Спільне | Commons

✊🏽

«Ми довели, що режим жорсткої економії не працює, натомість працює заробітна плата».

У 1974 році Революція гвоздик повалила крайньо-праву диктатуру в Португалії, відкривши шлях для лівих сил, які визначали політичний курс країни протягом наступних десятиліть.

Так, навіть в умовах криз та навʼязування політики жорсткої економії, альянсам лівих сил в уряді вдавалося збільшувати заробітні плати та інвестувати в суспільні блага: соціальне житло й захист трудових прав.

Попри все це, на жаль, після дострокових виборів 2024 року в Португалії почали закріплюватися праві та навіть крайні праві сили. Ультраправа партія «Chega» здобула рекордну підтримку.

У листопаді минулого року Україну відвідала одна з колишніх координаторок португальського Лівого Блоку, а нині депутатка Європарламенту, Катаріна Мартінш.

Тож ми скористалися можливістю поговорити з нею про:
▪️ політичний досвід Португалії;
▪️ його актуальні для України уроки в контексті економічної кризи;
▪️ ефективність європейської допомоги країні під час війни;
▪️ стратегії та перспективи альянсу лівих сил у протистоянні імперіалізму.

Інтервʼю з Катаріною вже опубліковано на нашому сайті. Запрошуємо до ознайомлення.

27 січня — Міжнародний день пам’яті жертв Голокосту.

До Другої світової війни єврейська громада України налічувала майже три мільйони людей. Протягом двох років війни більшість із них не залишилося в живих. Врятуватися на окупованих територіях змогли лише менше 100 тисяч.

Саме їм довелося стати свідками того, як за лічені дні зникали цілі громади, як безжально знищують їхніх рідних і друзів, а декому довелося опинитися в ролі живої мішені.

Минулого року разом із ГО «Після тиші» ми створили відео на основі спогадів уцілілих жертв Голокосту в Україні.

Пропонуємо вам прислухатися до їхніх голосів у цю пам’ятну дату і цьогоріч. Лунаючи крізь тишу минулого, ці історії нагадують нам про відповідальність, яку не можна ігнорувати сьогодні.

🍄 Чи любите ви збирати гриби?

Незалежно від вашої відповіді, гадаємо, вас точно зацікавить есей антропологині Анни Льовенгаупт Цзин.

Запрошуючи у мандрівку за грибами, на початку есею дослідниця розширює межі розуміння історії — центральне місце відводиться не людині, а складній екологічній мережі міжвидової взаємодії.

Тож у тексті Анни:
▪️ гриби стають ключем до переосмислення колоніалізму;
▪️ зернові культури «одомашнюють» людей та перетворюються на знаряддя утримання патріархального домінування;
▪️ і нарешті, те ж саме збирацтво грибів викриває некеровані шви імперського простору, де розмаїття продуктивного безладу містить потенціал новизни.

«Ці матеріали є грибним аргументом проти одомашнення, принаймні жінок і рослин, зведеного у надто затятий ідеал», — зазначає авторка.

Ми ж хочемо підкреслити важливість її думок в контексті критичного осмислення аграрного образу України, яка століттями існувала колоніальним ресурсним придатком імперій.

Тож переходьте за посиланням і приєднуйтеся до захопливої мандрівки грибними стежками.

🙋‍♀️ А що там у Сакартвело?

28 листопада минулого року в Сакартвело розпочалися масштабні протести, викликані заявою урядовців про припинення переговорів щодо вступу в ЄС і впровадженням репресивних заходів у країні. Минуло два місяці, і хоча медійна увага до подій поступово згасає, вуличний опір не припиняється. Попри морози та жорсткі репресивні заходи, спрямовані на його придушення, сакартвелки й сакартвельці щодня виходять на вулиці своїх міст.

▪️ Чому цей протестний рух триває?
▪️ Чи справді він базується на проєвропейських настроях та протистоянні уряду, який вважають проросійським?
▪️ Чи, можливо, це частина ширшої боротьби за демократичні права у світлі посилення авторитарних тенденцій?

Про це, а також про історичний та політичний контекст протестів нашому виданню розповіла сакартвельська дослідниця Мая Баркая. В її статті ви також знайдете відповідь на знайомі українкам і українцям кемпістські закиди про нібито зовнішнє керування народним опором.

✌️ Друга частина статті із критикою непослідовності творчості та політичної позиції відомого британського історика Тоні Джадта.

У кінці дев’яностих і на початку нового століття історична методологія Тоні Джадта скочується до все більшого консерватизму. На заміну історичним розвідкам приходить публіцистика у відомих американських виданнях, де автор ставить собі за мету бути «спогадувальником» уроків і трагедій ХХ століття та носієм їхньої пам’яті. Зокрема, саме в цих роботах Джадт висловлює сумніви стосовно євроінтеграційного проєкту, а також називає сіонізм універсалістським рухом.

Утім у 2002 році ми несподіван знову стаємо свідками зміни позиції історика.

Якого саме вона набула спрямування, читайте у II частині перекладу аналізу доробку Джадта авторства Ділана Райлі. З неї ви також дізнаєтеся про те:
▪️ як Тоні Джадт привернув злісну увагу американських сіоністів і істеблішменту;
▪️ чому історику не вдалося розтлумачити відсутність соціал-демократії скандинавського ґатунку в більшості країн Східної Європи;
▪️ та чому Джадтів неосоціал-демократичний проєкт зрештою є формою дискурсивного ідеалізму.

Нагадуємо, що першу частину статті «Тоні Джадт: більш твереза оцінка» ви можете знайти на нашому сайті.

📢

«Не дозволяйте суспільству загнати нас у рамки гетеронормативності: ці рамки обмежують наше мислення, змушуючи нас жити за стереотипізованими бінарними правилами, які не завжди відповідають тому, ким ми є».

Підйом ультраконсервативних ідеологій і політиків протягом останніх років викликає усе більше занепокоєння щодо прав і свобод багатьох маргіналізованих груп.

Свідченням цього є, зокрема, і трансфобна риторика, яка стає частиною передвиборчих програм, сплеск ненависті до транслюдей в онлайн-просторах та ріст випадків насильства на вулицях.

❓ Як ця тенденція відображається на житті транслюдей, які опиняються під тиском не лише на суспільному, але й на законодавчому рівнях?
❓ З якими труднощами вони стикаються щодня і де знаходять підтримку у своєму прагненні бути собою?

Про це ми поговорили з українськими трансстудентами, які намагаються зберігати свою ідентичність та продовжувати навчання навіть у складних умовах війни. Читайте про що вони розповіли в нашій новій статті.

🍩 Постсвятковий донат і повсякчас затребувані добрі справи 💞

Минулого року в рамках проєкту «Ось бачиш!» ми знайомили вас із діяльністю львівської феміністичної ГО «Феміністична майстерня». Зокрема, розповідали про організацію прихистків та програм підтримки літніх жінок-ВПО.

Нещодавно ми звʼязалися з представницями «Феммайстерні» та поцікавилися, що змінилося в їхній діяльності після зйомок.

За їхніми словами, після двох із половиною років роботи з прихистками у вересні 2024 року останній з них припинив свою діяльність. Незважаючи на це, ініціатива продовжує допомагати жінкам, які знаходяться у кризових ситуаціях.

«Ми продовжили курси цифрової грамотності для літніх жінок! На час зйомок репортажу це була волонтерська ініціатива, яку ми мінімально оплачували з донатів на нашу діяльність. Наразі ми реалізували два гранти на підтримку цього проєкту, додали не тільки цифрові, а й пізнавальні та помічні лекції для жінок і не збираємось зупинятися!

Чекайте в 2025 році від нас компʼютерні курси та результати нашого якісного дослідження цифрової грамотності серед жінок 45+!».

Підтримати важливу освітню ініціативу та львівську феміністичну спільноту можете і ви. Зробити це можна 👇
🫙 Переказом на рахунок організації, реквізити для якого ви знайдете за посиланням.
🙌🏽 Або ж власною участю в проєктах ГО, для чого можна написати на пошту: crisis@femwork.org.

Заздалегідь усім вдячні за участь і небайдужість 🫰

Вітаємо всіх у 2025! 👋🏼

Сподіваємося, ви відпочили протягом свят і з новими силами повертаєтеся у робочий режим.

Намагаємося триматися того ж курсу та розпочинаємо новий рік одразу ж з доволі складної, але цікавої критичної статті про відомого британського історика Тоні Джадта.

Ви можете знати його за такими працями, як: «Після війни. Історія Європи від 1945 року», «Коли змінюються факти», «Шале пам’яті», які були перекладені українською мовою.

Завдяки цим та іншим роботам Тоні Джадт отримав широке визнання не лише в Україні, а й в усьому світі. Однак шлях інтелектуальної творчості історика є значно строкатішим, аніж здається на перший погляд, та викликає особливий інтерес наявністю певних непослідовностей і суперечностей.

Саме на них пропонує звернути увагу та запропонувати ретельну критичну оцінку історичного доробку Тоні Джадта американський соціолог Ділан Райлі у статті, переклад першої частини якої ми публікуємо для вас сьогодні.

Зокрема, Райлі показує, як методологія Джадта трансформувалася разом із політичною кон’юнктурою: від майже марксистського тлумачення політичного розвитку Французької секції робітничого інтернаціоналу до халатної антимарксистської критики Сартра, Бовуар, Альтюссера та інших мислителів, закінчуючи ліберальною оптикою у книзі «Недовершене минуле».

Із-поміж іншого перша частина статті висвітлює те, чому Тоні Джадт:
▪️ подає два взаємосуперечних описи Франції кінця XIX ст. і початку XX ст.;
▪️ називає Леона Блюма, Альбера Камю і Раймона Арона взірцями відповідальності, усупереч їхній підтримці імперіалізму та колоніалізму;
▪️ вважає єдиноможливим критерієм успішності соціалістичної політики побудову соціал-демократичної партії істеблішменту на зразок північноєвропейської лівиці.

Знайомтеся з матеріалом, чекайте другої частини статті в прийдешніх публікаціях і не втрачайте святковий настрій попри необхідність повернення у робочу рутину 🫶🏽

Вітаємо з Новим роком! 🥂

Відверто кажучи, з приходом кожного нового року стає все важче знаходити слова для привітань і оптимізму. Та ми не здаємося! 💪🏽

Врешті-решт, 2024-рік показав, що навіть у важкі часи можуть відбуватися непередбачувані події. Тож вітаємо вас і бажаємо, щоб у 2025 році приємних несподіванок було більше, і він став роком не лише перемоги, а й роком розгортання соціальної справедливості та солідарності в усьому світі. Нехай у ваших стрічках буде менше панічних новин, око перестане сіпатися, здоровʼя буде міцним, а натхнення приходить лише від кохання і бажання робити добро.

Особисто ми вперто віримо, що прийдешній рік принесе більше можливостей для боротьби з пригнобленням і експлуатацією. Дякуємо всім, хто залишається з нами й розділяє подібні прагнення!

Гарних свят і до зустрічі в 2025! Ваше «Спільне» 🫶🏽

Ми також підводимо підсумки року! 🍊

Отримуйте новорічні вітання та побажання від «Спільного» і дізнавайтеся, які статті вийшли в топ за популярністю цього року, в нашому останньому листі в 2024-тому. І звісно, не забувайте підписатися на розсилку, аби отримувати наші листи в 2025.

Всіх любимо і бажаємо гарного святкування! 🫶🏽

​​28.12. КРИТИЧНО ВАЖЛИВО. Захист прав працівників критичної інфраструктури

Україна вистояла цей рік зокрема завдяки трудовій звитязі тих, хто працює в енергетиці, на транспорті, в оборонній промисловості та інших секторах критичної інфраструктури. Тому забезпечити кращі соціальні гарантії прав для цих людей – це суспільна необхідність. Однак наявні пільги навряд чи можна вважати співмірними із загрозами і навантаженням для цих працівників.

Мало не щодня ми чуємо про російські атаки на об’єкти критичної інфраструктури (ОКІ), але у правовому полі існує плутанина з тим, кого вважати працівниками таких об’єктів. Це виявила провальна історія із застосуванням Закону № 2980 про виплату одноразової грошової допомоги за шкоду життю і здоров’я працівникам ОКІ та членам їх сімей у разі ворожих обстрілів.

Про свій досвід захисту прав працівників критичної інфраструктури та їх родин розповість Віталій Дудін – к.ю.н з трудового права і активіст «Соціального руху».

З його лекції ви дізнаєтеся:
🔹 Скільки працювати й відпочивати мають працівники об’єктів критичної інфраструктури?
🔹 Що змінилося для об’єктів критичної інфраструктури у плані звільнень персоналу?
🔹 Хто і що є завадою для виплат постраждалим від російської армії робітникам ОКІ та їх родинам?

🔸 Коли: 28 грудня 2024 року о 18:00 (субота)
🔸 Де: Київ і онлайн (посилання прийде на Вашу пошту після реєстрації)
🔸 Подія на Фейсбук.

✅ Захід проводиться ГО «Соціальний рух» разом з Данським інститутом партій та демократії (DIPD) у рамках курсу ТРУДОБОРОНА 2.0, покликаного підвищити спроможність найманих працівників захищати свої трудові права.

👉🏻 Зареєструватися на подію

«З одного боку, нас переконують, що російськомовні — це насправді етнічні росіяни, які мають приєднатися до "російського світу". З іншого, — що якщо ці люди — етнічні українці, то їхня рідна мова насправді українська, і вони мають дерусифікуватися».

❓Що ж про це думають самі російськомовні❓

Аби дізнатися відповідь на це питання дослідниця Дарʼя Сабурова відправилася до міста, яке має репутацію російськомовного, — до Кривого Рогу. Там вона спілкувалася про мовне питання з волонтеркам та волонтерами з робітничого класу.

▪️ Якою мовою вони говорили з дослідницею?
▪️ Чи відповідають усталені категорії «україномовних» і «російськомовних» реальності на місцях?
▪️ Які пласти соціально-економічних трансформацій ховаються за мовною ситуацією в Україні?
▪️ Як позірна риторика панівних класів щодо справедливості до українського народу як колективного тіла співвідноситься з життям і практиками конкретних людей?
▪️ І чи залишається серед лицемірних мовних дискусій простір для побудови нових форм солідарності?

Читайте про все це в розділі, присвяченому тому, як українська мовна ситуація може допомогти краще зрозуміти політичні, економічні та соціальні процеси, що сприяють виробництву та відтворенню певного соціального порядку в державі з книги «Робітниці спротиву. Український робітничий клас в умовах війни» авторства Дарʼї Сабурової.
__________
Російськомовну версію матеріалу можна прочитати тут.

Вітаємо всіх зі святами! 🎄

Сподіваємося, що попри всі складні обставини, цей рік подарував вам щось хороше і радісне. У це свято ми також хочемо зосередитися на приємному — згадати про чималу кількість натхненних прикладів самоорганізації, взаємопідтримки й солідарності, про які ми вам розповідали.

🎥 Так, минулої зими в рамках проєкту «Ось бачиш!» ми опублікували репортаж про одеську ініціативу допомоги безпритульним «Сад». Цей фільм можна переглянути за посиланням.

Нещодавно ми звʼязалися з активістками «Саду» і попросили їх розказати, що змінилося у їхній діяльності з того часу. Ось чим вони з нами поділился 👇

«Ми значно збільшили обсяг допомоги бездомним. Проте разом з цим зросло і число тих, хто її потребує. Це свідчить про актуальність проблеми безпритульності в Україні.

Зросла й кількість учасників і учасниць нашої ініціативи. Разом ми проводимо регулярні кінопокази, спільні читання та інші заходи. А під час роздач гігієнічних наборів багато спілкуємося з безпритульними. Такі практики є особливо важливими, адже людям, яким ми допомагаємо, потрібні не лише речі для виживання, але й прояви солідарності, теплі розмови, жарти і турбота.

Усього цього ми бажаємо і вам, а ще просимо долучитися до здійснення нашого передноворічного бажання та підтримати актуальний збір на грілки для безпритульних».

Відправити донати можна за реквізитами.

Заздалегідь дякуємо і бажаємо, щоб ваші свята пройшли у безпеці й затишку 🫰

Руйнівна експлуатація ресурсів країн периферії країнами «імперіалістичного ядра» є одним з найактуальніших питань у контексті протистояння кліматичній кризі, перед якою опинилася наша планета.

Саме тому ми присвятили цьому питанню окрему панель конференції «Перехрестя периферій», яка пройшла в листопаді цього року.

До обговорення ми запросили спікерок і спікерів з країн колишнього Радянського Союзу для обміну спільним досвідом впливу російського імперіалізму та західних неоліберальних проєктів на місцеве довкілля та пошуку стратегій протистояння цьому.

▪️ Українська дослідниця Ірина Замуруєва розповіла про вплив військових дій на екологію України та наслідки кліматичної кризи, зумовлені напівпериферійним характером вітчизняної економіки.

▪️ Айґерім Капар поділилася тим, як казахські активістки захищають від знищення озеро Балхаш на перетині мистецьких і політичних практик.

▪️ Ніколос Цикарідзе розказав про розвиток зелених рухів та переслідування їх державою у Сакартвело.

Читайте репортаж за посиланням. І не забувайте, що відео з події з українським перекладом можна також переглянути на нашому YouTube-каналі.

🎬 «Ось бачиш» – цикл відео-репортажів про волонтерські організації, профспілки й ініціативи в Україні.

🗣 У кожному випуску – унікальні історії людей і спільнот, які не бояться брати відповідальність за зміни, допомагають іншим і борються за свої права та історичну пам'ять.

⚡️ «Ось бачиш» – це платформа, що надає голос тим, хто формує майбутнє своїми руками в Україні вже зараз. Як львівські волонтерки цифровізовують бабусь? Як перемагають кранівники, шахтарі та студенти завдяки профспілкам? Як живе комуна «Лонго Май» на Закарпатті? Приходь дізнатись на показі!

☄️ Приходьте на перегляд в п'ятницю (20.12), о 17:00.
💖 Можете захопити з собою смаколики до чаю;)

👐 Вхід вільний. Чекаємо на вас!
Приєднатися до кіноклубу

Восьмого грудня ми стали свідками, напевно, однієї з най(не)очікуваніших подій — стрімкого падіння сирійської тиранії династії Асадів, яка вже десятиліттями супроводжується постійними протистояннями їй.

Без сумніву, передбачити завершення громадянської війни і початок демократизації Сирії практично неможливо, особливо в умовах складної структури опозиційних сил у країні.

Однак не менше питань викликає реакція багатьох західних лівих на падіння режиму Асадів. Сьогоднішній скепсис частини глобальної лівиці є співзвучним їхньому ставленню до українського опору російській агресії. Їхнє некритичне перекладання аналітичних схем ХХ століття у нинішній дедалі складний світ дискваліфікує будь-які визвольні прагнення народів.

У колонці іспанського філософа Сантьяго Альба Ріко ви знайдете критику такого «антиімперіалістичного» лицемірства та прочитаєте про необхідність нового геополітичного бачення, яке б уможливлювало міжнародну солідарність з пригнобленими.

«Брехня, яку прикривають словом кохання».

Так у своєму основоположному творі феміністичної критики Маркса Сильвія Федерічі викривала величезний обʼєм репродуктивної праці, який довгий час залишався невидимим навіть для марксистських класиків.

Проте саме ця своєрідна праця — виховання дітей, домашня робота, афективна підтримка й догляд за рідними — складає не просто значну частину капіталістичного виробництва, а є його фундаментом. Адже, залишаючись непоміченою та неоплачуваною, вона відтворює його центральний товар — робочу силу.

У нашій сьогоднішній публікації італійська феміністка Анна Курчо пропонує розглядати репродуктивну працю як форму продуктивної. Відтак дослідниця показує, що в умовах неоліберальних, «постфордистських» реформ репродукція стає головним джерелом накопичення капіталу. Скорочуючи видатки на освіту, охорону здоров'я та соціальну підтримку, капітал комодифікує та підкорює ці сфери, перетворює їх на джерела прибутку.

Чи можливо протистояти цій експлуатації і які стратегії існують для цього — читайте у статті дослідниці.

⛏️ «Страйкувати ми вчилися не по книжках!»

Кращого методу захисту прав працівниць і працівників, аніж обʼєднуватися у профспілки, досі не вигадали. А наочне підтвердження цього ви можете знайти в новому сюжеті проєкту «Ось бачиш!» про незалежну профспілку гірників Кривого Рогу.

У відео ви познайомитися з членами та членкинями профспілки, дізнаєтеся про історію криворізького протестного руху та про те, як виявляється робітнича солідарність і підтримка в умовах воєнного стану.

Тож запрошуємо до перегляду репортажу і закликаємо ділитися досвідом, який може стати прикладом для інших регіонів України.

«Без нашої згоди нікого не звільнять!» ✊🏽

Чи існують в Україні дієві профспілки? Так! Ба більше, скоро ми розкажемо вам про те, як:
▪️ ще з XIX ст. українські гірники та металургині обʼєднуються для захисту своїх прав;
▪️ працюють на шахтах в умовах воєнного стану та регулярних відключень електроенергії;
▪️ та про 48-денний страйк під землею.

Знайомтеся на нашому Youtube-каналі з тизером нового випуску репортажу проєкту «Ось бачиш!» про те, як Кривий Ріг став осередком профспілкового руху. Повний випуск чекає на вас вже цього тижня. Слідкуйте за стрічкою!