Навчи мене забути 💙

– Тимуре…

– Ні, дай договорити, – він робить крок до мене, але зупиняється на відстані, не торкаючись. – Ти запитала, чому мене цікавить, чи подобається тобі Данте як чоловік. Тому що мені не байдуже. І ніколи не було байдуже. Ти для мене давно не просто подруга, Аню. Не сестра Артема, не дівчина, з якою можна зустрітися, посміятися, випити кави чи поговорити серед ночі. Ти мені подобаєшся. Дуже давно. Набагато довше, ніж ти можеш собі уявити. І я найбільший ідіот у світі, якщо стільки років був поруч і жодного разу не наважився тобі про це сказати.

Я просто дивлюся на нього.

Не кліпаю. Не рухаюся. Здається, навіть не дихаю. Тому що ще кілька днів тому моє життя було до смішного простим: я кохала Яна, а Ян кохав іншу.

А тепер Ян поводиться так, наче сам не розуміє, чого хоче. Данте зізнається, що прилітав на мої покази задовго до нашого знайомства і що я давно йому небайдужа. А зараз переді мною стоїть Тимур…

https://booknet.ua/book/navchi-mene-zabuti-b456522