Я вас трохи подражню 🤭

– Ти здурів?! – кричу, піднімаю голову і зустрічаюся з його очима. 
До біса блакитними. Несправедливо блакитними.
От навіщо чоловікові такі очі? Особливо – цьому чоловікові.
– Що ти робиш? 
Артем дивиться на мене згори вниз.
– Ти мені винна.
Я кліпаю, нічого не розуміючи. 
– Що?
– Ти використала мене як живий щит від свого колишнього, – додає. 
– Не перебільшуй. Щитом ти не був.
– Поцілувала без дозволу, – додає. 
– Ой, переживеш.
– Оголосила своїм новим коханням, – продовжує перераховувати. 
– На дві хвилини.
– І змусила тримати тебе за руку.
– Змусила? – ось тут уже обурююсь. – Левицький, ти важиш кілограмів на сорок більше за мене. Якби дуже хотів, забрав би свою руку.
– Я був у шоковому стані.
Я не витримую й сміюся.
– Бідолашний. Хочеш, викличу тобі психолога?
– Хочу, щоб ти зі мною випила.