✌️ Друга частина статті із критикою непослідовності творчості та політичної позиції відомого британського історика Тоні Джадта.

У кінці дев’яностих і на початку нового століття історична методологія Тоні Джадта скочується до все більшого консерватизму. На заміну історичним розвідкам приходить публіцистика у відомих американських виданнях, де автор ставить собі за мету бути «спогадувальником» уроків і трагедій ХХ століття та носієм їхньої пам’яті. Зокрема, саме в цих роботах Джадт висловлює сумніви стосовно євроінтеграційного проєкту, а також називає сіонізм універсалістським рухом.

Утім у 2002 році ми несподіван знову стаємо свідками зміни позиції історика.

Якого саме вона набула спрямування, читайте у II частині перекладу аналізу доробку Джадта авторства Ділана Райлі. З неї ви також дізнаєтеся про те:
▪️ як Тоні Джадт привернув злісну увагу американських сіоністів і істеблішменту;
▪️ чому історику не вдалося розтлумачити відсутність соціал-демократії скандинавського ґатунку в більшості країн Східної Європи;
▪️ та чому Джадтів неосоціал-демократичний проєкт зрештою є формою дискурсивного ідеалізму.

Нагадуємо, що першу частину статті «Тоні Джадт: більш твереза оцінка» ви можете знайти на нашому сайті.