Роки війни були особливо важливими для розвитку тактики національного руху і вирішення соціального питання.
Репресії проти національних тенденцій та української мови сягнули свого апогею. [...] занепокоєні правлячі кола скористалися війною, щоб перешкодити цьому і знищити українську мову. Сподівання російського уряду на знищення національного руху в корені особливо розгорілися з новими силами після того, як російська армія восени 1914-го окупувала Галичину, яку вважали українським П’ємонтом. З небаченою силою розгорнулися антиукраїнські репресії: масові арешти та заслання на Сибір тисяч українських інтелігентів через їхні національні переконання; заборона вживати українську мову і видавати українські книжки й пресу.
Репресії та політичний і соціальний післявоєнний безлад по всій Росії змусили українців за першої ж нагоди розгорнути вирішальну боротьбу проти царського уряду і тих, хто його підтримував. Революція 1917-го надала таку нагоду. Однак Центральна Рада, керівний орган українського революційного руху, організована на початку революції здебільшого з київських радикалів, мусила бути дуже обережною в своїй політиці, поки не заручилася безпосередньою підтримкою трудового люду.
⛔️🇺🇦 академік Грушевський М. С., голова Української Центральної Ради "Соціальна і політична боротьба в Україні в 1917–18–19"
ukrain1an ꑭ division