Любодрузі,

як і було обіцяно, починаємо #панічний_марафон

І перший лот нашої програми — оповідання "Сонце" Оксани Ковальчук.

Якщо ви читали й любите "Залишену", воно вам сподобається. Якщо ще не читали — теж сподобається.

Цей текст розгортається, як хворобливе марення, коли дивні вчинків героїв внутрішньо логічні, а вивихи світобудови не викликають у них запитань. Водночас усе надзвичайно стрьомне, це такий буквально daytime horror, що аж очі випіка.

Загублене телятко чудово римується із фінальним твістом, а винесена в кінець присвята може прям у підручнику ілюструвати, як позатекстові елементи працюють зі сприйняттям тексту.

Я не знаю, як ще розповідати, як не проспойлерити, давайте улюблену цитату:

Доки бабин строгий голос бринів у його голові, як відлуння, Олег перебирав згадки про дивний сон.

— Чому ти не павук, а муха? — промовив уголос.
— Бо прясти мені ще замолоду надоїло.

Мені направду дуже сподобалося, це страшне оповідання про нашу відповідальність перед неродженними, густе, отруйне і безнадійне застереження (сподіваюсь, хтось почує).