Хто заплатив за нашу переробку

Рік тому Україна обмежила експорт сої та ріпаку десятивідсотковим митом. Ухвалили посеред сезону, коли аграрії вже все посіяли і порахували. Обіцяли вибух продукції з доданою вартістю.

Завантаження переробних потужностей справді зросло. Тільки зростало б воно й без мита, бо такий був сезон і така була ціна. Виробник і до того рахував, куди вигідніше везти, і віз туди, де більше платять.

Далі починається те, чого в переможних звітах немає. Мито можна повернути, якщо ти зареєстрований в державному аграрному реєстрі і експортуєш сам. Повернути означає подати, дочекатись, витратити час і людей. Для холдингу це рядок у бюджеті, для фермера на кількасот гектарів це витрати, яких він не планував. З першого вересня режим експорту сої знову спростили, і це найчесніше визнання того, що рік перешкод таки був.

Насправді рента просто перерозподілилась. Переробники отримали дешевшу сировину і кращу позицію на внутрішньому ринку. Заплатили за це ті, хто цю сировину виростив. Економісти рахували ще до ухвалення закону, і загальний ефект для економіки виходив не позитивним.

І головне, у що обходиться кожне таке рішення. Правила, які змінюються за одну ніч, роблять неможливими довгі проекти. Ніхто не будує завод під мито, яке завтра скасують, і ніхто не садить багаторічну культуру під податкову, якої ще не бачив.

Чому рік експортного мита не створив жодного вибуху переробки - https://youtu.be/Q4UVb1QdVq0