортуєш сам. Повернути означає подати, дочекатись, витратити час і людей. Для холдингу це рядок у бюджеті, для фермера на кількасот гектарів це витрати, яких він не планував. З першого вересня режим експорту сої знову спростили, і це найчесніше визнання того, що рік перешкод таки був.

Насправді рента просто перерозподілилась. Переробники отримали дешевшу сировину і кращу позицію на внутрішньому ринку. Заплатили за це ті, хто цю сировину виростив. Економісти рахували ще до ухвалення закону, і загальний ефект для економіки виходив не позитивним.

І головне, у що обходиться кожне таке рішення. Правила, які змінюються за одну ніч, роблять неможливими довгі проекти. Ніхто не будує завод під мито, яке завтра скасують, і ніхто не садить багаторічну культуру під податкову, якої ще не бачив.

Чому рік експортного мита не створив жодного вибуху переробки - https://youtu.be/Q4UVb1QdVq0

Двоє людей на всю зміну

Сучасний борошномельний комбінат на Кіровоградщині. Зерно заїжджає, борошно виїжджає вже розфасованим у пакети для магазину, і весь шлях між цими двома точками автоматизований. Скільки людей стоїть на зміні? Двоє. Один управляє всією системою, другий ходить і дивиться, щоб автомати не збоїли.

Ось це і є відповідь усім, хто роками повторює, що Україні треба перестати вивозити зерно і почати вивозити муку, бо переробка створює робочі місця. Іноді створює. А іноді виглядає рівно так.

Тепер цифри, яких у цій дискусії чомусь ніколи не чути. Світовий ринок зерна коштує понад 150 мільярдів доларів. Світовий ринок борошна не дотягує навіть до восьми мільярдів. Десятки мільйонів тонн зерна і олійних вивозять Німеччина, Франція, Сполучені Штати, і нікому не спадає на думку назвати їх сировинними придатками.

Рахувати треба інше: скільки країна заробляє на гектарі і на тонні. Валюта від експорту зерна й олії всі ці роки тримала гривню, поки решта економіки провалювалась. Це наша подушка безпеки, і відмовлятися від неї заради красивого слова переробка трохи необачно.

Переробка потрібна там, де вона тягне за собою довгий ланцюг: техніку, обладнання, насіння, дослідження, людей, які все це вміють. Саме такий ланцюг лишає гроші в країні, а не гасло з трибуни про муку замість зерна.

Чому вимога робити борошно замість зерна не робить країну багатшою - https://youtu.be/Q4UVb1QdVq0

Чому Україна досі продає зерно, а не борошно?

У новому випуску Шаг за Шагом з Ольгою Трофімцевою, експертом аграрного ринку, розбираємо, чи справді Україна сировинний придаток? І чому це не так!

Які результати експортного мита на сою та ріпак та інших вправлянь уряду в галузі.

Говоримо про те, чому польська молочка на полиці дешевша за українську, чому дешеві кредити не замінюють аграрної політики і скільки коштуватиме галузі вступ до Європейського Союзу.

Дивіться новий випуск Шаг за Шагом за посиланням: https://youtu.be/Q4UVb1QdVq0

⚡️ Покупець заплатив $25 000, але отримав 75% бізнесу. І це було свідоме рішення

У продовження розмови про спільне інвестування та партнерство в бізнесі - https://t.me/ugoda_platform/117.

Два тижні тому через Ugoda закрили цікавий кейс.

➡️E-commerce бізнес за $25 000 - окупність до року та можливість масштабування в кілька разів.

Під час переговорів покупець запропонував власниці не виходити з бізнесу після продажу, а залишитися в ньому партнером.
У результаті покупець сплатив $25 000 і отримав 75% бізнесу. За ним - ключові рішення, подальше фінансування та основні ризики.
Власниця залишила собі 25% і продовжила керувати бізнесом.

І саме ця модель нам сподобалася.

- Покупець отримав не лише актив, а й людину, яка побудувала бізнес і знає його зсередини. А у продавця залишилася пряма фінансова мотивація розвивати його далі.
- Ми допомогли сторонам оформити цю модель і сподіваємося через деякий час повернутися до них уже з коротким інтерв’ю про результати.

👇 А ви погодилися б на таку угоду - купити 75% бізнесу, але залишити попереднього власника партнером ?

📲 Більше готових бізнесів, інвестиційних пропозицій і таких кейсів - у Telegram-каналі Ugoda. Підписуйтеся, щоб не пропускати нові можливості.

Тепло - це бізнес, в якому не треба шукати клієнтів

В Рівному теплом займаються приватні компанії. Міська влада в якийсь момент вирішила, що не хоче цим займатися, і віддала генерацію приватникам. Мережі залишились в комунальній власності, а виробництво тепла - в приватних руках. Таке вже робили навіть в Бахмуті, де свого часу працювала іноземна компанія.

Теплопостачання - ідеальний бізнес з точки зору підприємця. Тобі не треба шукати клієнтів, не треба маркетинг, не треба рекламу. Клієнти вже підключені до труби. Твоя задача - виробляти тепло і обслуговувати обладнання. Компанії заходили на цей ринок, сподіваючись, що тарифна проблема колись вирішиться і бізнес стане прибутковим. Поки що не вирішилась, і інвестори чекають.

Є навіть закон про публічно-приватне партнерство, який спрощує проекти до 5 мільйонів євро. Міська влада передає котельню, каже: відремонтуй, модернізуй, а ми гарантуємо тариф на 10 років. Це захищає інвестора від ситуації, коли приходить новий мер і все скасовує. Механізм є, але ще не апробований.

А ще є українські виробники котлів, які 95% продукції експортують до ЄС, бо внутрішній ринок мертвий. Сировини для біопалива в нас найбільше в Європі, але дешевий газ убиває і цей ринок. Людині вигідніше палити дешевим газом, ніж ставити пелетний котел. В результаті маємо сировину, маємо промисловість, маємо потенціал - і нічого з цим не робимо.

Чому приватний бізнес не може прийти в українське теплопостачання - https://youtu.be/7JKiwh7sBhQ

Презентації в PowerPoint зі стійкості

Є швидке рішення проблеми тепла - підняти тарифи до рівня собівартості. Непопулярне, болюче, але швидке. Ринок сам багато що врегулює, прийдуть інвестори, з'явиться конкуренція. А є складне: створювати фонди, писати стратегії стійкості, білі книги стійкості, формувати робочі групи зі стійкості, проводити конференції зі стійкості, робити презентації в PowerPoint зі стійкості. І нічого не відбувається.

Уряд на початку року казав: ніяких котелень, відновлюємо ТЕЦ, працюємо в режимі централізованого опалення. Потім змінив риторику. Виділили 3 мільярди на 246 модульних котелень для регіонів. Але між рішенням і дією пройшли місяці. Частина обласних адміністрацій тільки нещодавно підписала контракти. Частина не встигне реалізувати плани стійкості до опалювального сезону. Частина громад взагалі не потрапила в ці плани і фінансування не отримала.

Паралельно Київ і центральна влада перекидали одне одному гарячу картоплю відповідальності. Хто має будувати резервне теплопостачання - місто чи уряд? Центральна влада забирає місцеві податки собі, потім повертає у вигляді дотацій і субвенцій. Гроші ходять туди-сюди. Ця конфронтація забрала місяці, які мали піти на будівництво.

Ключова проблема навіть не в грошах. Якщо знаєш, на що тобі потрібні гроші, ти їх знайдеш. Проблема в тому, що немає довгострокового плану. Без нього все зводиться до чергової презентації.

Чому плани стійкості залишаються на папері - https://youtu.be/7JKiwh7sBhQ

ОСББ-заручники

Багато київських ОСББ бачать, що ніхто нічого не встигне зробити до зими, і беруть ініціативу в свої руки. Хочуть поставити власну котельню біля будинку, стати незалежними від централізованого тепла. Логічно. Одне ОСББ на лівому березі порахувало: будинок утеплений, є ІТП, фасади зроблені. Замість котельні на 1 мегават їм вистачить 600 кВт. Термомодернізація вдвічі здешевлює обладнання.

У березні Київська міська рада проголосувала за програму співфінансування: 90% місто, 10% ОСББ. Подали близько 100 заявок. Все красиво. А далі починається реальність.

Бюджету на це немає. Програма є, гроші - ні. Старі радянські будинки не мають відведеної земельної ділянки. Земельна комісія в Києві не працює. Без землі неможливо отримати дозвіл на будівництво. ОСББ подає заявку до Київгаз на підключення котельні - відмовляють, бо немає кадастрового номера. ОСББ звертається до НКРЕКП з проханням внести зміни в нормативи - не хочуть міняти кодекс газорозподільчих систем.

Новобудови цієї проблеми не мають - забудовники оформляли все при будівництві. А мешканці хрущовок і панельок, яким тепло потрібне найбільше, виявляються заручниками бюрократії. Навіть маючи гроші і бажання, вони фізично не можуть побудувати котельню, бо система побудована так, що ініціатива знизу просто неможлива.

Чому ОСББ не можуть стати незалежними від централізованого тепла - https://youtu.be/7JKiwh7sBhQ

Вартість популізму

Тариф на тепло в Україні не покриває навіть собівартість виробництва. Теплопостачальні підприємства працюють у величезний мінус. Держава обіцяє компенсувати різницю, але не компенсує. Накопичуються борги перед Нафтогазом. Рахунки підприємств арештовані. Фактично це підприємства-напівбанкрути, які тримаються на ентузіазмі людей за низькі зарплати, бо розуміють - якщо вони підуть, тепла взимку не буде нікому.

Ми це вже проходили. 2014 рік: борги Нафтогазу покрили друком гривні. 90 мільярдів гривень надрукували і передали. Далі всі побачили результат в обмінниках - курс почав стрибати: 12, 14, 16, 20 і вище. Ти нічого не платив за газ за ринковою ціною, але твоя купівельна спроможність впала вдвічі. Заплатив приховано і ще більше, ніж якби платив чесний тариф.

У Молдові рівень доходів близький до нашого. Тариф на газ - 40-50 гривень, динамічний, залежить від ринку. У нас тарифи повністю відірвані від реальності. Ця відірваність нікуди не зникає - вона накопичується боргами, які потім лягають на всіх через девальвацію. Уряд каже: до кінця воєнного стану тарифи не чіпаємо. Але воєнний стан може тривати довго, а борги ростуть щодня.

Замість цього можна зробити рівну систему: всі платять стільки, скільки коштує, а хто не може - отримує адресну допомогу. Але це непопулярно. Тому ми живемо в мантрі, що ресурси безкоштовні, і дивуємось, чому все розвалюється.

Чому дешеві тарифи обходяться дорожче за ринкові - https://youtu.be/7JKiwh7sBhQ