Уляна Пас - автор романів про кохання

Я вас трохи подражню 🤭

– Ти здурів?! – кричу, піднімаю голову і зустрічаюся з його очима. 
До біса блакитними. Несправедливо блакитними.
От навіщо чоловікові такі очі? Особливо – цьому чоловікові.
– Що ти робиш? 
Артем дивиться на мене згори вниз.
– Ти мені винна.
Я кліпаю, нічого не розуміючи. 
– Що?
– Ти використала мене як живий щит від свого колишнього, – додає. 
– Не перебільшуй. Щитом ти не був.
– Поцілувала без дозволу, – додає. 
– Ой, переживеш.
– Оголосила своїм новим коханням, – продовжує перераховувати. 
– На дві хвилини.
– І змусила тримати тебе за руку.
– Змусила? – ось тут уже обурююсь. – Левицький, ти важиш кілограмів на сорок більше за мене. Якби дуже хотів, забрав би свою руку.
– Я був у шоковому стані.
Я не витримую й сміюся.
– Бідолашний. Хочеш, викличу тобі психолога?
– Хочу, щоб ти зі мною випила.

Навчи мене забути 💙

– Ще раз повторюю, – починає Артем уже втретє дорогою до аеропорту. – Телефонуєш, коли прилетиш. Не пишеш. Телефонуєш.

– Так, татку, – слухняно відповідаю.

– Дуже смішно. І якщо виникнуть будь-які проблеми…

– Телефоную тобі.

– Якщо Данте…

– Артеме! – не витримує Юля. – Вона летить у Мілан працювати, а не вирушає сама через джунглі Амазонки з одним ножем і коробкою сірників.

– Я, взагалі-то, розмовляю з сестрою, – бурчить брат. 

– А я рятую твою сестру від нервового зриву ще до паспортного контролю.

– Вона прекрасно може відповісти сама.

– Можу, – підтверджую, ледве стримуючи сміх. – Але мені дуже подобається слухати вас двох, тому продовжуйте.

– Зрадниця, – бурмоче Юля.

https://booknet.ua/book/navchi-mene-zabuti-b456522

Під моїм захистом❤️‍🔥

– А ти вже готова? – Дем'ян не приховує свого здивування. 
Опускаю погляд на сумку біля ніг.

– Можна й так сказати.

– Це зараз прозвучало підозріло, – хмикає. 

– Дем’яне, – зітхаю, тому що його жарти абсолютно недоречні. 

– Мовчу, – весело відповідає він. – Якщо готова, немає сенсу тягнути. Я відправлю по тебе водія. Він привезе тебе до мене, спокійно все обговоримо, ти прочитаєш договір, і якщо жодних заперечень не буде – підпишемо. Заодно почнемо придумувати, як переконати мою бабусю, що я настільки шалено в тебе закоханий, що кілька місяців примудрявся приховувати тебе від усієї родини.

– Мені вже страшно за твої акторські здібності.

– За мої не хвилюйся. Краще подумай про свої. Це ти вчора дивилася на мою руку так, наче я збирався тебе нею задушити.

Усмішка зникає.

Він помітив. Звісно, помітив.

https://booknet.ua/book/pd-mom-zahistom-b459284

Жорстока ніжність ❤️‍🔥

– Ти все-таки розповіси їй правду сьогодні?

Я дивлюся на цифри над дверима ліфта, які повільно змінюються.

– Так. Ввечері їдемо до Енцо й Валентини. Думаю, там і поговоримо. Хочу, щоб вони були поруч. Це стосується не лише мене, і якщо вже Лія має дізнатися правду, нехай почує її від нас, а не випадково від когось іншого.

– Правильно, – киває Лука. – І не накручуй себе так. Вона хороша дівчина. Розумна. Можливо, спочатку злякається або розсердиться, але зрештою зрозуміє.

– Ти говориш так, наче знаєш її краще за мене.

– Ні. Я просто зараз мислю краще за тебе, бо не закоханий у неї по вуха з дев'яти років, – відповідає швидко. 

Я переводжу на нього важкий погляд, але Лука лише широко усміхається, і саме в цей момент двері відчиняються.

– Іди звідси.

– Із задоволенням. До речі, вона на терасі. Коли я поїхав, сиділа там уже хвилин двадцять. Схоже, їй сподобався краєвид.

https://booknet.ua/book/zhorstoka-nzhnst-b458250

Нагадаю про знижку ❤️

https://booknet.ua/book/nkoli-tebe-ne-zalishu-b447689

Навчи мене забути 💙

– Так-так, пам’ятаю, – киваю з удаваною серйозністю. – Я ж для тебе як молодша сестра.

Він заплющує очі на коротку мить, наче ці слова раптом починають його дратувати, хоча сказав їх мені саме він.

– Аню, не треба.

– Чого “не треба”? Повторювати твої власні слова?

– Усе стало складніше.

Цього разу я вже не сміюся.

– Що саме стало складніше?

Ян відпускає мій лікоть, проводить долонею по волоссю й важко видихає.

– Я не знаю, як тобі це пояснити. Після тієї розмови… після того, що ти мені сказала, я постійно про це думаю. Я не можу просто взяти й забути твоє зізнання. Ти сказала, що кохала мене десять років, а я навіть не здогадувався. І тепер у мене в голові все перевернулося. Я дивлюся на тебе інакше. Думаю про речі, про які раніше взагалі не думав. І розумію одне: я не хочу тебе втратити.

Я дивлюся просто йому в очі.

– А Вероніку втратити хочеш?

https://booknet.ua/book/navchi-mene-zabuti-b456522

Під моїм захистом❤️‍🔥

Стає холодно, хоча в кав’ярні тепло.

Я вже пішла з роботи. Пішла з дому. Сказала мамі, що повертаюся до університету. Зібрала речі.

Вперше за кілька років дозволила собі уявити, що знову сяду в аудиторії, відкрию альбом, повернуся до креслень, макетів, проєктів – до всього того, від чого довелося відмовитися не тому, що я не змогла, а тому, що не мала грошей.

І що тепер?

Якщо Дем’ян скаже, що угоди не буде, я впораюся. Звичайно. Повернуся до Лізи, попрошу назад зміни. Вона сама сказала, що прийме мене. Знайду кімнату, візьму ще один підробіток. Не повернуся додому, навіть якщо доведеться спати на лавці в парку. 
Але як же прикро буде знову відкласти університет. Саме це лякає найбільше.

https://booknet.ua/book/pd-mom-zahistom-b459284

Сьогодні на книгу діє знижка у передплаті❤️

https://booknet.ua/book/zhorstoka-nzhnst-b458250

Навчи мене забути 💙

– Я не хочу більше віддавати своє серце комусь просто тому, що закохалася. З Яном я саме це й зробила. Віддала йому десять років, хоча він навіть не знав, що тримає їх у руках. Чекала, мріяла, вигадувала за нас обох, переконувала себе, що одного дня все обов’язково складеться. І більше так не буде. Я не хочу бігти за чоловіком, доводити, що варта його уваги, чекати роками, поки він нарешті мене помітить. Я готова відкритися новим почуттям, але цього разу хочу, щоб до мене теж ішли назустріч. Щоб мене обирали не після того, як я десять років чекала, а тому, що не хочуть втрачати зараз. Щоб не лише я боялася втратити людину – нехай хтось боїться втратити мене. Не лише я хочу кохати. Я хочу нарешті відчути, як це – коли кохають мене. Тому цього разу я нікому не віддам своє серце просто так. Якщо хтось захоче його отримати, нехай спочатку покаже, що вміє його берегти. І, можливо, тоді я сама захочу віддати його в його руки.

https://booknet.ua/book/navchi-mene-zabuti-b456522

Під моїм захистом❤️‍🔥

Виходжу з кухні й повертаюся до своєї кімнати.

Там усе ще той самий безлад. Сумка стоїть біля ліжка. Я дивлюся на неї й раптом розумію, що тепер уже точно не розпакую її назад.

Мама зробила вибір, і як би боляче це не було, я не можу зробити його за неї.

Вона доросла. Вона може залишатися. Може виправдовувати його. Може ще десять років говорити, що він просто був злий і більше такого не повториться.

Але братика шкода так сильно, що в горлі знову стає тісно, бо мама вже звикла бути жертвою. А він – ще дитина.

І найбільше я боюся, що якщо нічого не зміниться, одного дня він теж виросте з переконанням, що любов – це коли ти любиш людину й одночасно боїшся її.
А цього я допустити не хочу.

https://booknet.ua/book/pd-mom-zahistom-b459284

Навчи мене забути 💙

– Тимуре…

– Ні, дай договорити, – він робить крок до мене, але зупиняється на відстані, не торкаючись. – Ти запитала, чому мене цікавить, чи подобається тобі Данте як чоловік. Тому що мені не байдуже. І ніколи не було байдуже. Ти для мене давно не просто подруга, Аню. Не сестра Артема, не дівчина, з якою можна зустрітися, посміятися, випити кави чи поговорити серед ночі. Ти мені подобаєшся. Дуже давно. Набагато довше, ніж ти можеш собі уявити. І я найбільший ідіот у світі, якщо стільки років був поруч і жодного разу не наважився тобі про це сказати.

Я просто дивлюся на нього.

Не кліпаю. Не рухаюся. Здається, навіть не дихаю. Тому що ще кілька днів тому моє життя було до смішного простим: я кохала Яна, а Ян кохав іншу.

А тепер Ян поводиться так, наче сам не розуміє, чого хоче. Данте зізнається, що прилітав на мої покази задовго до нашого знайомства і що я давно йому небайдужа. А зараз переді мною стоїть Тимур…

https://booknet.ua/book/navchi-mene-zabuti-b456522

Щиро вітаю зі святом, мої любі❤️
Дякую нашим захисникам і захисницям за захист! Нехай Покров Божої матері оберігає завжди і всюди!

Навчи мене забути 💙

– Мені здається, ти все-таки налаштована серйозно.

– Так, – відповідаю вже без вагань. – Дуже. Я думала про це в літаку, потім – дорогою додому, потім – у батьків. Таку можливість я не хочу втрачати. Навіть якщо буде складно, навіть якщо доведеться перебудувати половину свого життя. Я хочу спробувати.

– Тоді я радий.

– Тільки не поспішай радіти. Я ще нічого остаточно не підтвердила.

– Але ти вже говориш “коли я приїду”, а не “якщо”.

Я завмираю.

От хитрий італієць.

– Ти чіпляєшся до слів, – фиркаю. 

– Професійна звичка.

– Ти дизайнер, – додаю. 

– Саме тому уважний до деталей.

https://booknet.ua/book/navchi-mene-zabuti-b456522

Під моїм захистом❤️‍🔥

Коли на кухонному порозі з’являється мама, на годиннику вже майже сьома. Вона сонна, волосся зібране абияк, халат запахнутий на грудях. Помітивши мене, одразу хмуриться.

– Аніко? Ти чому не спиш? Ти ж тільки з роботи прийшла.

Я дивлюся на неї кілька секунд.

– Не змогла заснути.

– Чому?

Відпиваю холодний чай.

– Тому що в кімнаті складно спати, коли там усе перевернуте догори дриґом.

Мама завмирає усього на мить, а потім важко зітхає.

– Вчора він був дуже злий, – говорить вона тихіше, озираючись у бік коридору, наче навіть зараз боїться, що він прокинеться й почує. – Йому потрібні були гроші. Я сказала, що зарплату ще не отримала, а він… пішов до тебе. Я намагалася пояснити, що там нічого немає.

Гірко усміхаюся.

– Ти намагалася пояснити? А зупинити його ти не могла? Мамо, це моя кімната. Моє єдине місце в цій квартирі. Він розкидав усе, що в мене було, шукав мої гроші, а ти просто дозволила?

https://booknet.ua/book/pd-mom-zahistom-b459284

Перша знижка після завершення на історію Давида та Влади❤️

https://booknet.ua/book/sprobui-mene-vryatuvati-b454947

Ви знаєте, що це означає?🔥

Навчи мене забути 💙

– Отже, – мама дивиться на мене з тим самим виразом, який я знаю з дитинства. – Почнемо з головного. Хто такий Данте?

Артем тихо фиркає, а кидаю на нього злий погляд.

– А чому саме це головне? – питаю. 

– Тому що про Мілан я можу подивитися документальний фільм. Мене цікавить чоловік, який прилетів в Україну, познайомився з моєю донькою і наступного дня забрав її до Італії.

– Мамо, він мене не забирав. Я сама погодилася, – пробую пояснити, як усе було насправді. 

– Це дуже суттєво змінює ситуацію.

– От бачиш? – Артем задоволено вказує на неї. – А на мене вона кричала, коли я говорив те саме.

– Тому що ти говорив “якийсь мужик”.

https://booknet.ua/book/navchi-mene-zabuti-b456522

Під моїм захистом❤️‍🔥

Хочеться просто встати, взяти сумку й піти. Просто зараз.

Не чекати ранку. Не говорити ні з ким. Не пояснювати. Вийти з квартири й більше не повернутися.

І ця думка настільки солодка, що на кілька секунд я майже дозволяю собі повірити, що можу так зробити, а потім у голові з’являється образ брата і мами. І все руйнується.

Якби могла, я забрала б їх із собою. Навіть не думала б. Просто зібрала б мамині речі, розбудила малого, взяла його за руку й вивела звідси. Але я не можу вирішувати за них. Особливо за брата.

Він – син вітчима, і як би дивно це не звучало, він любить батька. Любить і боїться його одночасно.

Це найстрашніше.

https://booknet.ua/book/pd-mom-zahistom-b459284

Жорстока ніжність ❤️‍🔥

Кава. Мені потрібна кава. З кавомашиною доводиться повозитися, бо вона виглядає так, наче коштує більше, ніж я заробляла за кілька місяців, але зрештою знаходжу потрібну кнопку, підставляю чашку й уже збираюся натиснути її, коли просто за моєю спиною лунає низький, трохи хрипкий голос:

– Зроби й мені.

Я сіпаюся так сильно, що ледь не перекидаю чашку. Різко розвертаюся і завмираю.

Леон стоїть за кілька метрів від мене. Босий. У темних домашніх штанах, що низько сидять на стегнах. І більше на ньому немає нічого.

Мій мозок, який ще хвилину тому ледве прокидався, миттєво починає працювати з такою швидкістю, що краще б продовжував спати.

Я дивлюся на нього. Знаю, що не повинна, але дивлюся. І якщо до цього моменту я вважала, що Леон просто красивий чоловік, то зараз розумію, наскільки сильно недооцінювала ситуацію. Без костюма він здається ще більшим.

https://booknet.ua/book/zhorstoka-nzhnst-b458250

Під моїм захистом❤️‍🔥

У грудях щось провалюється. Я повільно заходжу всередину, обережно переступаючи через речі, і погляд одразу летить до шафи. До верхньої полиці. Потім до столу. До шухляди.
Ні. Ні-ні-ні.

Сумку з плеча навіть не знімаю.

Підходжу до комода, опускаюся навколішки й витягую нижню шухлядудо кінця. Порожньо.
Перевіряю під нею. Потім – задню стінку. Пальці вже тремтять, хоча я й так знаю.

Він шукав гроші.

Ті небагато, які я намагалася відкладати потайки. По кількасот гривень. Іноді більше, якщо випадала хороша зміна. Я ніколи не тримала всю суму в одному місці, бо давно навчилася. Частину ховала між книжками. Частину – у старій косметичці. Щось у коробці з кресленнями. Я не знала, на що саме збираю. Мабуть, просто на можливість одного дня піти.

І він це знав. Не де саме лежать гроші, а те, що я їх ховаю.

https://booknet.ua/book/pd-mom-zahistom-b459284