Бабай

#панічний_марафон

І наш наступний лот, любодрузі, — оповідання "Дикі дівчата" Євгенії Кужавської.

Він нього в мене трішки менш розхристані відчуття, ніж від попереднього тексту, але теж не такі однозначні, які від перших трьох.

По-перше, історія дуже поетична. Образи дівчат просто-таки виспівані: пластика, колір шкіри, дика грація руху. Безжалісність і природність у тому сенсі, у якому їх розуміє наратор.

І степ — тут безмежно красивий степ біля моря (яким, сподіваюсь, ми його ще побачимо):

Це був край степу, терпкого і солоного, помережаного неглибокими озерами і болітцями, край високих трав і золотих пісків, пересуваючись якими автівки мусили сковувати шини ланцюгами, аби не зсунутися на сипучому ґрунті.

Ми доволі швидко дізнаємося, що оповідач зі своїми тарганами (зрештою, йому ок займатися сексом із неповнолітньою, а ще в нього явні іш'юз із мамою — ну, та в збірці він тут не один такий, і щось маю підозру, що далі будуть), тож те, що він викинув у фіналі, мене не те щоб дуже й шокувало. Чисто гіпотетично я б хотіла ще пару тривожних дзвіночків, але і так переконливо.

Ну, і дівчата виявилися добряче з присвистом (чого теж варто було очікувати) — і як у них усе гарно й по любові, нові, так сказать, грані поняття "взаємна згода"!

В останньому епізоді в історію вривається реальний світ — і стає геть негарно, не надто поетично й загалом сумно, і то є правильно. І тепер, коли я вам його отак переказала, уже не можу й пригадать, що мені конкретно не сподобалося. Може, діалоги у фіналі, які занадто різко й докладно все пояснюють.

А, і повний шок! Слово рапан — насправді рапана! Жіночого роду. Як із цим жить🫠

📺Netflix оприлюднив офіційний трейлер четвертого сезону антології Раяна Мерфі та Ієна Бреннана “Чудовиська: Історія Ліззі Борден” (Monster: The Lizzie Borden Story)

Утім, оголошуємо жалі стосовного того, що екранізована історія не Ейлін Ворнос.

Уті-і-ім! В трейлері з'являється богічна Сара Полсон в її образі. Ідеальний метч.

Франшиза «Астрал» (Insidious) уже заробила понад 740 мільйонів доларів у світовому
прокаті. Тепер вона повертається з новою сім’єю та новим жахом, який по-новому покаже, на що здатен The Further — Потойбічний світ.

У фільмі «Insidious: Out of the Further» Амелія Ів грає Джемму — молоду маму, яка виховує
свою доньку в будинку, де сама виросла. Одного дня вона дізнається, що може подорожувати в The Further — потойбічний простір, схожий на місце між життям і смертю, де
перебувають загублені душі.

Саме цей світ є центральною частиною всесвіту «Астралу».
Коли щось зле починає переслідувати Джемму, вона відкриває в собі здатність, яка змінює все: вона не просто може потрапляти в The Further — вона може приносити те, що живе там, назад у реальний світ.

Коли демони дізнаються про її силу, наш світ перетворюється для них на своєрідний
майданчик для гри.
Лін Шей повертається до своєї культової ролі Еліс Рейнер, а режисером фільму став
Джейкоб Чейз, відомий за фільмом «Come Play».

«Insidious: Out of the Further» виходить 21 серпня 2026 року.

Поезія головного Бабая, воїна та красеня Дімки Ужасного — у збірці від «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА»

Добрий вечір, із вами #панічний_марафон, і сьогодні в програмі оповідання "Килим" Євгена Товстонога.

Мені страх як сподобався початок: оповідач не певний у тому, що пам'ятає і що бачив, його голос звучить не надто сміливо, але доволі розважливо. Він не робить висновків, намагається пригадувати деталі. Я налаштувалася на повільне розгортання кошмару: ну камон, дівчинка раптом зникла, мама якась стрьомна, дівчинку ув'язнив килим! Ковьор сожрав дитину, ковьор, передаю по буквах! Стопудовий східноєвропейський горор!

Так що щодо загальної концепції килима в мене єдине зауваження: мав буть зі стіни, так страшніше.

Але повернімося до історії. Герой дорослішає, віддаляється від матері, хоч шукає її уваги, і зрештою дізнається сумну правду (імовірно!) про дівчинку Ілону, із якою дружив, і про стосунки мами з татом.

І ось десь після цього в розгортанні подій настає перелом: наступні епізоди здаються занадто квапливими, надто схематично накресленими. Я не те щоб вимагаю від оповідань повної ясності в дусі, шо за зяба, чого приходила, шо хотіла, чи була насправді, чи хтось потребує серйозної допомоги фахівців, але тут у трішки більшій кількості воно було б якось... доречне, певно.

Вийшло так, ніби надкушено чимало важливих тем: і віджим приватної власності на користь радянської держави, і стрьомні артефакти, і подружня зрада, і едіпів комплекс. Але нічого з цього, як на мене, повною мірою не розгорнулося, не встигло за час, який вділив автор.

Словом, історія з неабияким потенціалом, але дещо сама до себе не доскочила.

А завтра в нас "Дикі дівчата" Євгенії Кужавської. Вони, на жаль, без ілюстрації.

❣️В останні роки важко не помітити, що сучасний горор тяжіє до ностальгічних настроїв.

❣️ Але все це не лише про те, що виросло ціле покоління, яке сумує за дитячими і юнацькими роками, тому і повертається до старих знайомих сюжетів.

У чому культурний феномен «Дрижаків» Р.Л. Стайна (видавництво «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА»), а також чому з ними варто ознайомитися як малечі, так і батькам — аналізує Саша Павлова (aka Запекла Книгожерка) ➡️

https://babai.co.ua/articles/-drizhaki-

#панічний_марафон

Третє оповідання із "Панічної атаки" — "Домовина" від Дімки Ужасного.

Із попереднім (і, забігаючи наперед, із наступним) текст перегукується темою дитячих травм і насильства. Але це оприявнено не одразу.

Героїня змушена постійно відкладати власне життя, адже опікується молодшою сестрою, яка має психічний розлад. Утім, чи так уже безпросвітно Діна змушена це робити? Ліда, її сестра, не видається безпомічною: вона самозарадна в побуті й здатна дотримуватися правил. Діна порівняно нечасто навідує її, тож навряд чи це якось завадило б будувати стосунки чи кар'єру — якби не було актом самосаботажу.

Із ретроспектив ми поступово дізнаємося, наскільки погано все було в дитинстві, наскільки знівечена Діна насправді, наскільки ненадійна її нарація. Ми не можемо бути певні в тому, що вона говорить, що бачить, як оцінює дії сестри (наскільки сестра реальна тут і зараз), зрештою, що пам'ятає. Поступово занурюємось у тягучу безодню її домовини — рідної оселі, де не живуть. Але автор однаково лишає нам простір для сумніву: а може, це таки щось, він. Може, таки приходило.

Мені сумно від того, що наш будинок хиріє. Величезна тріщина на стіні, облуплені, обгризені собакою балясини. Запилені кімнати, іржа й мокрий сопух у ванній, закопчена котельня, темні закутки кухні окуповані павутинням та пліснявою. Переклейка шпалер не дуже допомогла — дім не житиме, якщо за ним постійно не доглядати.

Окремо хотіла б відзначити, як гарно прописані дві речі: страшенно стрьомні сексуальні фантазії героїні — і бажання бути своєю в компанію однолітків, мати там високий статус (і як цьому заважає наявність причепа у вигляді молодшого сиблінга, особливо приставучого, — принаймні так це відчувається в дитинстві).

Нагадаю, що наступний підхід — у понеділок, 17 серпня. Наздоганяйте, хто відстав.

Дивимося перший тизер 13 сезону «Американської історії жахів». З Джесікою Ленґ, Сарою Полсон та Еваном Пітерсом.

📖 Читайте, слухайте та дивіться DTF Magazine у Телеграмі | Інстаграмі | YouTube | SoundСloud

#панічний_марафон

Другий лот — оповідання Серафими Білої "Баффі". Любе мені, зокрема, тому, що міцно сиділа на цьому коксохімі в юності, а торік передивилася всю "Баффі" знову.

Цей текст мені теж сподобався, але інакше, ніж "Сонце".

Він сенсорно насичений, болючий і огидний. Сцена, яка відкриває історію, прям шкурно впізнавана: коли ти й так аутсайдер, і дружиш з аутсайдером, якому щиро симпатизуєш, але якого соромишся, бо тягнешся до чогось кращого (тобто, звісно, популярнішого), бо життя бридке, а якщо тебе ще й додатково чморитимуть за вибір дивного друга, стане тільки гірше (і потім ти, звісно, пошкодуєш про це рішення).

І кожна наступна частина історії поглиблює відчуття бруду й загроженості: удома немає підтримки, лише якісь псевдоцінності псевдородини (свята водичка в табло, звісно, мда-а), на вулиці — псевдодружба і псевдоприв'язаності, і все прилито бухлом і заполіровано ґвалтом.

Якщо мені чогось забракло, то це ще одного епізоду між другим з кінця й попереднім щодо нього, але некритично, бо цілком відтворювано в уяві. (Подібне згодом з'явилося і щодо композиції "Сонця": ніби це мали бути два домірніші галюцинаційні епізоди або яскравіше виражені три, щоб додати ритму, але це, знову ж таки, некритично для сприйняття меседжу й образного ладу.)

"Баффі" — це текст багато про що, але, зокрема, про таке: певні світлі миті справжнього дитячого, попри об'єктивну пекельність контексту, здаватимуться втраченим раєм на тлі того, що настане потім, бо ото було щастя, то була радість, то була безпека. Імовірно, до внутрішньої дитини можна достукатися, але вона, імовірно, захоче звалити по хуба-бубу від усього цього, тримаючи за руку того, хто обіцяє захист.

Окремо хочу відзначити мову: і говірку, і навмисні росіянізми, і загалом тропіку. Басейн, повний харчків, нескоро покине сумненьку уяву мою.

Наступний сеанс, нагадую, у суботу, приєднуйтеся.

Любодрузі,

як і було обіцяно, починаємо #панічний_марафон

І перший лот нашої програми — оповідання "Сонце" Оксани Ковальчук.

Якщо ви читали й любите "Залишену", воно вам сподобається. Якщо ще не читали — теж сподобається.

Цей текст розгортається, як хворобливе марення, коли дивні вчинків героїв внутрішньо логічні, а вивихи світобудови не викликають у них запитань. Водночас усе надзвичайно стрьомне, це такий буквально daytime horror, що аж очі випіка.

Загублене телятко чудово римується із фінальним твістом, а винесена в кінець присвята може прям у підручнику ілюструвати, як позатекстові елементи працюють зі сприйняттям тексту.

Я не знаю, як ще розповідати, як не проспойлерити, давайте улюблену цитату:

Доки бабин строгий голос бринів у його голові, як відлуння, Олег перебирав згадки про дивний сон.

— Чому ти не павук, а муха? — промовив уголос.
— Бо прясти мені ще замолоду надоїло.

Мені направду дуже сподобалося, це страшне оповідання про нашу відповідальність перед неродженними, густе, отруйне і безнадійне застереження (сподіваюсь, хтось почує).

➖Під мікроскопом — зріз сучасної української горорної прози, збірка «Бабай. Панічна атака». Третя книга у серії тематичних альманахів спільноти «Бабай», в якій автори досліджують межі психологічного жаху.

➖Головним маркером оповідань є те, що джерелом страху виступає не монстр чи зовнішнє зло, а людська психіка.

Діагноз збірці ставила журналістка Софія Кузіна, повний епікриз читайте за посиланням ➡️

https://babai.co.ua/articles/strakh-smerti-yak-simptom-panichnoi-ataki

Книги описують катастрофи, але реальність завжди перевершує їх у масштабах:

8 мільйонів книг українських видавництв знищено ворогом у ніч на 1 серпня. І з них 400 000 примірників — це книги видавництва «Жорж».

Це видавниче ім’я пов’язане з крутими горорними проектами:
«Я бачу зло» — міжавторська збірка трукрайм оповідань (вийшла у 2026р.)

«Анатомія жаху» Серафими Білої — науково-популярне дослідження горору від витоків і до сьогодення (очікується в 2026р.)

«Куб» Євгена Товстонога — дебютний горорний роман (очікується в 2026р.)

Автори сольних книг та більшість авторів збірки є частиною спільноти, нашими конкурсантами та активом «Бабая».

Саме тому ми закликаємо горорну спільноту підтримати наших авторів та видавництво у цей критичний час. Друзі, докладемося разом, аби і ці чудові проекти, і саме видавництво встояли.

Підтримати «Жорж» можна:

—покупкою вцілілого примірника «Я бачу зло» (залишилися лише в книгарнях)

— оформленням передзамовлення: замовити новинки роман «Куб» та нонфік «Анатомія жаху» в соцмережах видавництва

—конвертувати вашу допомогу в благодійний донат для «Жоржа» і відправити її за реквізитами:

Найменування отримувача: ТОВ ВИДАВНИЦТВО ЖОРЖ
Код отримувача:
40301707
Рахунок отримувача:
UA56 305299 00000 26000045929569
Назва банку: АТ КБ "ПРИВАТБАНК"

Любодрузі,

як ви можете здогадатися з попередніх постів, настрій не супір, так що я прагну повернутися до перевірених способів його підняти.

А саме — до марафону (бо давно не було і бо люблю).

📚Що читатимемо?

Міжавторську збірку оповідань "Панічна атака". Біль, страхи, пітьма та інша бідося від "Бабая", щоб, знаєте, приємно відпочити в цьому розвалі.

❓Як працює марафон?

Раз на 2-3 дні (дивіться графік) на каналі буде з'являтися допис про певне оповідання. У коментарях ви можете висловити свої враження, посперечатися, поділитися асоціаціями тощо.

Запасайтеся книжкою протягом цього тижня — у понеділок починаємо.

🤔У чому фан?

Це книжковий клуб, розтягнений у часі, досвід спільночитання, зрештою, знак припасти до прекрасного й страшного, на який ви чекали.

Так що запрошую, всьо безплатно (крім самої книжки). Панікуймо разом.

#панічний_марафон

В Харкові склад інтернет-магазину Книголенд, склад видавництв Ранок, Рідберрі, Фабула, Жорж, Ще одну сторінку, Коралі і інші видавництва сьогодні постраждали від атаки росіян. Більше 500 000 підручників і більше 1 000 000 книг.

Підтримуйте своїй їх покупками оффлайн і в партнерів

✨✨✨✨✨✨✨✨

Даруємо міжавторську трукрайм збірку «Я бачу зло» ♥️

Умови зловісно прості та шалено прекрасні:
🌜 Підписатися на канал Owl’s reading vibes 📚
🌜 Підписатися на канал Запекла книгожерка
🌜 Поділитися дописом з поціновувачами темних жанрів
🗝 Поставити порядковий номер в коментарях під оригінальним дописом.

🤘 Переможця оберемо 6 серпня за допомогою рандомайзеру.

👁 Бажаємо всім удачі і трукрайму тільки в книжках