Добрий вечір, із вами #панічний_марафон, і сьогодні в програмі оповідання "Килим" Євгена Товстонога.

Мені страх як сподобався початок: оповідач не певний у тому, що пам'ятає і що бачив, його голос звучить не надто сміливо, але доволі розважливо. Він не робить висновків, намагається пригадувати деталі. Я налаштувалася на повільне розгортання кошмару: ну камон, дівчинка раптом зникла, мама якась стрьомна, дівчинку ув'язнив килим! Ковьор сожрав дитину, ковьор, передаю по буквах! Стопудовий східноєвропейський горор!

Так що щодо загальної концепції килима в мене єдине зауваження: мав буть зі стіни, так страшніше.

Але повернімося до історії. Герой дорослішає, віддаляється від матері, хоч шукає її уваги, і зрештою дізнається сумну правду (імовірно!) про дівчинку Ілону, із якою дружив, і про стосунки мами з татом.

І ось десь після цього в розгортанні подій настає перелом: наступні епізоди здаються занадто квапливими, надто схематично накресленими. Я не те щоб вимагаю від оповідань повної ясності в дусі, шо за зяба, чого приходила, шо хотіла, чи була насправді, чи хтось потребує серйозної допомоги фахівців, але тут у трішки більшій кількості воно було б якось... доречне, певно.

Вийшло так, ніби надкушено чимало важливих тем: і віджим приватної власності на користь радянської держави, і стрьомні артефакти, і подружня зрада, і едіпів комплекс. Але нічого з цього, як на мене, повною мірою не розгорнулося, не встигло за час, який вділив автор.

Словом, історія з неабияким потенціалом, але дещо сама до себе не доскочила.

А завтра в нас "Дикі дівчата" Євгенії Кужавської. Вони, на жаль, без ілюстрації.