#панічний_марафон

Третє оповідання із "Панічної атаки" — "Домовина" від Дімки Ужасного.

Із попереднім (і, забігаючи наперед, із наступним) текст перегукується темою дитячих травм і насильства. Але це оприявнено не одразу.

Героїня змушена постійно відкладати власне життя, адже опікується молодшою сестрою, яка має психічний розлад. Утім, чи так уже безпросвітно Діна змушена це робити? Ліда, її сестра, не видається безпомічною: вона самозарадна в побуті й здатна дотримуватися правил. Діна порівняно нечасто навідує її, тож навряд чи це якось завадило б будувати стосунки чи кар'єру — якби не було актом самосаботажу.

Із ретроспектив ми поступово дізнаємося, наскільки погано все було в дитинстві, наскільки знівечена Діна насправді, наскільки ненадійна її нарація. Ми не можемо бути певні в тому, що вона говорить, що бачить, як оцінює дії сестри (наскільки сестра реальна тут і зараз), зрештою, що пам'ятає. Поступово занурюємось у тягучу безодню її домовини — рідної оселі, де не живуть. Але автор однаково лишає нам простір для сумніву: а може, це таки щось, він. Може, таки приходило.

Мені сумно від того, що наш будинок хиріє. Величезна тріщина на стіні, облуплені, обгризені собакою балясини. Запилені кімнати, іржа й мокрий сопух у ванній, закопчена котельня, темні закутки кухні окуповані павутинням та пліснявою. Переклейка шпалер не дуже допомогла — дім не житиме, якщо за ним постійно не доглядати.

Окремо хотіла б відзначити, як гарно прописані дві речі: страшенно стрьомні сексуальні фантазії героїні — і бажання бути своєю в компанію однолітків, мати там високий статус (і як цьому заважає наявність причепа у вигляді молодшого сиблінга, особливо приставучого, — принаймні так це відчувається в дитинстві).

Нагадаю, що наступний підхід — у понеділок, 17 серпня. Наздоганяйте, хто відстав.