пес + пляшка

жінка що може крутити землю
мов апельсин
граційно
в руці
лягає чомусь
на мйе слабше плече
малосиле
недуже
кволе
плече
овиває
волоссям
подерту сорочку
збурхує хвилі
спиняє дощі
заливає легені
димом
огнів
скажи щось приємне
бо зашкоджу тобі

в очах її бачу свій егоїзм
свою ненаситність до розмов про себе

жінка що може крутити землю
мов апельсин
граційно
в руці
—
їсти його
обливаючись соком
кислим, пекучим, терпким
його соком
лягає ніжно
на мйє слабше плече
ламає дільбу
то-світу
де жив

х

однодня я зломлюсь
мов стеблинка кульбаби
весняного дня к‘ли босоніж дитина
крок за кроком шукає
павучків
у траві

на теплій підлозі
голий і мокрий
рахую по стелі зелені крапки
дві тисячі миль
тут було би достатньо
щоб виграти гру
—
але я пройшов
менше
десь на п’ятсот
можливо зі страху
перед очима мо-мами
чи розбитого серця
моєї сестри
хоча я справді не знаю
що грабує мене
і що забиває кожен день в глухий кут
дає безліч причин
не любити
не тліти
не дихати більше
ніж дозволить
полон

я маленьким завжди
коли рвав кульбаби
боявся зломитися
однодня як вони
і двадцять п‘ятої ночі
мокрий і голий
мйє коріння
рветься
й випада
із землі

х

Думав про те, що це один з віршів пов’язаний зі справжнім щастям. Катарсис через воду. Розлука із синіми китами, що постійно тягнуть за собою солоний присмак сліз.

Як мало мені треба, для того, щоб любити життя 🐋

x

кольорова робота
стукнули мене по голові
cheerful oblivion
🧜‍♀️

🔗: https://vm.tiktok.com/ZMYcYtQVb/

зловивши // жорстоко
відрубають-мі хвіст
жіноче [мйе] серце
за п’ятим ребром

вирвуть
вирвуть

спробують з’їсти
—
зломіть свої зуби
спаліть ясна кипінням
синьої крові
побачте
немов

я вилажу з води
удихнути
повітря
і пірнаю до дна
наїдаюся мулу
шию сукню
з латаття //
на тиждень
на другий
доки ро́зигри
стануть
сенсом
життя
і
дитяча
мо-мрія
чекать м‘лодика
що врешті-решт кине
н‘-воду-я́сне обличчя
і зникне назавжди
у зеленім волоссі
світло із днем
люд між
дерев

тиша
тиша

спокійної хвилі
сітки з заліза
рогозу
озер

доки знову вони
зловивши // жорстоко
відрубають-мі хвіст
і зсушать
нагоду

жіночого серця
за м'їм п’ятим ребром
співати
ожити
бути
вам
злом

х

один з усіх днів
розбите вікно
мов хтосі навмисно
забирає мій сон
що завш’-мало коли
приходить
у ліжко
—
радість канарки // пташка не диха‘
електричний розряд
б’жить мулом судин
дзьоб трима чорні // пелю́стки тюльпана
час розсипається
ї-час тепер мій
—
ламке́ тільце злякало-й
сказало мо-більше
про життя
що ми маймо
к’ли п’яні-й сумні
—
і-часом ти посуд
б’єш на крихітні дру́зки
уруші
і срібло
безвладні
безсилі
як я перед нею
як я серед мрій
п’ред цитриново-й пташко-й
безпорадний
малий
—
підмайстерко жнеця
я плачу й копаю
ліжко із квітів
для лимонних 'бох крил
горицвіти з волосся
адоніс-квіт-твій
розсипається
пагорбом
із рукавів
—
церемонія співу
для тої хто ні
сво-співу не дасть
ні янтарно-краси
залиш мені дрізки
звільняй-сі від-мі
ця пісня для
змучено-
синьоі-
душі

х

⠀
прекрасний вірш
останній пару днів так сі й почуваю

перечитаю скляного ковпака
і бігом на кухню

х

хто знає — той знає
моя справа віддати, що маю
х х

🔗: https://vm.tiktok.com/ZMYW4rByr/

ніхто нічого не розуміє

тво-долоні на смак
як вишневий сік
—
тягуча суміш
смертних
гріхів
розбитий вівтар
роспростані руки
плач сірого неба
дощ миє
груди
ворона з вугілля
над світлом
життя
шкребе свого дзьоба
об тіло митця
його биті ребра
жеребки летять вниз
Лонгі́нусе
сотнику
де твій спис?
проколи ще живого
проколи-мі-наскрі́-
наша доля одна
нам треба
три дні
—
переродження лілій
святих кольорів
жовтий
та білий
одяг і німб
скільки ще сили
м’ні треба здобути
щоб зрушити камінь
і немов в напівсні
прив’язати до пальців
спіймать-пару-риб
і утратити раптом
пісок із-під-ніг
—
як-одноразу-змалку
мов цнотлива приманка
покликати зграю хмарних птахів
що тягли мене голого
із води — із води
живи — каже пара
будь рабом самоти
еке (х)омо*
кричіть тепер ви
еке (х)омо
порвіть свої зв’язки
зривайте голос
якщо ваша ласка
я зійду
зійду
і спасу сам себе
поділю воду й оцет
й зап’ю ягідний щем
що стікає повільно
з твоєї нижньо-(ї)
губи
—
піднімись наді мною
збий пил гори
час здригнути зрадливі
Адама кістки
о-знищимо разом
божевільну гординю
зітремо усіх — хто кляв
недосяжне
відтоді
як з дерева
впав перший плід
розтрощив єдну правду
і створив людський світ //
зоставивши дру́зки
без змоги дійти
до генези природи
зла й доброти
слухай
відда́ний врятований рід
слово завжди́ буде вище усього
слово завжди́ буде жерлом любові
лишилось одне
відпустить
свою
хіть
—
отже ідемо
отже ідіть
Елеон нас чекає
сяйво раю
навік.

х

лайно якесь
даю йому 30 хвилин

хвороблива кохана маленька дитина
можеш сьогодні зостатися в ліжку
обійми худі плечі
зістрижи жмут волосся
і спали разом з ним
три пелюстки троянди
що стоять на столі
із весілля сестри
щасливий дим квітів
багряні свічки
суботній Лазар
вино із води
останні дні березня
перша річниця
святкуємо разом
ви вдень
я вночі
приходьте.
умова.
жодних платівок.
мене від них нудить.
мене від них нудить.
—
шо я зробив?
просто ліг на підлогу
і забув на хвилину
що подумає Бог
як карає він тих
хто гріши́ть проти себе
як чинить із тими
хто достатньо дурний
щоб пити отруту
щоб їсти полин
—
християни кидають
за паркан кладовища
подалі від раю
подалі від чистих
зрештою попіл
розсіюють полем
можливо над річкою
часом у горах
де з небом б’єшся
один на один
—
я лежу на підлозі
мов розбита тарілка
склеєна раз – склеєна двічі
кішка що має дев’ять життів
третє з яких
зника просто зараз
коричневе озеро і сон білих плям
без сліз – без думок
переміг чи програв
хапаюсь за берег
рожевий пісок
фіолетове світло
радісний ох
—
можливо любов не тримає мене
можливо вона
вготована
іншим.

з днем народження, татку