тво-долоні на смак
як вишневий сік
—
тягуча суміш
смертних
гріхів
розбитий вівтар
роспростані руки
плач сірого неба
дощ миє
груди
ворона з вугілля
над світлом
життя
шкребе свого дзьоба
об тіло митця
його биті ребра
жеребки летять вниз
Лонгі́нусе
сотнику
де твій спис?
проколи ще живого
проколи-мі-наскрі́-
наша доля одна
нам треба
три дні
—
переродження лілій
святих кольорів
жовтий
та білий
одяг і німб
скільки ще сили
м’ні треба здобути
щоб зрушити камінь
і немов в напівсні
прив’язати до пальців
спіймать-пару-риб
і утратити раптом
пісок із-під-ніг
—
як-одноразу-змалку
мов цнотлива приманка
покликати зграю хмарних птахів
що тягли мене голого
із води — із води
живи — каже пара
будь рабом самоти
еке (х)омо*
кричіть тепер ви
еке (х)омо
порвіть свої зв’язки
зривайте голос
якщо ваша ласка
я зійду
зійду
і спасу сам себе
поділю воду й оцет
й зап’ю ягідний щем
що стікає повільно
з твоєї нижньо-(ї)
губи
—
піднімись наді мною
збий пил гори
час здригнути зрадливі
Адама кістки
о-знищимо разом
божевільну гординю
зітремо усіх — хто кляв
недосяжне
відтоді
як з дерева
впав перший плід
розтрощив єдну правду
і створив людський світ //
зоставивши дру́зки
без змоги дійти
до генези природи
зла й доброти
слухай
відда́ний врятований рід
слово завжди́ буде вище усього
слово завжди́ буде жерлом любові
лишилось одне
відпустить
свою
хіть
—
отже ідемо
отже ідіть
Елеон нас чекає
сяйво раю
навік.

х