Агрохолдинги нічого не скупили

Коли відкривали ринок землі, лякали всі однаково. Прийдуть агрохолдинги і скуплять усе. Прийдуть китайці. Прийдуть араби. Прийде хтось із грошима, і країни не стане.

Ринок працює з двадцять першого року, юридичні особи зайшли з двадцять четвертого. Не скупили. Загальний обсяг угод не перевищує мільйона гектарів, активність є, але шаленою її не назве ніхто.

Цікавіше, хто саме торгує. Продають і великі, і середні, і найменші. Купують так само: фермер, який накопичив або зміг узяти кредит, бере невеликий шматок поруч, щоб округлити свій земельний банк. Хтось навпаки скидає зайве і оптимізується. Ринок поводиться рівно так, як і мав, тільки тихо і без сенсацій.

Ціна гектара в цій історії не про патріотизм. Це очікувана дохідність мінус ризик, і все. Порівнювати наш гектар з французьким під час війни безглуздо, бо в нашій ціні сидить ракета, міна і невідомість щодо наступного сезону.

Окремо про іноземців, яких бояться найдужче. Обмеження є всюди: у Франції від покупця вимагають аграрну освіту і присутність на місці, у Німеччині зараз сперечаються, як не пустити на землю звичайних спекулянтів. Нам такі обмеження теж потрібні. Але в Черкаській області понад десять років працює голландець з молочною фермою, вкладає в село і в громаду, а купити землю, на якій він стоїть, не може досі.

Чому ринок землі виявився значно нуднішим за всі страшилки про нього - https://youtu.be/Q4UVb1QdVq0