Різко відмежовуючись і від антихристиянізму лібералів з їх „современними вогнями”, і від инаковірних противників Нового Завіту, і від московського псевдо-християнства, Шевченко також політично різко протиставляв Київ Москві, яка, вже за нього, не лиш несла матеріяльну руїну й неволю, а й „Світ Божий в пута закувала”, — закувала світ Істини. [...] Де це не виходить просто руйнується, як Михайлівський Собор чи Лавра Київська. [...] Просто відрізається московсько-совєтським серпом, а тим же молотом вбивається у хахлацькі голови чужа містика про московський „народ-месію”.

[...] За містикою ж „Росії-Месії” іде політика вогню й меча, за Кораном московським — московський Магомет, який руйнує наші церкви, палить наші святі книги, з димом пускає оселі хліборобів, обертаючи їх самих у рабство, ставлячи, на ганьбу нам, по Україні камінні подоби своїх шаманів.

Не перша це буря, що насунула на нашу землю, не перший наїзд варварів. Згадує про них „Кобзар” і в переспівах „Слова про полк Ігоря”, й у „Сні”, у „Великім Льоху”, і в „Гайдамаках” — про ту чорну галич різних національно-інтернаціоналістичних сил, що сунули розшарпати Україну. Тепер теж сили чужого месіянства, з тою самою метою та зі своїми ідеями сунуть або збираються сунути на нашу країну.