Клуб релігієзнавства (КНУ)

Про Євангелізм...

Невелика підказка до попереднього посту. Євангелізм — це всесвітній міжденомінаційний рух у протестантизмі, який робить акцент на євангелізації, тобто проповіді й поширенні Євангелія. Рух наголошує на чотирьох основних положеннях:

1️⃣Біблія є авторитетним і достовірним джерелом.
2️⃣Вічне спасіння можливе лише через духовне відродження і віру в Христа та його викупну жертву.
3️⃣Необхідно вести перетворене в духовному сенсі життя, засноване на високоморальній поведінці та персональній набожності.
4️⃣Обов'язковими є читання Біблії та молитовна практика.

Однак американський фундаменталізм як різновид євангельського руху має власні специфічні риси:

• Біблійний буквалізм на противагу науковим поясненням біблійних сюжетів. Наприклад, буквальна віра в творіння світу за шість днів, а не за «шість епох».
• Антигерменевтична методологія аналізу біблійної літератури, яка передбачає незалежність тексту від контексту й акцент на однозначності сенсу, без пошуку прихованого або «глибинного» сенсу.
• Відверта протидія гетеродоксії (інакодумству, єресям) і ревізіонізму (перегляду усталених доктрин, теорій і концепцій).
• Проголошення релігії домінантною соціальною силою.
• Утвердження і культивування пуританізму (у дещо модифікованій формі) як надійного захисту від моральної деградації суспільства.
• Претензія на статус войовничої апології релігійної традиції проти будь-яких проявів і процесів модернізації.
• Зазіхання на політичну легітимність і культурний авторитет.

Основне зібрання відбувається зазвичай у неділю, а в будні поширені «домашні групи» зі спільним вивченням Біблії, молитвою й співом. Основні зібрання включає одну або кілька проповідей, заклик до покаяння, особисті свідчення. Євангелісти загалом гнучкіші й експериментальніші в богослужінні, ніж традиційні протестанти. Найпоширеніша форма управління — конгрегаціональна (самоврядна громада). Храми зазвичай стримані за архітектурою. Єдиний звичний символ — латинський хрест. Євангелісти уникають статуй та ікон, спираючись на другу заповідь.

Religion and People | підписатися

Південь Америки огортає пояс... Біблійний пояс...

На південному сході США євангельський протестантизм справляє сильний соціальний і культурний вплив – цей регіон є найбільш соціально консервативним. Тут спостерігається значний вплив протестантського християнства на політику й культуру. Високий рівень відвідування церков, велика кількість євангельських протестантських деномінацій та значна увага до традиційних релігійних цінностей. Через сильну прихильність до релігійних учень цю територію назвали «Біблійним поясом».

Протестантизм поширився на значній частині Півдня у XVIII–XIX століттях завдяки мережі протестантських місіонерів та заснованих ними церков. Його укоріненню сприяли сільський характер регіону, слабка присутність англіканської церкви за межами великих поселень і доступність проповідей для широких верств населення. Особливе значення мала також євангелізація афроамериканців, зокрема рабів. У результаті до XIX століття південні штати стали одним із головних центрів євангельських напрямів, а сформована там релігійна культура згодом поширилася на сусідні території з подібними соціальними та культурними умовами.

Звичайно ж, у цих регіонах велика кількість церков і релігійних організацій. Існує безліч протестантських університетів і коледжів. Значну роль відіграють місіонерські організації, що займаються проповіддю та поширенням християнства. У деяких містах зосереджені національні протестантські організації та видавництва, які випускають Біблії та іншу християнську літературу. Євангельська культура також поширюється через релігійні радіо- й телестанції, християнську музику та публічну діяльність відомих проповідників.

Євангельський протестантизм тісно пов’язаний із соціальним консерватизмом і справляє помітний вплив на політичні вподобання регіону. Це проявляється у підтримці Республіканської партії: багато штатів Біблійного поясу протягом десятиліть стабільно голосують за її кандидатів на президентських виборах, починаючи з другої половини XX століття. Усередині республіканських праймеріз тут також часто отримують підтримку кандидати, які виступають із позицій християнського соціального консерватизму.

Із цікавого: Біблійний пояс збігається з поясом ранніх вагітностей, поширенням діабету та високим рівнем ожиріння.

Religion and People | підписатися

📚 XII Танчерівські читання: «Релігія між традицією і майбутнім»

3 листопада 2026 року відбудеться міжнародна науково-практична конференція XII Танчерівські читання.

Цьогоріч учасники обговорюватимуть трансформації релігійних ідей, інститутів, практик та ідентичностей, а також перспективи розвитку релігії і релігієзнавства в умовах суспільних, культурних і технологічних змін.

📍 Дата: 03 листопад а 2026 року, початок об 11:00
📍 Місце: вул. Володимирська, 60, авд. 330 та онлайн

Матеріали доповідей необхідно надіслати до 26 жовтня 2026 року на адресу: religia@ukr.net.

Запрошуємо дослідників долучитися до академічної дискусії!

Нагадуємо, що вже за тиждень відбудеться книжковий клуб!📚

Якщо ви ще не почали читати – саме час це зробити! 😉

Побачимось 11 жовтня о 13:30 у книгарні «Стоїк»! Тих, хто планує бути, просимо зареєструватися.

У 1992 році французьким скаутам було вручено Шнобелівську премію за внесок в археологію. Борючись із графіті, вони стерли два доісторичні зображення.

Якби Шнобелівську премію вручали за внесок у реставрацію, її б точно отримала Сесилія Хіменес.

У 2010 році жінка, будучи парафіянкою храму Милосердя в іспанському місті Борха, з дозволу настоятеля церкви взялася за реставрацію фрески із зображенням Ісуса Христа. Вона не мала жодного досвіду в малюванні чи реставрації картин, але все-таки вирішила намалювати її заново поверх уже наявного зображення.

Результат назвали найгіршою реставрацією в історії. У результаті світ отримав зображення пухнастої істоти, схожої на мавпочку, одягнену в туніку. Спочатку на фресці було зображено євангельський сюжет Ecce Homo («Це людина»), але після реставрації виникла гра слів – Ecce Mono («Це мавпа»). Новій версії фрески дали безліч назв: Христос-мавпочка, Пухнастий Ісус тощо.

Жінка заявляла, що картина була незакінченою, а стан фрески виявили тоді, коли вона поїхала у відпустку. Можливо, якби вона не поїхала, світ ніколи б не побачив цей шедевр.

Оскільки перед початком «реставрації» наявне зображення ніяк не захистили, зняти верхній шар фарби, не пошкодивши нижній, було неможливо. Але, крім того, сама громадськість виступала проти відновлення фрески. Зазначалося, що вона стала набагато цікавішою та ціннішою за оригінал. Суспільний резонанс, увага ЗМІ та реакція в інтернеті підвищили популярність міста й церкви серед туристів.

Гроші від відвідувачів дозволили утримувати церкву, виплачувати зарплату двом гідам і підтримувати літніх людей, які проживали в будинку для людей похилого віку.

Religion and People | підписатися

25 вересня, з вечора починається Суккот – свято, яке цього року триває до вечора 3 жовтня.

Суккот – починається 15-го числа місяця тішрей і триває сім днів, а дні між першим днем свята (за межами Ізраїлю – першим і другим) та наступним святом Сімхат Тора звуться холь-га-моед, «святкові будні». Головна заповідь свята – жити в сукці, курені з дахом із гілок, крізь який видно небо. Традиція сягає часів мандрів євреїв Синайською пустелею, коли, за переказом, Всевишній захищав народ хмарами слави, що супроводжували його в дорозі. Курінь при цьому асоціюють і зі Скинією. У сукці їдять, п'ють, приймають гостей, а за гарної погоди навіть ночують, хоча дощ чи стан здоров'я дозволяють від цих правил відступити.

Столовий символ свята – чотири види рослин: етрог (цитрон), лулав (пагін фінікової пальми), гадас (мирт) і арава (верба). У традиції їх тлумачать як алегорію різних типів людей: етрог має і смак, і запах, тому уособлює тих, хто водночас знає Тору й виконує заповіді. Лулав солодкий, але без запаху, – символ старанних у справах, але не в науці. Мирт пахне, але несмачний, – образ учителів, які самі заповідей не дотримуються. Верба ж позбавлена і смаку, і запаху. Об'єднані в один сніп, чотири рослини нагадують, що народ Ізраїлю єдиний попри всі відмінності між людьми.

Кожної ночі свята символічно запрошують до сукки одного з семи ушпізінів – біблійних гостей: Авраама, Ісаака, Якова, Мойсея, Аарона, Йосифа та Давида. Кульмінацією тижня є сьомий день, Гошана Раба, коли за традицією саме тоді остаточно скріплюється небесний вирок на новий рік, винесений іще в Рош га-Шана й Йом-Кіпур. Ночі напередодні прийнято не спати, а присвячувати вивченню Тори. За Гошана Рабою настає восьмий день, Шміні Ацерет, – формально вже окреме свято, яким завершується весь осінній цикл.

חג סוכות שמח – Хаг Суккот самеах

Religion and People | підписатися

Авель, Каїн і Сарамаго: біблійні сюжети в літературі 📖

Разом із нашими друзями з Книжкового клубу «Під ліхтарем» збираємося, щоб прочитати та розібрати роман «Каїн» Жозе Сарамаго.

Запрошуємо зануритися в цю контроверсійну версію відомої історії, подискутувати про мотиви та свободу волі, а також подивитися на біблійний текст крізь призму художньої прози. Просимо бути відкритими до різних думок та поважати позицію кожного учасника ☕️

Деталі зустрічі:
🗓 Дата: 11 жовтня, неділя.
⏲ Час: 13:30.
📍 Місце: Книгарня «Стоїк» (поруч зі ст. м. Контрактова площа).

Приходьте на затишну розмову за філіжанкою кави!

Реєстрація за посиланням.
Чекаємо на вас! ✨

Religion and People | підписатися

Уявіть країну, де на добу зупиняється все: не їздять автомобілі, не працюють телебачення й радіо, порожніють аеропорти та швидкісні траси. Саме так виглядав Ізраїль у Йом-Кіпур, який завершився вчора ввечері.

Йом-Кіпур («День Спокути», або «День Прощення») – найурочистіший день юдейського календаря, десятий день місяця тішрей. Він завершує «десять днів покаяння», що починаються з Рош га-Шана, і, згідно з традицією, саме тоді доля людини на наступний рік «запечатується» в Книзі життя. Звідси й традиційне вітання «гмар хатима това» – «добре завершальне запечатування».

Головна ознака свята – двадцятип'ятигодинний піст: від заходу сонця в неділю, 20 вересня, до появи зір у понеділок, 21-го. Протягом нього не їдять і не п'ють, не миються, не користуються косметикою й не носять шкіряного взуття, утримуються від подружньої близькості, а також дотримуються всіх заборон шабату – недарма Тора називає цей день «шабатом шабатонів» (Лев. 16:31). Прийнято вдягати біле як символ чистоти, а напередодні виконувати обряд капарот – символічне очищення від гріхів, яке нині нерідко здійснюють у формі пожертви грошей. Кульмінація дня – молитви «Коль нідрей» увечері та «Неїла» наприкінці дня, що завершується довгим звуком шофара.

Показово, що тишу цього дня дотримує не лише релігійна частина суспільства: зупиняється навіть світське життя, а порожніми трасами катаються діти на велосипедах і самокатах. Водночас юдаїзм ставить збереження життя вище за піст: тих, кому він загрожує життю чи здоров'ю, від нього звільняють. За повідомленнями, головний рабин Ізраїлю Давид Йосеф прямо заборонив постити й військовим на передовій.

Гмар хатима това!
גמר חתימה טובה

Religion and People | підписатися

Це здається неймовірним, але одне з головних південнослов’янських свят кожна родина святкує в різні дні!

Слава – свято родинного святого. Її відзначають на честь того чи іншого святого, якого шанує вся родина, а іноді й усе село. Це свято передусім відзначають серби, які живуть у Сербії, Чорногорії, Північній Македонії та деяких інших районах Балкан.

У день Слави вся родина йде до церкви на причастя, а потім збирається за святковим столом, де обов’язково присутні славський колач і коливо. Уся родина молиться за живих і поминає померлих членів роду. До родини, яка святкує Славу, приходять гості, які цього дня власної Слави не відзначають, а святкування може тривати до трьох днів.

Оскільки це родинне свято, сини та незаміжні доньки успадковують його від батька й продовжують шанувати його святого. Заміжня жінка, натомість, починає шанувати святого свого чоловіка.

Існують різні теорії походження цього родинного свята. Основна з них стверджує, що в давнину південні слов’яни відзначали родинами свята на честь своїх божеств, а після прийняття християнства ці традиції пристосували до християнства, замінивши язичницьких богів на святих.

Але існує й красива легенда, яка пов’язує походження свята з османським завоюванням. За мусульманської влади православні серби нібито не могли відкрито святкувати церковні свята всією країною, тому кожна родина обирала собі святого та відзначала його в певний день. На кожному святкуванні, за легендою, був присутній представник влади, який стежив, щоб не відзначалися немусульманські свята. Тому серби, приховуючи християнську традицію, нібито вигадали особливий спосіб виголошення тостів: після нього чарками потрібно було спочатку чокнутися прямо, потім ліворуч і праворуч, повторюючи таким чином контур хреста та символічно «освячуючи» ним стіл і родину.

Слава вважається однією з характерних особливостей сербської культури. Завдяки безперервній передачі від предків до нащадків вона дає змогу визначати родинні зв’язки та походження. Серби могли змінювати свої прізвища та місце проживання, але Слава ніколи не змінювалася.

«Где је Србин, ту је и слава» – «Де є серб, там є і Слава».

Religion and People | підписатися

Нагадуємо, що ви можете долучитися до команди Клубу релігієзнавства в будь-який момент!

Нам потрібні:

– Копірайтери – автори простих постів: анонсів заходів та інших інформаційних матеріалів. Також шукаємо авторів складніших матеріалів і лонгрідів на релігієзнавчу тематику. Приклади таких постів можна переглянути на нашій сторінці.
– Літературні редактори – люди, які допомагатимуть перевіряти тексти та вдосконалювати їхню мову й милозвучність.
– Дизайнери – люди, які вміють працювати хоча б в одній із програм для дизайну та зможуть створювати ілюстрації, афіші й інші візуальні матеріали для клубу.
– Організатори заходів – люди, які зможуть організовувати екскурсії, лекції, обговорення та інші цікаві заходи.
– Режисери та продюсери – люди, які допоможуть організовувати й знімати викладачів для коротких відео на релігієзнавчу тематику.

Не обов’язково мати великий досвід – головне бажання долучитися та розвивати клуб разом із нами!

Дублюємо форму.

Нагадуємо про завтрашню екскурсію! 🔔

Прямо зараз поставте будильники, щоб не забути й не проспати! Готуємо свою психіку до раннього підйому, поїздки на інший край міста, а також до нових знайомств і спілкування з людьми. 😌

До зустрічі вже завтра! 👀

Знайомимося з ісламською спадщиною: запрошуємо до мечеті Ар-Рахма! 🕌

Чи знали ви, що на схилах стародавньої Щекавиці заховалася перлина сучасної ісламської архітектури, збудована з рожевого вулканічного туфу? Запрошуємо вас разом із нами відвідати першу і єдину мечеть столиці – Ар-Рахма, що в перекладі з арабської означає «Милосердя».

Під час екскурсії ми дізнаємося про традиції ісламської культури і релігії, роздивимося вітражі та унікальні архітектурні деталі, а також відвідаємо автентичний ісламський музей. Завдяки його унікальним експонатам ми зможемо зануритися в безкінечно багату історію і надбання ісламської цивілізації.

🗓 Дата: 20 вересня, неділя.
⏲ Час: 12:00.
📍 Місце: Мечеть Ар-Рахма (м. Київ, вул. Лук'янівська, 46).

Оскільки йдемо в релігійну споруду, всім бути одягненими в скромний одяг (закриті плечі та коліна). Для жінок – хустинка на голову.

​Реєстрація за посиланням.

З усіх питань пишіть: @kisliyrevin
Організовано спільно з Клубом дослідження Близького Сходу.
​Чекаємо на вас! ✨

Religion and People | підписатися

Друга книга Біблії – Книга Вихід – продовжує розповідь Книги Буття, переносячи читача від історії окремих патріархів до долі народу Ізраїлю. Вона починається розповіддю про нащадків Якова, які опинилися в Єгипті та зазнали там тяжкого поневолення, а згодом розповідає про народження і покликання Мойсея, якому судилося вивести свій народ з єгипетського рабства. Центральне місце в книзі посідає історія самого Виходу: протистояння Мойсея і фараона, десять єгипетських кар, визволення ізраїльтян та їхній перехід через море.

Проте розповідь не завершується визволенням. Наступні розділи розповідають про мандрівку народу до гори Синай, укладення Завіту з Богом і отримання законів, які визначили основи життя ізраїльської громади. Серед найвідоміших епізодів книги також Синайське одкровення та історія поклоніння золотому тельцю. У цій книзі поряд із сюжетними ідіомами рівноправно постають формули-заповіді, що увійшли до мови як самостійні моральні максими.

Пропонуємо вам пригадати ці зворушливі сюжети та відомі всім словосполучення зі Святого Письма.

Religion and People | підписатися

Клуб релігієзнавства (КНУ) pinned a photo

Чи знали ви, що Ровоам не тільки Біблійний цар, а ще й... пляшка вина!

Деякі особливо великі пляшки з вином називають на честь біблійних персонажів. Мода на використання імен біблійних царів пішла від виробників і продавців шампанського, а саме з виноробних регіонів Франції – Бордо та Шампань. Пляшки більш як 1,5 літра носять імена біблійних героїв – Ієровоам (3 літри), Мафусаїл (6 літрів), Навуходоносор (15 літрів), Мельхіор (18 літрів) та гігант гігантів Мелхіседек (30 літрів).

Точних причин, чому саме біблійними персонажами, саме цими біблійними персонажами і саме ці об’єми вина – не ясно, однак є кілька різних теорій:

● Існувало англійське слово «jorum», яке позначало велику чашу або посудину для пиття. Це слово було взяте з імені біблійного персонажа Joram (Йорам, 9-й цар Ізраїльського царства). Далі хтось, хто добре знав Біблію, придумав ім’я «jeroboam», яке мало схожість з ім’ям «Joram», і назвав ним велику чашу або посудину. Почав використовувати його замість уже існуючого на той час слова «jorum». Згодом термін «jeroboam» став позначати велику пляшку. А вже пізніше, можливо, цю назву стали застосовувати конкретно до трилітрової пляшки.

● Це може бути пов’язано з біблійним персонажем Йорамом, чий батько подарував царю Давиду дорогі посудини для пиття, і це якимось чином призвело до появи Ієровоама, а потім і решти царських імен.

● Оксфордський словник англійської мови припускає, що цей термін пов’язаний із тим фактом, що Ієровоам став причиною гріха Ізраїлю. Як, напевно, пияцтво призводить до гріха багатьох людей.

● Або ж існує ідея, що, оскільки біблійний Мафусаїл відомий своїм похилим віком, «Мафусаїл» видався відповідною назвою для великої пляшки вина для витримки, і все інше випливало з цього.

● Валтасар був вавилонським царем, який випив вина зі священних чаш храму і накликав на себе гнів Божий. Поки Валтасар бенкетував, перси вторглися в країну, і вавилоняни втратили владу. Це може слугувати нагадуванням про те, що може статися, коли ви дістаєтеся дна такої великої пляшки.

● Вино, як відомо, відіграє важливу роль у християнстві, символізуючи кров Христа. Використання біблійних імен для пляшок, можливо, було спробою підкреслити цей зв’язок і надати напою релігійного контексту.

Ну і після того, як закріпилася одна або кілька назв пляшок за героєм Біблії, відкрилася можливість давати біблійні імена пляшкам інших, більших розмірів.

Є і менш романтичні, але більш прагматичні теорії походження назв: великі винні доми в минулому використовували ці величні імена для привернення уваги до своїх найдорожчих і найрідкісніших екземплярів, і щоб не прив’язувати назву до національних королів або героїв, взяли універсальних героїв – персонажів Біблії.

Religion and People | підписатися

«Будь-яка достатньо розвинена технологія невідрізнена від магії…»
– Артур Кларк.

Cargo cult (у перекладі з англійської – «поклоніння вантажу») – унікальна група релігійних рухів, що виникли на островах Тихого океану. Під час Другої світової війни США десантували за допомогою парашутів різні речі: одяг, консерви, намети, зброю та інші корисні предмети для своїх солдатів і аборигенів, які прихильно ставилися до американців.

Після війни місцеві, які зовсім не мали уявлення про сучасне суспільство та виробництво, стали проводити різні ритуали, щоб знову отримати товари, що падають з неба. Вони будували подоби посадкових смуг, аеропортів, радіовеж і навіть самих літальних апаратів, вважаючи, що ці споруди приваблять транспортні літаки.

Також вони імітували поведінку та заняття солдатів, які були тут раніше: робили навушники з кокосів і надягали їх, зображали сигнали посадки, запалювали смолоскипи для освітлення смуг. Крім того, вони влаштовували стройові навчання та марші, використовуючи гілки замість гвинтівок і малюючи на тілі армійські ордени та абревіатуру «USA».

Послідовники культу вважали, що всі ці товари були створені богами або їхніми предками та призначалися для корінного населення, однак іноземці несправедливо отримали над цими речами контроль. Місцеві настільки сильно захопилися поклонінням аеропортам і літакам, що зовсім відмовилися від своїх попередніх релігійних поглядів.

Зараз культи карго практично не спостерігаються. Попри всю свою комічність, культ є неймовірно цікавим, складним і водночас вкрай сумним явищем. З точки зору релігієзнавства дуже цікаво спостерігати за проявом магічного мислення, застосуванням симпатичної магії та зародженням міфу, а з людської – це сумна картина реакції на колоніалізм, зіткнення двох різних цивілізацій, соціального стресу та кризи.

Religion and People | підписатися