*** Серце болить невимовно, Тужачи за твоїми очами, Тужачи за твоїм сміхом, Тужачи за твоїм голосом. Я його вже ніколи не почую, Я вже тебе не побачу, Та в мріях будеш жити ти вічно, А снити буду тобою довічно. Мабуть, не судилось нам бути з тобою, А серце моє льодом покрилось. Та мабуть, тобі добре десь там, І я в це вірю, Та ти не уявляєш яка я наче нежива, Коли думаю про тебе, Але це буває так сумно... Можливо, ми зустрінемось лише у снах, Та я буду щораз більше чекати ночі. А поки серце болить, Голова зайнята навчанням. Мабуть, це все таке несправжнє, Бо я не вірю що тебе тут нема, А я готова кричати в пустоту твоє ім'я. А воно таке рідне, таке тепле Таке...ніжне. Та водночас я здригаюсь щораз, Коли хтось його вимовляє, А є сотні інших людей з таким іменем, А я їх оминаю, Бачачи не ті очі, Бачачи не те волосся, Не той голос... Тому поки ти десь там, Я не знаю що з тобою, Але давай зустрінемось у снах? А я буду завжди живою.
*** В думках з'являєшся щодень, І лиш з тобою бути хочу я, Та лиш сум цих темних ночей Переслідує мене щораз. Мабуть, не варто було говорити, А може, потрібно було більше казати Про те, який ти дорогий, Та мабуть, я тебе не побачу ніколи. Але попри ці страждання щораз, Я продовжую думати що ми споріднені душі, А сум з'являється щораз, Коли я думаю про щось твоє, Бачу гарну природу. Мабуть, ти не думаєш про мене, А я завжди тебе кохала 09.09.2026
*** Небо бачить нас обох, Та не разом. Ти йдеш по справах щодень, П'ючи охололу каву. Ну а я, поспішаючи дома, Допиваю гаряче лате, Бо навчання не чекає. Небо ще темне, Але в твоїх думках інша. Ти дивишся вгору, Та не бачиш зірок. А я одна з них Як і ти. Та ти їх не помічаєш, як і мене. А може, так треба, Щоб ми були порізно, Щоб ми не бачились ніколи. А спілкування було таким довгим, але ж яким миттєвим... Я ненавиджу тебе та всеодно люблю, В думках лиш ти, Інших немає, Та різні дати не лізуть у голову, Бо там ти, А наше знайомство - це найкрала дата. Можливо, ти мене згадуєш, Та я думаю про тебе постійно. І я дуже хочу щоб ти зараз читав ці вірші, Та, мабуть, це неможливо Але я мрію про зустріч з тобою І ще раз почути твій голос і щирий сміх. Ластівка б'ється в вікно, Як і я в намаганнях побачити ще мить, Ще хоч на хвилину. А серце так болісно щемить, А люди це звуть коханням... 08.09.2026
*** І крізь роки Я буду тебе шукати у кожному зустрічному. У кожному, хто має русяве волосся, І лише знову на зустрічному мотоциклі буду видивлятись твоє обличчя. Байдуже, що його приховує шолом. Я тебе буду шукати поміж любителів фізики та фентезі, Поміж високих людей, Поміж кожного, хто фотографує природу. А знаєш, я все ж чекала нашої зустрічі щораз. Байдуже, що, мабуть, невзаємно. Та ти навік залишишся у моїх снах, Байдуже, що я намагаюсь забути той день.
*** Я би могла про все забути, Я би могла знову жити, Але це невимовно болить, Надто, аж до сліз. Ти пішов, а моє серце забрав із собою, І хоч ти не читаєш ці рядки, Та я вірю: колись ти побачиш цей вірш. Сумна музика зводить з розуму, А серце крає твоя відсутність. Це не можливо, я не вірю в слова, Але тебе поруч нема. Мабуть, я божеволію від любові, Але ї нема з ким розділити. Мабуть, боги хочуть крові, Та, мабуть, її немає як пролити. Десь далеко ти існуєш, А я не знаю чи ти живий. Сподіваюсь, ти там щасливий, Де б ти не був, Кого б ти не бачив. Я не знаю чи ми ще зустрінемось, Та ти був прекрасний щодень. Мабуть, ми все ж ніколи не зустрінемось, А планета повна людей
*** В іншому світі ти будеш інший, Та і я буду не та, А ми кохатимемо вічність, Я ти, він, вона. Мабуть, вічність - щось жахаюче, та в райських садах це краплина часу. Мабуть, кохання - це теж щось таке неземне, Тому воно так закінчується в нашім світі. Десь в іншому світі я буду інакша. Мабуть, ніколи не читатиму книжки. Мабуть, не буду споглядати навколишню красу, Мабуть, буду остаточно інша. Але це буде в іншому світі, Де ми будемо разом. А поки ми в цьому недосконалому світі, Де кохання є краплею води в пустелі, А життя - це теж щось таке непостійне. Мабуть, цей світ прекрасний по-своєму, Такий, наче сон, Такий, наче мара. А може, це все ж мої вигадані думки, І ми завтра будемо разом. Навіть у цьому недосконалому світі. А поки ти десь далеко, Нас об'єднує небо. І це, мабуть, одне-єдине, що нас колись об'єднувало
*** Я хотіла щоб ти був щасливий щодень, Щоб усмішка з'являлась на твоєму обличчі. Щоб сюжети книг були реальністю, Де він переверне світ задля неї. Мабуть, література все ж таки дивна, В ній стільки любові й стільки кохання, А цей світ надто жорстокий, Надто складний, І зовсім не милосердний. Мабуть, любові місце лише в книгах, А може, її не існує. Та, мабуть, я не зрозуміла, Навіщо ж її, коли її нема.. Мабуть, все надто важко, Життя теж важке. Та я любила тебе недосяжно, Мабуть, ти був все ж далеко. Та поки в серці живуть урагани, Моя душа витає десь навесні, Поміж розквітлих кущів бузку, Десь на світанку, Там, де немає війни. Вона витає десь поміж серпанку, Що огорнув усі пагорби ці. Мабуть, все ж це дуже важко, Але там наче рай, Все таке прекрасне, А десь далеко чекаєш ти: Інший, такий...досяжний. Але світло в кінці тунелю гасне, Я закриваю щоденник.
*** Люди приходять, Люди ідуть, А життя лишається незмінним. Хтось когось втратив, А хтось – покохав, Й життя залишається життям. Кохання - це біль, Кохання - це радість. Для кожного одна людина - різна. Мабуть, ти один, А може тебе й кілька, Проте для всіх людей ти різний. Любов - щось прекрасне, Любов - неймовірне, Щось таке легке й нестримне, Щось таке недосяжне. Людина - це пташка у небі, Людина вільна, Людина попри все робить боляче комусь, Тій самій пташці, Тому самому небу. Мабуть, люди приходять і йдуть, А життя залишається незмінним. Тому що ніщо не вічне, І колись, в майбутньому, Це життя перестане існувати, Так як кохання перестане буяти, Так як людина помирає, Як людина зраджує когось, Як вона вбиває тварин, Знищує природу. Кохання - це маленька краплина у вічності, Життя - травинка, Не зривай її. Мабуть, все прекрасне тому, що воно не довговічне, Кохання зокрема. Але жити потрібно сьогоднішнім днем, Й не думати, що то кохання пройде, Й не думати, що всі ми помрем.
*** Я кожен раз читаю її вірші. І я не вірю, що її нема. Так трагічно, так красиво і прекрасно. А душа ввійшла у вічність. Можливо, все не так, як нам здається, А я вірю у реінкарнацію. І вона зараз там, біля тебе, Хоч ти це навіть не прочитаєш ніколи. Я думала ти прекрасний всередині, А все це так смутно, На душі навіть млосно від спогадів. Я не вірю в це все, що зараз є, Я не вірю у те, що ти десь далеко, А я ніколи не дізнаюсь як в тебе справи. Можливо, не варто, Але я щораз згадую тебе, А як мені дізнатись про тебе? Ніяк, тому я застрягла в минулому. Можливо, ти щасливий, і це добре. А поки я тут живу своїм життям, Але не можу не згадувати про тебе. Але ми ще зустрінемось, я вірю. Так, можливо, не сьогодні І не завтра. Але в наступному житті ми будемо двома котами, Які будуть разом до смерті. Я сірою кішкою, А ти чорним котом. Мабуть, лиш так ми зможемо бути разом, В своєму котячому житті.
*** А знаєш, я більше не боюся болю. Бо ніхто не може так просто взяти Й викинути моє серце. Мабуть, я все ж не боюся болю. А може, ми ще колись зустрінемось. Ніхто не подарує білі троянди, А бузок буде квітнути щодень. Ніхто не буде шукати ту саму чотирьохлистну конюшину, Ніхто не буде читати книжки. Можливо, не популярні, Навіть нудні, А ти завжди боявся бути не таким. А я? Я все ж така, Можливо, й трохи інша, Можливо,більш відкрита, Та просто я вже не боюся болю. Ти хоч знаєш, що я тебе згадую щоночі, Коли з вікна чути рев мотоциклу? Щоразу, коли розв'язую дурні задачі з фізики, А ти її так любив. Мабуть, я колись почитаю Марка Вовчка, Та ти мені не поясниш сенси, Які ти сам дізнався. Мабуть, мені треба перестати читати фентезі, Бо я щораз згадую про тебе. А може, все ж почати гарно малювати?.. Та мій стиль малюнків буде відрізнятись від твого, А я хотіла б бути як ти. Мабуть, я не зрозумію фанатів доброго вина, Та і тих, хто так цікавиться політикою. Але я хотіла б бути схожою на тебе, Можливо, не зовнішньо, Але в середині зараз пустота. А я ніколи не розуміла таких підлих і надто самовпевнених людей. Мабуть, я ніколи не зможу бути як ти, А може, я просто перестала боятись болю. Читаю чергову книжку й згадую про тебе. Я все ж емоційна людина, а ти вважав холодною, Та зараз таке в мене серце. Раціональності не місце в моїй голові, Але я вмію описати почуття. Що ж, мабуть, я все ж перестала боятись болю, А ти далі далеко.
Мабуть, ми самі собі пророкуємо долю, Мабуть, все ж потрібно говорити хороше. А ми з тобою вже не побачимось, Залиште це в минулому, люди... Мабуть, все ж далеко твої руки, Твої очі не бачать краси. Але ж які ці кляті й нестерпні муки! Мабуть, все ж потрібно говорити хороше. Звісно, ми самі пророкуємо собі долю, Думаєм про погане, І ось воно й тут. Мабуть, не судилось нам зустрітись сьогодні, Але завтра ж ще не настало? Мабуть, вчора ми розійшлись по різних дорогах, Моє серце у горах, Твоє тіло в степах. Та очі наші дивляться на море, Таке безкрає, тепле, синє. Мабуть, ми самі собі пророкуємо долю, А потрібно говорити хороше. Поки ти далеко я вже до тебе не заговорю, Мої очі не будуть радіти від краси, А ти не почуєш моїх віршів. Хоч колись у інших світах Ми будемо разом завжди, А поки ми лиш тут У жорстокій реальності, А у снах ми ще раз побачимось. Можливо, не сьогодні, А десь завтра Ми знову поговоримо. Та сьогодні знову зустрінемось у сні, Такому прекрасному І такому далекому. А все ж таки ми самі собі пророкуємо долю, Потрібно говорити хороше.
Мабуть, ми не заслужили Щоб сповна відпочити. Мабуть, ми не заслужили, Щоб сповна пожити. Це літо, справді? Це звичайний день у тропіках, А коли ж ми будемо наче у Лондоні? Осінь із запахом лате - чудова. Осінь із запахом кави - безмежна. Листя красиве, воно опадає, Як і мій оптимістичний погляд на життя. Похмурість вбиває, Всі у чорний пультах та сірих авто, А ти, як завжди, усміхаєшся. Осінь із запахом лате - вабить, Осінь нас наче торкається. Осінь - час завершення, Можливо, нашого кохання. Осінь - сірість та водночас кольоровість, А ще осінь пахне лате. Кава більше не смакує терпко, А Всесвіт чекає на нас
*** Наше життя надто коротке, щоб плакати щораз. Наше життя - сьогодні. Наше життя - зараз. Завтра впаде бомба, Накриє нас всіх пеленою, А ти підеш у забуття, А я - вслід за тобою. Слідами загубленими, Зниклими ще вчора, Я піду за тобою Вірою та любов'ю. Можливо, ще не сьогодні. Можливо, десь завтра, Та ми опинимося поруч, Можливо, зранку Ти підеш до моря - Широкого та спокійного. Та це буде не скоро, Бо Мойри бачать: ми живі. Дадуть боги І бомби падатимуть лише у найстрашніших снах. А ми - будемо разом, Колись, напевно, завтра.
*** Білі тюльпани – Символ чистоти, А ти - мій символ вірності. Та хоч не суджено нам це горе разом пройти, Та ти - мій символ мужності. Хоч нас розділяє Всесвіт весь, Та ти - мій символ стійкості. Хоч не зустрітись нам ніколи в цім світі, Та ти - мій світ. Тисяча і одна червона троянда - Ніщо перед твоїми польовими квітами. Мільйони поцілунків чиїхось - Ніщо перед твоїми обіймами. Весь час - це вічність, Вічність - любов, Всесвіт - це ти. А я - твоя муза. Ти - Аполлон, Я - твоя віра Ти - моє чекання. Відстань нас розлучить, А смерть зблизить. Троянди на могилах, Тюльпани - у труні.
*** В воді відображення твоє Воно хвилюється, Воно тривожиться. В воді відображення моє Воно сповнене щастя та страху. Це тихе море - вічність. Цей пустий пляж - це рай Цей пісок - чиїсь життя, Одна піщинка - я, а інша - Ти. Серпанок оповив наші тіла, Ти у чорному смокінгу, А я у білій сукні. Мають, це море бачить, які непідхожі у нас почуття, А який же непідхожий одяг... Вітер розвіває твоє волосся, воно таке неслухняне, Таке красиве і таке русяве. Трішки хвилясте від вологості повітря. Моя сукня така легка, Така повітряна, Така несумісна з цим прохолодним ранком. Сонце не хоче сходити. По моїй шоці стікає сльоза. Ти сумний. Море сумне. Це день сумний. В десь співають свої пісні сирени, Манять нас з тобою, Серпанок все ще густий, як смачнюче молоко. Мабуть, це не ми, Бо ми лише знайомі, Надто близькі, Але не щоб бути подружжям. Можливо, все це надто поспішно, Та завтра нас не згадають. Сум піде у вічність, Ми - у море. Наше вбрання нікчемне, Наш зв'язок - священний. Ми - нещасливі, Ми завтра будемо мертві.
*** Мені б дуже хотілось, Щоб ти був лиш моїм. От так просто сидіти у тиші, Так просто кохати, Не мріючи про майбутнє. От так просто хотіти, Аби тиша поглинула нас, Аби ми були разом навіки, Бо ж кохання долає час. Час навіки спинився, Годинник не цокає північ. У твоїх обіймах вже зовсім інша, А серце нестерпно болить. Ти намагався заглушити біль у кожному, Хто бодай усміхнувся тобі, А я захлиналась сльозами щораз, Як згадую тиші вечірні. Можливо, десь в колишньому світі, Десь в іншому часі, На іншому кінці планети. Та ми будемо разом, Проте Ми обоє були в'язнями муки, Але різні у нас почуття. Ми були обоє неспроможними діяти, Бо Мойри сплели нашу долю не так, Та ми вічно будемо мріяти, Що десь у інших світах нас доля з'єднає
Я вирішила зробити добірку творчих каналів✨Байдуже, про яку саме творчість там розповідається, але головне, щоб про якусь розповідалося. Також можна і книжкові. ‼️23 липня створю добірку‼️
Умови: 1. Бути підписаним на цей канал 2. Бути підписаним на всі телеграм-канали інших учасників 3. Поставити "+" під ЦИМ дописом
Я втрачаю тебе потроху, Повільно. Так, як життя покидає людину. Я йду до тебе крок за кроком, Та ти віддаляєшся, Наче прекрасний міраж. Твоя тінь вже далеко, А сам наче привид. Так дивно, Так незвично, Ще вчора ти ще був тут. А сьогодні я тебе втрачаю. Так тихо, так потроху віддаляюсь. Та цього разу не кілометри, Цього разу лиш кілька метрів, Кілька... Так самотньо, Так дико тут без тебе. Весь світ сумний та зовсім не святий. Так неймовірно, прям жаль, Ти два метри від мене, Але це гірш, ніж та тисяча кілометрів, Що колись між нами була. Я сумую, Та ти вже не плачеш. Боляче. Дико. Тихо. Печально. А ти знаєш, що я тебе кохаю? До болю, До вічності, що нас тепер розділяє. Я тебе кохаю, до останнього подиху, До останньої весни
How can I read @nightpoets without a Telegram account?
TGViewer shows the public web preview Telegram publishes for нічний поет🍂🥀: recent posts, photos, videos and the subscriber count, with no app, login or account.
How many subscribers does нічний поет🍂🥀 have?
нічний поет🍂🥀 (@nightpoets) has 26 subscribers on Telegram, refreshed roughly every 30 minutes.
Does нічний поет🍂🥀 know I viewed it here?
No. Public channel previews carry no viewer identity, and TGViewer has no accounts or tracking of what you look up.
