Навчи мене забути 💙

– Так-так, пам’ятаю, – киваю з удаваною серйозністю. – Я ж для тебе як молодша сестра.

Він заплющує очі на коротку мить, наче ці слова раптом починають його дратувати, хоча сказав їх мені саме він.

– Аню, не треба.

– Чого “не треба”? Повторювати твої власні слова?

– Усе стало складніше.

Цього разу я вже не сміюся.

– Що саме стало складніше?

Ян відпускає мій лікоть, проводить долонею по волоссю й важко видихає.

– Я не знаю, як тобі це пояснити. Після тієї розмови… після того, що ти мені сказала, я постійно про це думаю. Я не можу просто взяти й забути твоє зізнання. Ти сказала, що кохала мене десять років, а я навіть не здогадувався. І тепер у мене в голові все перевернулося. Я дивлюся на тебе інакше. Думаю про речі, про які раніше взагалі не думав. І розумію одне: я не хочу тебе втратити.

Я дивлюся просто йому в очі.

– А Вероніку втратити хочеш?

https://booknet.ua/book/navchi-mene-zabuti-b456522