Тарасенко Андрій

Прийняв свій останній бій під Бахмутом сотник «Іранець». Учасник першого бою «Правого Сектора» під Словʼянськом у квітні 2014 року.

Віктор Панаско ‒ офіцер Всеукраїнської організації «Тризуб» ім. С.Бандери (командир Чернігівського обласного загону), знаменитий сотник Майдану, боєць Добровольчого Українського Корпусу «Правий Сектор». Все життя у боротьбі за національну державу, українську мову, помісну православну Церкву, рідну землю і власне кохання.

Захищаючи дружину, потрапив за ґрати. Звідти відразу на фронт навесні 2022 року. Маса запеклих боїв, героїчні чини, нагороди, поранення, реабілітація і знову війна...

Ідейний націоналіст, вірний побратим, коханий чоловік і славний воїн.

Царство Небесне!

Ще в 60-тих роках Борис Олійник писав в одному з віршів: "Одні в атаку ходили, а інші "ура!" кричали".

Дехто кричить і досі. Але не про них мова. Значна частина тих, що тепер маскується під ветерана війни з націонал-соціалізмом, насправді жодного разу не вистрелили в німецький бік, а воювали з українським нардом, з ОУН-УПА – почавши ще з вересня 1939 року. Вони теж хочуть зараз святкувати СВОЮ перемогу…

У другій світовій війні була не одна, а дві перемоги, бо в ній було дві поразки.

Перша перемога – це перемога над націонал-соціалізмом. Націонал-соціалістичний режим було знищено, націонал-соціалізм – осуджено, націонал-соціалістичних главарів – повішено.

Ця перемога належить усім, хто її виборював – на фронтах і в тилу. І честь і шана за це від нинішнього і наступних поколінь належить теж їм УСІМ. Але тільки їм!

Бо друга перемога – це перемога (воєнна, але не ідейна!) сталінського імперкомунізму над національно-визвольними рухами, зокрема Польщі, Прибалтики, України, над східноєвропейськими країнами, проданими Заходом, передусім США, імперській Москві, за участь СРСР у розгромі Японії. Але за цю та інші свої "перемоги" комунізм ще й досі не дочекався свого Нюрнберга…

Безкарність породжує нові злочин. І нинішня конфліктна ситуація довкола свята перемоги викликана бажанням проімперських сил взяти реванш за поразку, одержану від національно-визвольних рухів кінця 80-тих – початку 90-тих років.

Вони хочуть присвоїти перемогу над націонал-соціалізмом лише собі, щоб шляхом фальсифікації зробити цю святу перемогу перемогою комунізму і російського імперіалізму, видати себе за єдиного рятівника народів світу, а цим самим обґрунтувати свої нинішні зазіхання на свободу і незалежність своїх недавніх рабів.

Саме тому в Росії буде два "паралельних" відзначення свята перемоги – офіційно-державне й альтернативне імперкомуністичне.

Саме тому проімперські і прокомуністичні реваншистські сили в Україні нагнітають своє тлумачення цієї перемоги, відсікають від неї ветеранів ОУН-УПА, аби розділяти ще й цим наше суспільство, ослаблювати його у відповідальний момент національного державотворення і психологічно готувати до нового ярма.

Для цього вони й досі з маніакальною наполегливістю протиставляють тих, хто в лавах Червоної Армії боровся з одним окупантом, тим, хто в лавах ОУН-УПА боровся з обома катами українського народу – націонал-соціалізмом і комунізмом.

Усвідомимо це, зробимо цю дату святом перемоги народів світу над націонал-соціалізмом, віддамо належне ВСІМ тим, що боролися з націонал-соціалізмом – ліквідуємо ще один привід для незгоди.

Але святкувати перемогу російського імперкомунізму над поневоленими народами, зокрема над українським, змушувати українців святкувати своє "визволення" ще жорстокішим окупантом – і підло, і недалекоглядно. Зло все одно не восторжествує: воно приречене – й історією, і самим Богом.

А тому не підігруймо зловорожим антиукраїнським силам. Шукаймо шляхів порозуміння і єднання – в ім’я щасливого майбутнього України, в ім’я світлої долі наших сучасників і нащадків.

Василь Іванишин, 19 квітня 1995 року

Ще в 1917 році народи Росії раділи з падіння імперії, а імперські сили нинішньої Росії все більше загрожують незалежності сусідніх суверенних держав, зокрема, України.

Ще в тому ж 1917 році було проголошено гасло "Землю – селянам", а наші політики й досі дебатують, чи варто їм цю землю віддавати. Ще в 1929 році внаслідок сталінського "великого перелому" було зламано хребта нашому землеробству, але знаходяться й дотепер люди, що прагнуть зберегти цей колгоспний перелом навіки, хоч і під іншими назвами…

Ще в 1945 році здобуто перемогу над націонал-соціалізмом, а ми й досі не осмислили, а що, власне, сталося і як нам оцінювати цю перемогу…

Кожна з названих проблем, на жаль, не є чисто академічною. Кожна з них присутня в нашому житті, використовується противниками української державності, ділить наше суспільство на ворогуючі групи, загрожує нам конфліктами і катаклізмами.

Сьогодні на черзі – проблема ставлення до святкування 9 травня. Вона й надалі буде яблуком роздору й об’єктом спекуляцій, якщо закривати очі на правду про другу світову війну.

Якби світова війна була лише війною з націонал-соціалізмом, то все було б просто і ясно.

Однак це була, передусім, війна імперіалістична – за метою, характером і наслідками. Але визнати це переможцям було, і є невигідно: здобута ціною мільйонів людських жертв перемога над націонал-соціалізмом і національно-визвольна боротьба на території імперського СРСР – усе це ніяк не в’язалося з ялтинським поділом світу між імперіалістичними хижаками.

А тому і на Заході, і на Сході й досі вигідно ігнорувати той факт, що під час імперіалістичної другої світової війни було три види збройних протистоянь:

а) боротьба з німецьким імпернацизмом;

б) боротьба з російським імперкомунізмом;

в) боротьба національно-визвольна.

Усі ці протистояння відбувалися не окремо, послідовно, почергово: вони сплелися у складний клубок, і кожна група, що уособлювала ту чи іншу потугу, вела смертельну боротьбу на знищення з двома іншими. І в цих трьох різних видах боротьби були свої союзники, свої герої й мученики, свої поразки й перемоги, свої переможці й переможені.

Що світова війна не зводилась до боротьби з націонал-соціалізмом добре видно навіть з кількох прикладів. Хто розгромив Польщу, а потім влаштовував спільні військові паради на відзначення цієї перемоги? – Імпернацисти й імперкомуністи.

З ким боролася Фінляндія в 1939-1940 роках? – З радянським імперкомунізмом. І підтримувала фінів у цій війні націонал-соціалістична Німеччина.

На якій політичній платформі гуртував свою армію генерал Власов? – На платформі антикомунізму та російського імперіалізму. І робив це з благословення націонал-соціалістів.

З ким воювала польська Армія Крайова? – З німецьким націонал-соціалізмом, радянським імперкомунізмом та українським національно-визвольним рухом…

Хто боровся з націонал-соціалізмом? Тільки комуністи? Тільки СРСР? – Ні! З націонал-соціалізмом боролися й окуповані ними народи Європи, і західні союзники, й імперкомуністичний СРСР, і національно-визвольні рухи зокрема українських – ОУН-УПА…

Хто боровся з комунізмом? – З ним воювали імпернацисти (і не з ідейних, а з імперських міркувань – у боротьбі за "життєвий простір"), їх сателіти, яким (зокрема, східноєвропейським), перемога комунізму загрожувала поневоленням (Румунія, Угорщина, Словаччина), національно-визвольні сили Польщі, Прибалтики, України (а в лавах УПА – представники багатьох народів СРСР).

Хто боровся проти національно-визвольних устремлінь поневолених народів? – Їх поборював гітлерівський націонал-соціалізм і сталінський більшовизм, а фарисейський і продажний політичний Захід умив руки і віддав їх на розправу російському імперкомунізмові.

І якщо війна з націонал-соціалістичним окупантом закінчилася в травні 1945 року, то збройна боротьба ОУН-УПА з російським імперкомунізмом без будь-якої підтримки зовні велася ще понад десятиліття. Коли ж буде вшановано їх – борців за свободу і державність України?

Чи всі учасники німецько-радянської війни боролися з націонал-соціалізмом? – Ні!

ДРУГА СВІТОВА – ДВІ ПОРАЗКИ І ДВІ ПЕРЕМОГИ

8 травня річниця від дня смерті відомого українського політолога, філолога, публіциста, філософа, ідеолога українського націоналізму, громадського діяча Василя Іванишина (1944-2007). Провідник приділив чималу увагу такому складному феномену нашої культурно-політичної дійсності, як 9 травня. Рекомендую статтю Василя Іванишина, написану далекого 1995 року.

Разом з усім світом святкуємо чергову річницю краху одного з найграндіозніших обманів і одного з найкривавіших людиноненависницьких режимів в історії людства – німецького націонал-соціалізму.

Це була війна воістину планетарного масштабу: шість десятків країн об’єднали свої зусилля, аби здолати гігантську і, здавалося б, досконалу військово-політичну машину знищення, витворену гітлерівським націонал-соціалізмом з Німеччини та її сателітів.

Мільйони людей загинули в цій борні – як воїни чи жертви, і день закінчення в Європі другої світової війни – це, передусім, день світлої і вдячної пам’яті про них.

Чи варто сьогодні, коли серед нас ще так багато людей, які зі зброєю в руках протиставлялися націонал-соціалізмові, доводити, що націонал-соціалізм був уособленням Зла, що перемога над ним була необхідна людству, а відзначення роковин цієї перемоги природним і доцільним?

Більше того, святкування перемоги над націонал-соціалізмом необхідне – і як данина пам’яті, шани і слави тим, хто здобував цю перемогу, і як пересторога тим, хто мріє за допомогою тої чи іншої людиноненависницької ідеології досягти світового панування, і як нагода для всіх чесних людей світу утвердитися в думці, що в цьому світі всяке зло, яке виступає проти законів Божих, людських і природних, кінець кінцем таки буде подолане.

А наш обов’язок – об’єднуватися довкола ідей Добра і сміливо протиставлятися Злу, яке самою своєю природою приречене на поразку. Не випадково всі релігії світу вчать, що абсолютним може бути тільки добро, втілене в ідеї Бога, але ніколи абсолютним і вічно панівним не може бути зло – у якій би формі воно не виступало. Бо вічність належить добру, а не злу.

Чому ж тоді наближення Дня Перемоги над націонал-соціалізмом і в Україні, і в Росії, і в інших державах, що постали на руїнах імперії – СРСР, сповнене такого драматизму? Чому світлі моменти перемоги людяності над людиноненависництвом заступаються злобними, безапеляційними осудженнями, непримиренною конфронтацією?

Чому осмислення в нас другої світової війни, її причин, перебігу, наслідків та уроків є таким контраверсійним, різнополюсним і задовольняє кожного разу лише певну частину суспільства, а в іншої викликає обурення?..

Цих "чому" нагромадилося вже і виникає ще так багато, що в них губиться сама подія, сама суть перемоги, здобутої колективними зусиллями людства у небувало кривавій боротьбі.

Перемога над націонал-соціалізмом стала об’єктом політичних спекуляцій і махінацій, засобом досягнення перемоги над політичними суперниками і реалізації власних, часто далеко не чистих задумів.

Чи не відчувається цей дух конфронтації скрізь і всюди: у радіо- і телепередачах, у газетах і журналах, в атмосфері зібрань політиків і, особливо, ветеранів німецько-радянської війни та ветеранів національно-визвольних змагань?

…Дивна і відповідальна роль випала нинішньому поколінню – розв’язувати суперечності і вирішувати проблеми, успадковані часто з далекого минулого, бо інакше не можемо просунутись по шляху в майбутнє.

Так, ще в 1054 році відбувся розкол єдиної християнської Церкви, а ми повинні вирішувати цю проблему зараз, бо саме через Україну проходить кривава межа цього розламу.

Ще в 1596 році відбувалася Берестейська унія, а згоди серед християн України не досягнуто й досі і далі доводиться переконувати збаламучених в очевидному: де збереглася унія, там було збережено українство в українцях.

Ще в 1654 році Хмельницький приєднав Україну до "єдиновірної" Москви, а чимало українців і досі не вірять у спроможність України жити самостійним державним життям.

Прем'єр-міністр Польщі Матеуш Моравецький висловив базу.

"Європа існуватиме лише тоді, коли виживуть її нації. Тільки як спільнота солідарних національних держав, які поважають самобутність одна одної, Європейський Союз збереже політичну і моральну силу, щоб протистояти імперіалізму росії та її червоних царів.

Лише національна держава, а не наддержавна федерація, може бути надійним гарантом свободи для своїх громадян".

Від себе додам, що імперіалізм буває не тільки російським, а виклики - не тільки зі Сходу. Та, справді, національна держава - наразі єдиноможлива форма протистояння сучасним викликам.

За Європу націй!

⏪ Націоналізм — це причетність радше не до землі батьків, а до самих батьків, до їхньої крові та діянь; радше до їх морального й духовного спадку, ніж до матеріального.

Націоналізм — це оборонець, породжений усіма цими багатствами. Навіть коли іноземна армія не перетинає кордонів і рідна територія не окупована ворогом — він захищає націю від Чужинця серед нас».

Шарль Моррас, французький інтегральний націоналіст, член Французької академії

Підпишись на нас

Учора в підбитому кремлі пообіцяли негайну й страшну відповідь на атаку дрона-камікадзе.

На фото "страшна" відповідь. І сміх, і гріх.

Присвоїти звання Героя України Олександру Попову («Дракону»)!

Держава досі не оцінила належно особистість «Дракона», багаторічного діяча і воїна «Правого Сектора». Наш побратим жив і загинув як істинний націоналіст – жертовно та героїчно. Країна має віддячити своєму сину.

Ось петиція. Прочитай її та залиш підпис.

Будемо вдячні за перепост.

Невідомі безпілотники козацького типу атакували кремль. Нарешті.

У прес-службі путіна відмахнулись: «унаслідок їхнього падіння і розльоту осколків на території кремля постраждалих і матеріальних збитків немає». Вдали, що відео з палаючим дахом не гуляє мережами.

Чекаємо на ядерну відповідь?

Традиційно

Ми ‒ націоналісти. А отже ‒ віримо в Бога і не можемо ігнорувати суспільні справи, пов'язані з християнськими цінностями. У моспархаті про Бога не думають. Там головний чорт путін та його прислужник кіріл.

Російська антиправославна антицерква є елементом війни проти України. Це офіційно доведено спецслужбами. Її єпископат в майбутньому має бути покараний міжнародним трибуналом на рівні з командуванням армії рф.

Філіалу рпц в Україні, очолюваному Онуфрієм, офіційно доведено підлеглість москві. Отже, цей осередок мусить бути розчленований і знищений як частина гібридної агресії. Мова про ліквідацію структури, а не людей.

Маємо практичний досвід і знання, як чинити в цій тонкій і складній тематиці. Попри все, треба забезпечити право українців сповідувати будь-яку релігію і навіть не обмежуючи жодних прав для сповідання віри адептам моспархату. Наші претензії не до віри, а до структури.

Ми працювали в цьому напрямку і коли влада Порошенка ще протидіяла цьому процесу, і коли влада Зеленського ще не бачила загрози... За 9 років системної та послідовної роботи провели сотні акцій різного масштабу, поширили мільйони просвітницьких матеріалів, які розвінчують міфи про справжнє нутро моспархату. Створили безліч контенту на цю тематику в інтернеті.

Системно працюємо над підтримкою традиційних українських Церков і нині. Близько 5 десятків громад отримали нашу безпосередню допомогу в процесі протистояння з церквою окупанта. Жоден епізод такої діяльності нами не програний.

Прагнемо масштабувати даний напрямок діяльності та, на жаль, ресурсно поки не тягнемо. В майбутньому ми це зробимо, бо роботи ще багато і на роки.

Та головне наше досягнення, що чергову ідеологему націоналістів ми зробили елементом державної політики. Це нам коштувало багато часу, зусиль і навіть втрачених життів! Пам’ятаймо про це.

Від досягнутих результатів душа радіє і відчуваю гордість за кожного, хто був поруч у цій боротьбі протягом років. Дякую вам, побратими ✝️🇺🇦

Рухаємось далі…

Підписуйся на мій інстаграм💣🧨телеграм💣🧨ютуб

Підтримуй «Правий сектор

Дві потужні Особистості. Дві легенди правого руху.

🗡️ Тарас Хаммер – львівський командир Добровольчого Українського Корпусу «Правий Сектор», природжений боєць і лідер.

🗡️ Юрій Руф – львівський поет-націоналіст, природжений митець і організатор.

Обидва склали голови у війні за самостійну і єдину Україну. Тепер їх могили поруч...

Через рік по втраті їхні дружини дали інтерв'ю. Це історія про долі, присвячені служінню Ідеалам, та життя після смерті.

🎥 Репортаж варто подивитись кожному (Youtube)

P.S. Певно, Герої би здивувались, що «Громадське» розкаже про них правду. Але, попри неоднозначну репутацію, канал зробив гідний репортаж.

Підпишись на нас

Читаю далі спогади Жозефа де Местра про росіян... Оцініть самі ‒ наскільки у них ментальність не змінилася з 1803 року:

⏪ Найхарактерніша риса російської людини ‒ байдужість, особливо стосовно бід і страждань людства... Минулого року одного разу вранці на воду спустили десять військових кораблів; зібрався величезний натовп, і видовище справді було чудовим. Але тут випадково вистрілила гармата, і одного моряка рознесло на шматки. Ніхто цього не помітив або, краще сказати, всі, хто помітив, не стали це обговорювати. Я випадково дізнався про це через кілька днів, перебуваючи у морського міністра. Ще раніше гармата, що вибухнула, вбила і покалічила сімох людей. Ніхто про це не говорив, і я знову-таки випадково дізнався про все від одного міністра. Серед росіян начебто існує якась мовчазна згода ніколи не говорити про такі речі, і тому нескінченна безліч таких подій тоне в безвісності».

(Все ще книга «Релігія та звичаї росіян»)

Channel name was changed to «Тарасенко Андрій ✙»

Поки народ бореться, депутатша Совсун проштовхує закон про фактичне введення ЛГБТ-шлюбів в Україні. Ще й виправдовуючи його «важливістю» для ЗСУ.

Ірина Драгущак, боєць фронту та учасниця «Правого Сектора», зняла відеозвернення щодо ситуації.

Національно-визвольний рух «Правий Сектор» повністю поділяє позицію соратниці!

Підпишись на нас

Черговий скандал вчинив червоний Китай. Посол КНР у Франції Лу Шає заявив, що Крим історично належить рф, а країни Балтії не мають «фактичного статусу» суверенних держав.

Насправді це Тибет, Уйгурія та десятки земель, що тримає у покорі Компартія Китаю, не мають статусу суверенних держав. Цілий Захід має заявити про це прямо. Розумно зайняти наступальну позицію, а не толерантно чекати поки КНР захопить Тайвань і утворить військовий блок з путіним.

Чим є духовність росіян та московських попів на ділі?

«Нещодавно хрестили сина пані Д., дружини камергера Д. Священник, який був до нестями п'яний, впустив дитину в купіль».

«У сусідній губернії для перебудови дерев'яної церкви на кам'яну зібрали пожертви в сумі тридцяти тисяч рублів. Губернатор узяв їх, сказав, що дерев'яна церква теж хороша».

Це та багато подібного шокувало Жосефа Де Местра, посла Сардинії в російській імперії. Він був ревним католиком і консерватором, тому в його голові не вкладалось – як московська церква це все може допускати? Спогади він оформив у книгу «Релігія та звичаї росіян».

Як гортаю її, нагадую собі, що сусідній народ не має нічого спільного із цивілізованим суспільством, а московська патріархія - зі вселенським православʼям. Враження, ніби це все ситуації не з початку 19 століття, а із сьогодення. Дедалі більше переконуюсь – "русскій мір" не має жодного права на існування.

Рік, як немає Юрія Руфа.
Ти довів усім. Та якою ціною…

UPD Збір закрито. Дякую всім, хто долучився.

Пам’ятник Герою України ХАММЕРУ в Холодному Яру!

Тарас Бобанич ХАММЕР — легенда правого руху, відчайдушний Воїн й Борець за Україну. Член Проводу Національно-визвольного руху "Правий сектор", комбат Добровольчого Українського Корпусу "Правий сектор" відзначений найвищою державною нагородою - Зіркою Героя України.

Починаємо збір коштів на пам’ятник ХАММЕРУ, який плануємо встановити 18 червня 2023 року на найвищій точці Холодного Яру, неподалік старовинного козацького кладовища.

Гідному сину своєї нації - гідне вшанування!

Сума збору на пам’ятник і супутні витрати - 100 000 гривень. Особиста відповідальність за збір і прозорість витрат - Тарасенко Андрій.

Реквізити банки (грн):

https://send.monobank.ua/jar/6twtvK7kaL