ukrain1an ꑭ division

AfD отримала найбільше голосів на виборчій дільниці, розташованій у мечеті Хадіджа. [перша мечеть на Сході Німеччині – авт.] Громада роками активно бере участь у житті району і тепер має намір активізувати свої зусилля.

AfD показала найкращі результати на єдиній берлінській виборчій дільниці, розташованій на території мечеті. У неділю вона отримала 34,4% других голосів [найважливіші голоси, віддані за партії – авт.] на виборчій дільниці в громадській кімнаті мечеті Хадіджа в Панкові [...]

Це був другий випадок, коли виборча дільниця була розташована на території мечеті в районі Гайнерсдорф. Голосування також відбувалося в громадських кімнатах християнських та єврейських установ.

[...] ми сусіди, і незалежно від усього, що між нами було (а між сусідами не може не бути конфліктів), я маю враження, ми маємо робити все, що в наших силах, щоб створити нову ситуацію. Я зустрівся з людьми і в Києві, і в Харкові, які також цього прагнуть. Зустрічався з публікою, яка дивилася мій фільм і вважаю, що ми знаходимося на вірному шляху, тільки не потрібно нічого занедбувати. [...] зміни відбуваються. Я вважаю, що в ситуації поляків і українців - так само. Можливо, фільм на тему Волині дійсно потрібний.

Існує правда і по одному, і по другому боці, не може бути так, що кожна зі сторін намагалася довести лише свою рацію. Відбувалася боротьба армії з армією і відбувалася боротьба армії з цивільним населенням і з одного, і з другого боку. [...] в Харкові, там існує гімназія, до якої ходив Ярослав Івашкєвич (польський письменник - авт.). І я почав собі уявляти, як він хлопцем ходив до цієї гімназії. А поруч - інші видатні польські історичні постаті [...] Харків мав 12 польських театрів - це показує, якою великою була польська спільнота. І в Харкові ці польські сцени мали своїх глядачів. Це було чудово. Мені дуже б хотілося, аби поляки залишили свій слід, але не пов'язаний з Волинською трагедією, а в культурі.

[...] 250 000 громадян Грузії опинилися в горах, під обстрілами, в оточенні агресивних російських окупантів. Чверть мільйона грузинів сподівалися перейти гори та дістатися центру держави, але війська росії не дали змогу мирному населенню спокійно дібратися [...] Не маючи ніякого теплого одягу, остатньої кількості їжі та води, грузини, які покинули свої будинки на території Абхазії, опинилися на краю смерті.

Президент Грузії Едуард Шеварднадзе почав голосно заявляти на весь світ про жахливу гуманітарну катастрофу. Він звертався до багатьох країн про допомогу, звертався до ООН та держав, які мають миротворчий контингент. На жаль, всі спроби виявилися марними.

І 30 років тому ООН була імпотентом. [...] ООН тоді заявила, що на підготовку миротворців, техніки необхідно не менше місяця роботи. Уявляєте, 7 жовтня 1993 року було прохання до президента України Кравчука, а вже 8 жовтня 1993 року в Грузії вже приземлився український АН-12.

З 10 жовтня 1993 року по 14 жовтня 1993 року українським військовим вдалося врятувати 7643 людини. [...] Незважаючи, що на всіх гвинтокрилах та літаках було чітко видно червоні хрести, російські окупанти постійно обстрілювали українську авіацію.

[...] від Ланцетів першої модифікації теж маємо велику проблему. Це досить-таки непоганий безпілотник. База — Hero-400EC ізраїльський. Ланцет — це копіпаст саме цього безпілотника. Саме звідти взята і система управління. Як він там уже потрапляв у Росію — керовано чи некеровано, за допомогою ізраїльтян чи без допомоги ізраїльтян, чи то було таке передання через треті країни — це потім якось розберуться слідчі, які з’ясовуватимуть увесь цей шлях — як Ланцет потрапив у Росію, як вони його виготовляють.

Росіяни зараз вихваляються відео, як їхній дрон Ланцет завдає удару по українському винищувачу МіГ-29 на летовищі. Як потім уже з’ясували OSINT за геолокацією — це Долгинцеве (Кривий Ріг, Дніпропетровщина). Від лінії фронту — 70 км. Росіяни заявляють, що це їхній новий баражувальний боєприпас «Виріб-51» — Ланцет 3-ї модифікації. Мене запитують, яких неприємностей нам можуть завдавати ці нові Ланцети. У Ланцета, по-перше, дуже непогана схема керування [...]

[...] Так, визнаю, я дійсно як командир 105-ї дивізії брав участь у винищенні та поневоленні українського народу.

🇹🇷 [...] елємент підпав значним впливам турецьких елєментів, що могло стати ся чи то через зносини або мішаннє, чи то через завойованнє [...] могло бути й більше таких фактів примішування до угорської орди елєментів турецьких або пановання над нею Турків.

🇬🇷 Константин Порфирородний [імператор Візантії] — одиноке більш певне джерело про угорську міґрацію оповідає, що „Турки“ (як він зве Мадяр) за давнїх часів сидїли коло Хозар, під їх зверхністю [...] Угри тодї сиділи в чорноморських або прикавказьких степах і були звісні як воєвнича, розбійнича орда.

Мене зрадила історія та Росія. Ще наприкінці 1990-х я почав підозрювати, що «світ обрушиться» переді мною, і що «це сталося». Усі мене покинули. Першими це зробили колишні друзі, зокрема Росія, яка вирішила відвернутися від мене та розіграти карту міжнародної глобалізації.

Москва зрадила себе, коли зрадила мене та сербський народ, який є серцем її історії. Народ не зрадив мене. Мене зрадили деякі люди, які показали, що вони не вірні цінностям, які, як я вважав, існують, хоча насправді їх взагалі не існувало.

Я маю намір захищатися не перед судом, а перед народом, наголошуючи на тому, що Косово — це сербська територія… Особисто я ніколи не віддавав наказів про етнічні чистки.

[...] У цьому інтерв’ю я волаю до світу: мене зрадили… Я покладаюся на Бога, а не на якийсь незаконний політичний трибунал. Бог уже відкрив мені, що цей історичний період є частиною неминучого людського шляху. Мою жертву визнають через багато років. У цьому — моя надія і моя віра.

Кучма написал книгу «Украина – не Россия» — это точно, даже вот внешне. Переезжаешь границу и видишь, что: побелённые хатки, ровные заборы, дорожки выложены, всё. А у нас нет, потому что у нас все заняты «геополитикой». Если у нас выровнять заборы, побелить хатки, починить крыши — то уже это не Россия.

4 октября 2001 года самолет Ту-154 компании «Сибирь», совершавший рейс Тель-Авив — Новосибирск, упал в Чёрное море. Погибли 77 человек.

Не прошло и месяца после атаки на Нью-Йорк, и первая версия катастрофы — теракт. Но тут же появляются "неопровержимые" доказательства: самолет сбила украинская зенитная ракета, запущенная с полигона в Крыму во время учений. Украина ни в какую не признается… Президент Украины и военные долго говорят, что «дальность ракет не такая», и что «у нас все траектории записаны».

Президент Кучма, в прошлом гендиректор ракетного завода, делает неслыханное для главы государства заявление: «Ми не перші і не останні, не треба з цього робити трагедію. Помилки трапляються всюди, і не тільки такого масштабу».

Іншим епізодом Хотинської війни, який уславив козаків, став подвиг невеликого загону запорожців, що протягом 3-х днів стримував набагато чисельніші османські сили в районі річки Прут. Майже всі захисники полягли в бою, а полонені були страчені. Розлючений Осман ІІ сам убив кількох із них мечем. Козацька звитяга навіяла сучасникам паралелі з античною історією – 🇦🇹🇵🇱 австро-польський хроніст Евергард Вассенберг писав:

«Ці люди значно перевищили славою спартанців. Там таких було триста під Фермопілами, козаки ж числом тільки шістдесят у чистому полі стримали військо, силою рівне Ксерксовому».

Османське військо втрачало бойовий дух. З’явилися чутки про наближення підмоги до захисників Хотина – донських козаків і посполитого рушення. [...] Осман ІІ не здобув ніяких дивідендів з чисельної переваги свого війська. Це прискорило його падіння. Після відступу з-під Хотина Осман прожив лише пів року.

Навесні у Стамбулі спалахнув військовий заколот, під час якого 17-літнього султана жорстоко побили, потім відрізали ніс і вухо та задушили. Заколотники повернули на престол його психічно хворого дядька Мустафу І. Сагайдачному після Хотина доля відвела також пів року: поранення в руку, отримане в сутичці з турками, звело Гетьмана в могилу. Та, на відміну від Османа, він пішов у зеніті своєї слави.

На 100-му році життя відійшов у вічність підпільник ОУН та вояк УПА Зенон Врублевський. У неповні 17 років він таємно від батьків зголосився до дивізії «Галичина».

Був особистим водієм колишнього полковника Армії УНР Івана Ремболовича, пройшов бої під Бродами, де потрапив у полон. Перебував у таборах на Уралі, звідки у 1946 році здійснив втечу. У Львові налагодив зв’язки із підпіллям ОУН. У 1947 році був арештований і засуджений радянською владою до 25 років ув’язнення. У 2025 році його офіційно реабілітували як жертву політичних репресій комуністичного режиму та визнали державою борцем за незалежність України.

☦ Прощання із Зеноном Врублевським відбудеться у суботу, 3 жовтня.

14:45 — чин похорону в Гарнізонному храмі свв. апп. Петра і Павла.
15:25 — загальноміська церемонія прощання перед Ратушею.
15:45 — поховання на полі №83 Личаківського цвинтаря.

Щирі співчуття рідним та близьким.
Світла пам’ять.

Білецький: «Противник був введений в оману і проспав справжній удар». [...] Втрати противника — 2 000 живою силою, понад 250 росіян захоплені в полон. Так закінчився третій сезон «Вівальді», переломний для всієї операції. Ми повернули ще 51 км² української землі, а від початку наступальних дій — 176 км².

Головною ціллю третього сезону «Вівальді» стало Нове — ключовий хаб противника на плацдармі. Хто контролює висоти довкола цього населеного пункту, той і володіє ініціативою на плацдармі.

«Противник був переконаний, що основним напрямком удару є Шандриголове — Зелена Долина. Це змусило його безглуздо спалити свої резерви в контратаках саме на цьому напрямку. Росіяни проспали справжній удар, який був зосереджений на взятті Нового», — заявив бригадний генерал Андрій Білецький.

Для прориву оборони противника Третій армійський корпус застосував власний винахід — радянські БТР-60, перетворені на роботизовані комплекси-камікадзе. Ними підірвали найміцніші укріплення ворога. Росіяни здавалися у полон цілими підрозділами разом із офіцерами, пілотами, артилеристами. [...] за тиждень на ділянках активних бойових дій Сили оборони знешкодили 10 660 російських військових убитими та пораненими.

Я “помирав” уже тричі. Були фейкові новини про те, що я начебто сам пішов із сокирою в руках на російський танк і той мене вбив [...]

У теплих пейзажних картинах із багатою флорою і фауною південноруських степів відчувається подих малоруської поезії, яку надто рано задушив царський холод з напівазійської Москви [...]

Які ж мальовничі, які яскраві образи з тваринного світу, що беруть участь у людських радощах і печалях! Явища в природі сприймаються як небесні ознаки, подібні до Несторового погляду на речі, а сонячне затемнення, яке в «Плачі Ярославни» віщує про поспішний похід на половців, нібито, за літописом, насправді відбулося 1 травня 1185 року.

Крім того, «Плач Ярославни» чітко підтверджує міфологічні уявлення, поширені в Стародавній Русі, і ці натяки мають більшу історичну цінність, ніж порівняно дуже рідкісні залишки давньослов'янських міфів у російських билинах, оскільки тут можна встановити певний час їхнього існування.

[...] У позначенні дикий бик (буйтур або яртур*), епітеті, що застосовувався спеціально до Ігоря та його хороброго брата Всеволода, виявляється гомерівська оригінальність.

«Найсерйозніша причина твердити, що євреї не можуть отримати рівні права з рештою громадян», — писав прусський просвітник і чиновник Крістіан Вільгельм Дом у своїй праці «Про громадянське вдосконалення євреїв» («Ueber die bürgerliche Verbesserung der Juden»), що стала знаковим трактатом і започаткувала дискусію про інтеграцію євреїв у 1781 році, «полягає в переконанні, що релігія забороняє євреям служити в армії... Вони не повинні вимагати рівних прав у суспільстві, яке відмовляються захищати в скрутну хвилину».

У наступні десятиліття вимога поступитися релігійними звичаями заради виконання обов’язків перед державою стала серйозним викликом для ревних юдеїв. Однак військова служба також породжувала низку проблем, що виходили за межі питання про сумісність релігії з патріотичним обов’язком. Фактично вона стала уособленням загальної вимоги «фізичного, морального та політичного відродження євреїв» (так називався ключовий трактат, до якого ми ще повернемося) — процесу, який навіть найбільш прихильні до єврейської справи діячі вважали необхідною передумовою успішної інтеграції.