Der Kanal 🇺🇦 🇦🇹

Скільки коштує Австрії допомога Україні і що означає новий кредит ЄС на 90 мільярдів

Щоразу, коли в австрійському парламенті заходить мова про допомогу Україні, опозиційна права партія FPÖ виходить з однією й тією самою зброєю – цифрами. Великими, круглими, без пояснень. Потім цитати перетікають у соціальні мережі та ЗМІ, де ними обурюються звичайні виборці.

Мова у виступах іде про 3,26 мільярда євро австрійських податків та 800 євро з кожного австрійського домогосподарства. Політики Партії свободи зауважують, що австрійські гроші йдуть до країни, де присутня корупція, а у самої Австрії і так купа проблем, на які грошей не вистачає – та й загалом це зрада нейтралітету.

Звучить страшно і переконливо. Особливо якщо не знати одного нюансу. Цифри – справжні. FPÖ справді цитує дані авторитетного Інституту світової економіки Кіль, який веде детальний трекер допомоги Україні. Але те, що відбувається далі з цими цифрами – це маніпуляція.

Бо з тих 3,7 млрд євро, які Kiel Institute зараховує Австрії, лише близько 860 млн вийшли безпосередньо з австрійського бюджету за рішенням уряду. Причому це все, що Австрія витратила на українців: пряма допомога, внески до Світового банку, фонди відновлення України та витрати на прийом біженців у себе.

Якщо ж рахувати пряму допомогу Україні, то МЗС Австрії офіційно підтверджує 330 млн євро станом на середину 2025 року. Ця сума складається з кількох частин: 117 млн євро – гуманітарна допомога, 146,5 млн євро – підтримка базових послуг та відновлення інфраструктури, 9,7 млн євро – антикорупційні заходи та інша підтримка, 8 млн євро – матеріальні пожертви, зокрема обладнання для цивільного захисту, 12,8 млн євро – допомога сусіднім державам, насамперед Молдові. По факту це цивільна допомога: медикаменти, генератори, підтримка шкіл і лікарень.

Решта грошей – це австрійська частка у спільному бюджеті ЄС, яка автоматично йде на всі рішення Євросоюзу пропорційно до розміру австрійської економіки. Тобто це не «Австрія відправила гроші в Київ» – це «Австрія є членом ЄС, який ухвалив рішення допомагати Україні». Це арифметика членства – така сама, як із фінансуванням польських доріг, іспанських фермерів чи грецьких університетів.

Різниця принципова. Але у виступах політиків та заголовках ЗМІ вона зникає – і залишається лише велика страшна цифра та образ австрійського платника, якого обдирають заради чужої країни.

У квітні 2026 року, після місяців блокування з боку Угорщини та Словаччини, Рада ЄС затвердила кредит Україні на 90 млрд євро. Перші виплати мали розпочатися вже в другому кварталі 2026 року. 60 млрд – на розвиток оборонної промисловості та військові потреби України, 30 млрд – на макроекономічну підтримку: освіту, охорону здоров'я, виплати зарплат. Кредит прив'язаний до реформ верховенства права та боротьби з корупцією – будь-яке порушення може призвести до призупинення виплат.

Як ЄС збирає ці 90 млрд? Не з бюджету – він просто не такий великий. ЄС випускає спільні облігації на ринках капіталу, тобто сам бере кредит у інвесторів під гарантію держав-членів. Відсотки покриватимуться зі щорічного бюджету ЄС – тобто з внесків держав-членів. 24 держави платитимуть близько 3 млрд євро відсотків на рік. Угорщина та Словаччина заблокували участь, Чехія відмовилася від початку.

Австрія вносить 2,66% до бюджету ЄС. Її частка: у 2027 році – близько 26 млн євро, починаючи з 2028 року – приблизно 80 млн євро щороку. Це реальні гроші з австрійського бюджету на відсотки за цим кредитом.

Основну суму Україна повертає лише після отримання воєнних репарацій від росії. Якщо ні репарацій, ні конфіскованих активів не буде – гарантійна відповідальність повертається до держав-членів пропорційно до їхніх часток в ЄС. Для Австрії це потенційно понад 2 млрд євро – але лише у найгіршому сценарії.

Щодо тези про «австрійські гроші на зброю»: це відбувається через Європейський фонд миру і спільний бюджет ЄС. Але це зобов'язання Австрії як учасниці ЄС, а не особисте рішення. Прямої передачі зброї немає – Австрія дотримується військового нейтралітету.

Кліматична нейтральність Австрії: амбітний план майбутнього чи ризикована авантюра

Поки більшість Європи домовилась стати кліматично нейтральною до 2050 року, Австрія обіцяє впоратись на десять років раніше – до 2040-го. Амбітно? Так. Реалістично? Тут починається найцікавіше.

На днях уряд нарешті узгодив бачення нового кліматичного закону, без якого Австрія кілька років жила без правового плану скорочення викидів. І все це на тлі найсухішого року за всю історію метеоспостережень.

Що взагалі означає «кліматична нейтральність»? Це не «нульові викиди», коли парникових газів зовсім немає. Нейтральність – це коли скільки викинули, стільки й забрали назад. Мова про екологічний баланс.

Забирати можна по-різному. Ліси, ґрунти, болота й луки поглинають частину CO2 – це природні «поглиначі». Решту компенсують технологіями – наприклад, вловлюють вуглець на заводі й закачують під землю.

Австрійські науковці підрахували: щоб встигнути до 2040-го, викиди мають падати на 7% щороку. Для розуміння: така швидкість востаннє спостерігалась хіба у локдауновому 2020-му, коли бізнес лежав в руїнах.

Конкретних інструментів у самому законі поки небагато – там є тільки ціль. Конкретні заходи уряд обіцяє презентувати аж до кінця 2027 року.

Головні джерела викидів в Австрії: енергетика й промисловість – 43,5%, транспорт – 28,9%, сільське господарство – 12,2%, будівлі – 9,2%. Але не все підпадає під ціль 2040: велика промисловість регулюється окремою системою торгівлі викидами ЄС з повільнішим графіком до 2050-го. Нова ціль – це транспорт, будівлі, сільське господарство, відходи й малий бізнес.

У енергетиці – відмова від нафти, вугілля й газу та повний перехід на відновлювані джерела в електрогенерації вже до 2030-го. У будівлях – санація старого житла та перехід на теплові насоси. У транспорті – розширення громадського й електротранспорту. У промисловості – декарбонізація й вловлювання та захоронення вуглецю. У сільському господарстві – регулювання викидів аміаку.

Австрію до цього ніхто не примушував. Це власна, добровільна амбіція. Тоді навіщо це все? Бренд першопрохідця. У теорії – користь для економіки: енергетична незалежність, її зростання та 21 тисяча робочих місць за рахунок ринку кліматичних технологій. До того ж до нейтральності Австрія вже сьогодні ближча, ніж інші країни ЄС.

На іншій чаші ваг ризики. Бізнес через вимушені інвестиції в екотехнології стає менш конкурентним порівняно з країнами ЄС, де план не такий амбітний, і може почати тікати туди, де стандарти м’якші. Видатки лягають і на жителів, яким доведеться переобладнувати старе житло під нові стандарти, що навіть із держпідтримкою не дешево.

Є й побоювання, що ціль не буде виконана ні до 2040-го, ні навіть до 2050-го. Саме формулювання домовленості каже, що все реалізовуватиметься лише якщо не зашкодить конкурентоспроможності бізнесу та робочим місцям.

За оцінкою держави, для нейтральності до 2040-го потрібні щорічні інвестиції в діапазоні 46,8–64,5 мільярда євро, з яких треба знайти додатково 6,4–11,2 мільярда євро на рік (1,1–1,9% ВВП).

І головне: це точно не змінить кліматичну ситуацію. Частка Австрії у світових викидах – менш ніж 0,13%. Навіть нульові викиди в одній країні нічого не змінять, бо боротьба зі змінами клімату – колективна відповідальність, де однієї країни чи навіть цілого ЄС (близько 5% світових викидів) замало, а включитися мають також США, Китай та Індія.

Як на мене, ситуація виглядає як дуже ризикована ставка ва-банк без чіткого плану. Величезні гроші, перебудова економіки, і лише через роки стане зрозуміло, спрацювало це чи остаточно добило кволу економіку. І це якщо не станеться форс-мажору – а в нашому «веселому» світі це дуже легко.

Чесна відповідь: ні, сама Австрія (і навіть Європа з її приблизно 5% світових викидів) фізично не здатна зупинити зміну клімату поодинці. Але глобальна проблема інакше й не вирішується, як сумою локальних дій – національні закони на кшталт австрійського не наївність, а необхідна, хоч і недостатня сама по собі, частина значно більшого рівняння.

Кожен шостий російський дипломат у Відні має зв’язки з розвідкою, але Австрія не поспішає діяти

Тема російського шпигунства у Відні не сенсація, і я писав про окремих агентів ворога раніше. Але тут шпигуни йдуть прямо гуртом. Російське опозиційне видання Agentstwo оприлюднило розслідування, у якому із загального списку акредитованих у Австрії російських дипломатів, опублікованого МЗС, виокремлено 21 особу з можливими зв’язками зі спецслужбами – СЗР (розвідка), ГРУ (військова розвідка) чи ФСБ (контррозвідка). Основою для висновків стали зламані російські бази даних із інформацією про прописку, доходи та податки російських «дипломатів».

Серед кадрів – перший секретар посольства, військовий аташе та аташе, яких пов’язують з ГРУ. За версією журналістів, це випливає з адрес реєстрації біля військових частин та родинних зв’язків. Аташе раніше працював у дослідницькому центрі ФСБ. Радник та кілька аташе пов’язані зі СЗР через адреси реєстрації в будинках, де прописано багато співробітників служби, зарплати від конкретних підрозділів або роботу дружин у дитсадках служби.

Розслідування не обмежилося посольством. З 22 співробітників постійного представництва росії при ОБСЄ підозри стосуються сімох. Серед 47 російських представників при інших міжнародних організаціях у Відні названо ще п’ятьох. За оцінками австрійської розвідки, у місті працює близько 500 співробітників російських дипломатичних установ, і до третини з них можуть займатися прихованою розвідувальною діяльністю.

За руку згаданих людей поки не спіймали, не посадили і не депортували. Висновки розслідувачів базуються на біографічних даних та адресних збігах. За інформацією австрійського агентства APA, список неповний – бракує людей, яких вже у чомусь і так підозрюють.

Публікація отримала практичний наслідок. Міністерство оборони Австрії розіслало терміновий лист усім військовослужбовцям із проханням повідомляти Управлінню військової контррозвідки про будь-які контакти з людьми зі списку. Ціль – дізнатися, чи намагалися ці люди встановлювати контакти з військовими, щоб отримувати інформацію.

Нещодавно вже була викрита шпигунська база розвідки рф на дахах посольства та дипломатичного містечка у Відні з антенами, про що я також писав. Тоді австрійське МЗС заявило про зміну курсу у боротьбі зі шпигунством, а кількох дипломатів росії було вислано. Але після цього ніяких реальних кроків не послідувало. МЗС не має доказів чи якихось кримінальних діянь інших російських «дипломатів», то ж вони собі далі спокійно працюють. Це у світі, де божевільні з рф погрожують всій Європі.

Просто для розуміння: засуджений у першій інстанції за шпигунство Егісто Отт не перебуває під вартою, як і болгарська шпигунка, що стежила за журналісткою на замовлення росії. Про ці справи також у мене можна детально почитати.

Паралельно буксує і законодавча реформа. Міністерство юстиції ще у квітні підготувало проєкт посилення кримінальної відповідальності за шпигунство, але документ досі узгоджується всередині уряду, і конкретної дати ухвалення немає – в міністерстві кажуть лише про «наступні кроки восени». При цьому кількість акредитованих дипломатів рф в Австрії з початку повномасштабної війни вже скоротилася на 23%.

Відень і далі лишається зручним майданчиком для російської розвідки – не лише через дипломатичну недоторканність, а й через присутність тут ООН, МАГАТЕ, ОБСЄ та інших організацій. Масштаб загрози прямо тут, у серці Європи, важко навіть оцінити.

За матеріалами видань Agentstwo, Heute, DerStandard, Profil.

Вбити осу в Австрії коштує 7500 євро

Спекотне літо повертається щороку, і разом з ним – невід'ємний супутник будь-чого смачненького на столі: оси. Цього літа їх особливо багато через теплу суху весну – матка сама будує перше гніздо, і якщо погода не заважає, колонія розростається до пізнього літа.

Може здатися, що найпростішим способом позбавитися комахи є насилля. Але краще подумати двічі: за вбивство корисних комах в Австрії передбачені серйозні грошові штрафи.

Поруч з нами живе близько 300 видів ос. Найнадокучливіші, що якраз лізуть до вас та в хату, всього два – німецька і звичайна оса, але відрізнити жовто-чорних комах між собою непросто. Решта видів живуть непомітно і з людьми майже не перетинаються.

Оси корисні: запилюють рослини, полюють на шкідників і є важливою ланкою харчового ланцюга для птахів, кажанів, їжаків та інших комах.

Природу в Австрії захищають фактично дев'ять різних законів – по одному на кожну федеральну землю, тому й розміри штрафів відрізняються. Але всі вони сходяться в одному: диких тварин без розумної причини вбивати не можна. Деякі комахи мають ще й особливий статус як рідкісні види. Серед них, наприклад, шершні у Зальцбурзі, Каринтії та Форарльберзі.

Закони захищають також бджіл, лісових мурах, метеликів, бабок, окремих жуків, коників, сарану та равликів.

Штраф за вбивство тварини без розумної причини – до 7500 євро, повторно – вже 15000. Додатково можуть діяти штрафи згідно з місцевими законами земель. Карається не лише сам факт вбивства, а й конкретні заборонені методи знищення гнізда: викурювання, отрута, монтажна піна, заклеювання льотка, випалювання. Навіть звичайна побутова пастка для ос може створити проблему, якщо комахи в ній тонуть чи гинуть.

Як про це дізнаються? Навряд чи хтось зафіксує факт вбивства однієї комахи. А от незаконні способи боротьби з гніздом – цілком. На практиці за різні порушення частіше отримують попередження, припис виправити ситуацію чи порівняно невеликий штраф у кількасот євро, а не суми з заголовків.

Ви не лишаєтеся один на один з осами. Залежно від землі можна звернутися до домоуправління (Hausverwaltung), спілки захисту природи (Naturschutzbund), місцевих пасічників, дезінсекторів (Schädlingsbekämpfer/Kammerjäger) чи, у крайньому разі, до пожежників.

Усі ці штрафи й заборони можуть здатися надмірними, поки не згадати, що укуси комах – це не лише "боляче й прикро", а й смертельно небезпечно. За 10 років в Австрії від цього загинуло 55 людей, а госпіталізовано було приблизно по 1200 людей на рік. Небезпечний не сам укус, а алергічна реакція на отруту – в Австрії підтверджену алергію на отруту бджіл чи ос мають понад 300 тисяч людей.

Ознаки того, що реакція виходить за межі нормальної: набряк очей чи язика, кашель, свербіж по всьому тілу, а не тільки в місці укусу. У такому випадку – одразу дзвонити на 144, людину покласти на бік, якщо вона втрачає свідомість, ноги підняти.

Для тих, хто вже знає про свою алергію, є конкретні інструменти: Allergiepass (документ, що підтверджує діагноз) і аварійний набір із собою – кортизон, антигістамінні препарати та адреналіновий шприц-ручка. Саме тому закон і робить винятки – підтверджена алергія чи діти в родині є "поважною причиною" видалити гніздо.

Найкраща стратегія боротьби – не доводити до конфлікту. Закривати солодкі напої, накривати десерти, тримати смітник закритим. Якщо оси вже кружляють біля вас – не махати руками і не дмухати на них: вуглекислий газ з дихання вони сприймають як сигнал тривоги. Допоможе пульверизатор з дрібним водяним туманом – комахи сприймають туман як дощ і відлітають.

Також можна використати невеличкий пилосос для комах (Insektensauger) – він затягує оси всередину контейнера, не травмуючи і не вбиваючи. Після цього комаху випускають подалі від людей.

І наостанок справедливе питання: а є хтось, кого можна прибити без ризику? Так. Наприклад, комарі. Закон також не захищає павуків. А в квартирі можна сміливо знищувати домашніх шкідників – міль, тарганів, мурах-фараонів та клопів. Вони не частина дикої природи, а санітарна проблема.

Будинок Гітлера, який Австрія намагалася забути

Завершилася довга й суперечлива, тривалістю 90 років, історія з найскладнішим будинком Австрії – домом, де народився диктатор та військовий злочинець Адольф Гітлер, і який десятиліттями був головним болем для держави та місцевої громади.

За годину їзди від Зальцбурга стоїть невелике містечко Браунау-на-Інні у Верхній Австрії – прямо на кордоні, і перейшовши міст через річку, ви вже в Німеччині. На вигляд – цілком звичайний будинок, перед яким стоїть меморіальний камінь з написом про мир, свободу, демократію і засторогу проти фашизму.

20 квітня 1889 року в цьому будинку народився Гітлер. На той момент це був звичайний заїжджий двір – батьки майбутнього диктатора орендували там кімнати, поки батько служив дрібним митним чиновником на австрійсько-німецькому кордоні. Родина прожила тут недовго: коли Адольфу було три роки, батька перевели служити до Пассау, і сім’я виїхала.

Будинок належав приватній родині ще з 17 століття. В 1938 році його викупили нацисти – по факту вибору в родини не було. У травні 1945-го, коли американці зайняли місто, німецький штурмовий загін спробував будинок підірвати. Американські солдати цю спробу зупинили – не з сентиментальних причин, а просто тому, що встигли захопити місто раніше. Того ж року в будинку відкрили меморіальну виставку: у кімнаті, де народився Гітлер, показували фото жахів концтаборів.

Після війни через суд за реституційною угодою будинок повернули родині, а держава взяла його в оренду, надавши статус історичної пам’ятки. Роками там був банк, школа, центр для людей з інвалідністю – жодна функція не мала стосунку до символіки місця, але й не вирішувала головної проблеми: будівля лишалась у приватних руках родини, яка здавала її в оренду державі.

Роками тривали судові суперечки, і в 2016 році держава остаточно експропріювала будинок. Родина хотіла 1,5 мільйони євро, незалежна експертиза оцінила його в 812 тисяч – суд підтвердив саме цю суму.

Забрати будівлю було найлегше. Найважче – вирішити, що з нею робити. Комісія істориків виступила проти двох крайнощів: знесення (стирання історії) і музею чи меморіалу (ризик паломництва для не тих людей). Рекомендували перебудувати так, щоб максимально знизити впізнаваність, і віддати під адміністративне використання.

Розглядали різне: соціально-благодійну установу, постійну виставку про рятівників євреїв часів Голокосту. У 2016-му міністр внутрішніх справ навіть пропонував знести будівлю. Але в листопаді 2019-го рішення ухвалили остаточно – поліцейська дільниця та окружне поліцейське управління Браунау.

Логіка проста: поліція – максимально нейтральне використання, яке важко перетворити на культове місце, а якщо неонацисти приїдуть як паломники – поліція вже на місці. Проблема нікуди не зникала: будівлю відвідували праві радикали, а у 2021-му німець поклав на підвіконня вінок «блаженному Адольфу» – справу досі розглядають.

У 2020-му провели міжнародний архітектурний конкурс, а восени 2023-го почалась перебудова. Пожовклий, вкритий цвіллю фасад замінили на чистий білий, арки – на прямокутні вікна, над входом з’явився поліцейський логотип. Коштувало це державі близько 20 мільйонів євро. Недоторканим лишили тільки меморіальний камінь перед будівлею.

22 липня 2026 року, після майже трьох років ремонту й десятиліття державного володіння будівлею, поліцейський центр офіційно відкрили. Працюватимуть там близько 45 поліцейських. Міністр внутрішніх справ говорив про новий розділ в історії будівлі: тепер це місце демократії, верховенства права і безпеки, а пам’ять при цьому нікуди не зникає.

Не обійшлося й без критики: меседж влади нібито простий – забути якнайшвидше, а кількість праворадикальних «паломників» це навряд чи зменшить, просто зміняться декорації.

Але варіантів тут небагато. Знесеш – скажуть, що стираєш історію. Зробиш музей – ризикуєш культове місце для не тих людей. Залишиш занедбаним – отримаєш ще гірший символ занедбаної пам’яті. Поліцейська дільниця – мабуть, найменш романтичний, зате найбільш бюрократичний вибір з усіх можливих.

Моцартів женуть з центру Відня. Хто вони взагалі такі?

Якщо ви бували у центрі Відня, то точно бачили чоловіків у червоних фраках й капелюхах, що продають квитки на концерти класичної музики. Хтось відмахується, хтось купує.

З 1 липня 2026 року Відень офіційно забороняє костюмованим продавцям з’являтись на чотирьох ділянках: площа Св. Штефана, Кернтнерштрассе, Грабен і площа перед Держоперою. Штраф – 700 євро.

«Моцарти» – наймані працівники організаторів туристичних класичних концертів. Явище повністю легальне і старе як сам віденський туризм. Завдання просте: зупинити туриста, вручити флаєр, продати квиток. На одних і тих самих площах конкурують кілька операторів, говорять на різних мовах і реагують на мову туриста.

Місто намагалося впоратись поступово. До 2019 – жодних дозволів. Потім запровадили дозволи і щомісячну плату 170 євро. У 2021-му обмежили 18 локаціями. З березня 2026 плата зросла до 350 євро. Але порушення не зупинялись: у 2024 перевірили 579 продавців – у кожного другого знайшли порушення. Цьогоріч – 75 перевірок, 34 порушення. Скарги лише зростали.

Причин для заборони кілька. Центр тісніший через туристів, набридання нікуди не ділося. Пільгові квитки перепродавалися в рази дорожче, деякі місця продавалися двічі. І все це не в’яжеться з баченням Відня як «преміум-дестинації». Окрема претензія: продавці пропонують квитки ніби в Оперу чи Мюзікферайн, але при купівлі виявляється – якийсь палац чи інша зала. Ціни немаленькі: 50–130 євро, з вечерею під 200.

Я, як працівник туризму, скажу: туристи справді хочуть класичної музики. Але квиток в Оперу «просто зараз» майже неможливо купити – він розпродається за місяці. Розбиратися в залах і локаціях туристу ніколи. Тож купити квиток на вулиці – це реально сервіс. Так, може бути дорожче і не перша сцена. Але для більшості цього достатньо.

Для самих «Моцартів» – непроста робота з мінімальною зарплатою. Для когось підробіток з гнучким графіком, для когось – основний заробіток на роки.

Місто не забороняє явище повністю – дозволи видаватимуть і надалі, але вже в інших локаціях. Цілком може статися, що натовп просто переміститься на сусідні площі – і все почнеться знову.

Чому в Австрії так мало кондиціонерів – і чому це нарешті може змінитися

Ви точно відчули неймовірну спеку, яка тривала пару тижнів, і вчергове запитали: а чому в Австрії так мало кондиціонерів? Дивна річ: в машині кондишн – це норма, в офісі чи на якомусь бізнесі – також трапляється, а вдома – вже якась розкіш чи щось неочікуване. Холодніше не стає, а цей червень виявився на кілька градусів теплішим, ніж раніше. Охолодження влітку – це такий самий базовий комфорт, як і опалення взимку. Чому ж так?

Зараз кондиціонер вдома має лише 18% мешканців Австрії, ще кожен шостий планує придбати охолодження протягом найближчих п'яти років. Виробники кондиціонерів кажуть, що продажі ростуть. Ситуація змінюється, але далеко до США, де кондиціонери встановлені в 88% домогосподарств, чи навіть до України, де попри проблеми з електроенергією домашнє охолодження доволі поширене.

Перша причина – ментальна. В Австрії домашній кондиціонер часто розглядається як щось недосяжне і навіть непотрібне. Все ще сильна мантра "та скільки там тих спекотних днів, і так переживемо", і звичка просто терпіти спеку тут присутня. Ну і нарешті всі знають про дороговизну та складність встановлення – тож навіть такий варіант не розглядають.

Друга причина – бюрократична. В центральних частинах міст діють жорсткі вимоги до захисту міського вигляду фасадів, тож встановлювати зовнішній блок просто заборонено. Десь можливо, але треба отримувати спеціальний дозвіл та згоду сусідів – людей, у яких кондиціонерів найімовірніше немає і не буде. Велика частина людей орендує житло, тож додається ще й дозвіл орендодавця. А коли це ще й якась пам'ятка архітектури – стає лячно.

Третя причина – інженерна. Більшість житла в австрійських містах – це старий фонд, часто з товстезними стінами та фізичною неможливістю встановити й розмістити кондиціонер. Врегульовані місця та плани встановлення систем кондиціювання з'являються в новобудовах, але не автоматично і не скрізь.

Четверта причина – фінансова. Кондиціонер – це не дешево. Встановлення обладнання разом з монтажем коштує від півтори до чотирьох з половиною тисяч євро. До цього додаються витрати на електрику – в середньому 80–150 євро за літній сезон для однієї кімнати. 38% респондентів опитування по ЄС кажуть, що кондиціонер їм не по кишені.

Компромісним виходом стають мобільні кондиціонери, які через хвилю спеки масово почали зникати з полиць магазинів техніки. Дозвіл не потрібен: поставив, увімкнув і охолоджуєшся. Але на зворотному боці – прожерливість: споживання електрики на 40–60% вище за ту саму холодильну потужність порівняно зі спліт-системою. Так стається тому, що шланг виводить тепле повітря через щілину у вікні, крізь яку назад потрапляє тепле повітря з вулиці. На ринку вже з'явилися мобільні спліт-системи, де зовнішній блок ставиться окремо на балконі і з'єднується з внутрішнім блоком у кімнаті тонкою трубкою – і монтується все це без свердління стін.

Але глобальне потепління все ж таки змушує австрійську бюрократію повільно рухатися вперед. В процесі державне рішення і зміни до профільних законів, щоб встановлення кондиціонера стало можливим попри заперечення сусідів чи орендодавця. Це з одного боку полегшить життя, з іншого – може змінити стримані звичні фасади і естетику.

Як колись успішна Австрія докотилася до бюджету жорсткої економії

Міністр фінансів вийшов до трибуни зі словами: «не хочу вас обманювати, часи серйозні». Ці часи настали вже давно – просто не всі наважуються сказати суспільству як є.

Є давні причини: щедра соціальна система, невдалі заходи у боротьбі з пандемією, роки інфляції. Попередній уряд залишив діру на 24 млрд євро. Але та коаліція – то нинішня лідуюча ÖVP. Ті самі люди тепер борються з наслідками.

Нова коаліція взялася за заощадження на 15 млрд. Але втрутилися зовнішні фактори: конфлікт в Ірані – нова енергетична криза, мита США, конфлікт в Україні.

За правилами ЄС дефіцит не може перевищувати 3% ВВП. Австрія цю межу порушила. На 2027 рік закладається 3,5%, до 2028 – повернення в дозволені 3% під наглядом Брюсселя, за що йому треба тільки подякувати.

Уряд представив Doppelbudget – подвійний бюджет на 2027 і 2028 роки. Загальний обсяг – 5,1 млрд євро: 2,5 млрд на скорочення дефіциту, 2 млрд на зниження витрат роботодавців, 0,6 млрд – нові інвестиції в догляд, освіту та боротьбу з бідністю.

Пенсіонери два роки не отримають індексацію, держслужбовці – лише підвищення нижче інфляції. Разом це принесе 560 млн.

Працівники з низькими зарплатами поступово почнуть платити внески до страхування від безробіття. Роботодавцям натомість знижуються витрати – це 2 млрд на стимулювання зайнятості.

Сімейні виплати знову не індексуються. Familienbonus: для дітей старше 4 років повне податкове відрахування – лише якщо обоє батьків працюють.

Ноутбуки для школярів – із 6-го класу замість 5-го. Другий рік садка – обов’язковий і безкоштовний. Вища освіта суттєво скорочується – про це я писав окремо.

Бюджет на клімат падає майже на 30%. Скорочуються субсидії на енергетичне оновлення будинків.

6% держслужбовців скоротять до 2029 через непоновлення вакансій – близько 2000 посад. Частково це компенсуватиме ШІ…

Оборонний бюджет зростає з 4,76 до 5,15 млрд, але менше ніж хотіло Міноборони. До цілі НАТО у 2% ВВП ще далеко.

На догляд за літніми – плюс 100 млн щороку. На дитячу бідність – 60 млн. Жіночі притулки отримують рекордне фінансування. ORF втрачає 93 млн з держбюджету.

Міністр попереджає: без «дрібки удачі» не обійтись – потрібна стабілізація міжнародної ситуації та відновлення економіки. А це в нашому новому божевільному світі дуже сумнівно.

Австрія витрачає на неефективні університети мільярди — і більше не може дозволити собі цю розкіш

27 травня понад 21 000 студентів, викладачів і університетських працівників вийшли на вулиці Відня. Привід – скорочення університетського бюджету на мільярд: замість нинішніх 16,5 мільярда уряд планує виділити лише 15,5. Під загрозою кожне п’яте робоче місце, повернення відсівних іспитів і подовження навчання.

Але перш ніж підписуватися під цим апокаліпсисом – варто подивитися на цифри.

За даними ОЕСР, Австрія витрачає на вищу освіту 1,11% ВВП – друге місце в ЄС після Франції, 27 000 євро на студента на рік. Університетський бюджет зростав 15 років поспіль – з 8,2 до 16,1 мільярда євро. Причому 2025–2027 підвищили одразу на 22% у виборчий рік. Тобто «скорочення» – це повернення з рекордного рівня до реальності.

Тоді де результат? Університет Відня вперше потрапив до топ-100 рейтингу Times Higher Education – на 95-му місці. У рейтингу QS він на 152-й позиції і єдиний австрійський університет у топ-200. Данія, Фінляндія, Швейцарія витрачають менше – але мають університети в топ-50 світу.

Причина – у структурі. На 9 мільйонів жителів – 77 університетів. Країни-інноваційні лідери ЄС мають удвічі менше закладів відносно населення. Кожен утримує власну адміністрацію, IT, юрвідділ. Данія злила університети у 2007-му й піднялась у рейтингах. Університет Paris-Saclay, створений із 19 установ, – 13-й у світі. Австрія рухалась навпаки: з 14 університетів у 1955-му до 77 у 2025-му.

Проблема і в тому, кого навчають. Щороку 60 000 дипломів, понад 40% – у праві, економіці та гуманітарних науках. На STEM – лише третина. На медицину – близько 1700 місць на рік, хоча потрібно до 1900 нових лікарів. Третина випускників іде в приватну практику або залишає країну. Черги до лікаря – тижнями. Лише в клініці LKH Graz через скорочення можуть зникнути до 120 лікарів. «Якщо ми сьогодні скорочуємо навчальні місця, завтра не буде лікарів. Це не попередження – це математика», – президент Лікарської палати Штирії.

Окремо – зарплати тих, хто б’є на сполох. Ректор Економічного університету Відня – 396 000 євро на рік, на третину більше за канцлера. Ректор мистецького університету в Лінці з 1595 студентами – 311 000 євро, або 195 євро на кожного студента. В Університеті Відня з 79 000 студентів – лише 4,47 євро. 77 університетів – 77 ректорів. Усе за державний кошт.

Австрія збудувала дорогу і неефективну систему, яку в умовах кризи дозволити собі не може. Реформувати її – означає наступити на інтереси сотень лобістів і політиків. Тому поки що виходять на демонстрації.

Ключовий автобан Австрії перекриють на один день – і це крик відчаю

У суботу, 30 травня, Бреннерський автобан – найважливіша альпійська траса між північчю та півднем Європи – буде повністю перекрита на вісім годин. Рішення ухвалив суд – і воно прецедентне.

15 тисяч мешканців долини Віппталь в Тиролі живуть вздовж автобану у постійному шумі, смогу та заторах. Щороку через Бреннер проїжджає 11 мільйонів автомобілів і 2,5 мільйони вантажівок – кожні 12 секунд нова вантажівка, цілодобово, 365 днів на рік. З 2010 року вантажний рух зріс на 40%. Від відкриття автобану в 1960-х трафік збільшився у сім разів. 73% товарів, що перетинають Бреннер щороку – на суму близько 90 мільярдів євро – їдуть автодорогою. Люди буквально задихаються від вихлопів і не можуть нормально їздити через безкінечні пробки.

Новий Бреннерський базовий тунель мав стати рішенням. Це 64-кілометровий залізничний тунель під Альпами: вантажівки заїжджають своїм ходом на спеціальні платформи в Австрії – і поїзд везе їх під землею через гори. Один потяг бере до 45 вантажівок, у новому тунелі їх зможе ходити до 222 на добу. Але будівництво почалося у 2007 році, тричі переносилося і тепер заплановане на 2032-й – і це не факт, що кінцева дата. Бюджет виріс з 6 до 10,5 млрд євро. А підʼїзні шляхи з боку Німеччини досі не погоджені – без них навіть відкритий тунель повноцінно не запрацює.

Бреннер – найнижчий альпійський перевал між Австрією та Італією (1371 м) і ключовий транспортний коридор ЄС від Скандинавії до Середземного моря. Стара залізниця тут збудована понад 160 років тому – крутизна підйомів змушує використовувати по два-три локомотиви одночасно. Поки новий тунель не збудований, єдиний спосіб стримати трафік – адміністративні заборони. Але вони мають межі.

Мер Грієс-ам-Бреннер двічі подавав заявки на демонстрацію і двічі отримував відмову. Тоді пішов до суду. Суд дозволив – з формулюванням: забороняти демонстрацію проти надмірного трафіку, посилаючись на надмірний трафік, означає перетворювати свободу зібрань на абсурд.

У суботу з 11:00 до 19:00 автобан А13 і всі обʼїзні дороги будуть закриті. Пропускатимуть лише тих, хто їде до конкретних місць у регіоні. Мешканці вимагають зберегти нічні та вихідні заборони для вантажівок, запровадити шумозахист і підвищити мито – орієнтуючись на швейцарську модель, де транзит коштує значно дорожче.

Блокада припадає на розпал канікул у Німеччині. Поліція очікує екстремальну ситуацію – затори утворяться ще на кордонах. Решта маршрутів через Австрію також виявляться перевантаженими: люди не скасовуватимуть відпустки, а шукатимуть обʼїзні шляхи.

Особисто я, як мешканець популярного курортного регіону, розумію і підтримую змучених тірольців. У мене ситуація не така критична, але є дні і тижні, коли з хати просто не виїхати. Це дратує і прямо погіршує якість життя. В мене хоча б не транзит, а цільові туристи – що важливо для економіки і без чого нікуди.

Чому Австрія залишається останнім бастіоном готівки в Європі

Австрія – абсолютний чемпіон єврозони за любов’ю до готівки. Поки Швеція та Нідерланди рухаються до безготівкового суспільства, австрійці міцно тримаються за купюри. І це не відсталість і не звичка. За цим стоїть ціла філософія – з історичним корінням, державною позицією і народною мудрістю.

У країні працюють системи оплати зі смартфонів, картка є майже у кожного (лише 4% не мають карток), але 94% не готові відмовитися від готівки, а кожен другий платить переважно банкнотами.

В Австрії немає закону, який зобов’язував би бізнес приймати картку – підприємець може просто відмовитися. Натомість відмова приймати готівку є порушенням закону, хоча санкцій немає.

Нацбанк активно захищає готівку: рекомендує тримати вдома 100 євро на члена сім’ї, встановлює банкомати в селах, лобіює в ЄС обов’язкове приймання готівки. Логіка: готівка – публічні гроші без комісій. Картки – приватний бізнес, який заробляє на кожній транзакції.

“Nur Bares ist Wahres” – лише готівка є справжнім. Головна причина – приватність: 81% цінують захист даних, 80% – анонімність. Друга – контроль: не витратиш більше, ніж є в гаманці (88%). Третя – надійність: працює без інтернету і електрики.

У Нідерландах готівкою – 22% транзакцій, у Фінляндії – 27%, у Франції – 43%, середнє по єврозоні – 52%. В Австрії – понад 60%, перше місце. 72% розцінили б скасування готівки як серйозне обмеження прав. Лише 6% могли б без неї обійтися. 27% платять щодня, ще 47% – кілька разів на тиждень.

Для одних це про свободу та анонімність. Для інших – відсутність вибору: 79% хоча б іноді стикалися з ситуацією, коли бізнес не приймає картку. А для когось – про незалежність від іноземних корпорацій.

51% віденців віддають перевагу картці. Верхня Австрія, Тіроль, Зальцбург – серце готівкової культури. 19% платять виключно готівкою, серед них переважають люди старше 70 років.

З 2027 року ЄС вводить ліміт: максимум 10 000 євро готівкою в бізнес-розрахунках, від 3 000 – обов’язковий документ.

Австрійці водночас є одними з найбільш відкритих до цифрового євро – 40% готові його використовувати при середньому по ЄС 33%. Цифровий євро – гроші від центрального банку без посередників і комісій, як готівка, тільки в смартфоні. Запуск – 2027–2028 роки.

Льодяні святі: чому погода погана і хто винний

Травень в Австрії – це тепло, цвітіння, і здається, що майже літо. Але не варто поспішати, бо десь між 11 і 15 травня до вас завітають Eisheilige – Льодяні святі. Замість подарунків чи чогось хорошого вони приносять з собою опади та похолодання.

Льодяні святі (Eisheilige) – це народна назва для періоду раптового похолодання, опадів та навіть заморозків, які традиційно трапляються в середині травня в Австрії. Назва виникла не випадково: кожен із п'яти днів збігається з іменинами католицького святого в церковному календарі.

Метеорологічне пояснення цілком реальне: у травні континентальні маси суші прогріваються швидше, ніж Північна Атлантика. Через різницю тиску виникають циклони, які тягнуть холодне повітря з півночі в Центральну та Південну Європу.
Для садівників і фермерів це критичний момент: народна мудрість каже – до Холодної Софії (останнього дня циклу Eisheilige) не чіпай розсаду. Томати, огірки, базилік – все це може загинути від одного нічного морозу навіть після теплих весняних днів.

Ось п'ятеро святих: 11 травня – Мамерт (Mamertus), 12 травня – Панкратій (Pankratius), 13 травня – Серватій (Servatius), 14 травня – Боніфатій (Bonifatius) та 15 травня – Холодна Софія (Kalte Sophie).

Насправді за статистичними дослідженнями, ці дні не вирізняються як особливо морозонебезпечні. У травні нічні заморозки – не рідкість, і вони можливі навіть наприкінці місяця. У довготривалих даних заморозки під час Льодяних святих трапляються приблизно так само часто, як і в будь-який інший травневий день. Є ще один нюанс: старі народні прикмети спираються на юліанський календар, а після григоріанської реформи 1582 року дати зсунулися. Тому сьогодні реальні похолодання частіше трапляються приблизно на тиждень пізніше – десь після 20 травня, то ж не розслабляємося.

Льодяні святі – це не лише про погоду. Це про те, як люди протягом століть намагалися впорядкувати непередбачуваний світ: поєднати церковний календар, народний досвід і спостереження за природою в щось, що можна передати далі – дітям, онукам, сусідам. І щороку в середині травня австрійці знову згадують п'ятьох Льодяних святих.

Популярний австрійський блогер поширює контент, схожий на проросійські наративи

Близько року тому завірусився австрійський блогер Paul Pittman, який у своїх відео російською розповідав про життя в Австрії та Європі, а також порівнював життя в рф та ЄС. Мовою він володіє добре, хоча і з акцентом, а в описі його профілю вказано, що російську він вивчив сам з нуля. Зараз у нього під півмільйона підписників. Побачити його інтерв’ю та розповіді можна на проросійських ресурсах.

Якщо подивитися кілька його відео, то може скластися враження, що це як мінімум маніпуляції, а як максимум – розповсюдження повідомлень, близьких до російського наративу. Але одна справа розуміти, а зовсім інша – довести це. З цією задачею впоралася команда незалежних журналістів Dossier, які випустили про це розслідування.

Про що розповідає блогер? Життя в Європі дороге та небезпечне, західні цінності деградують, а росія краща, ніж про неї думають. Про що він не згадує? Повномасштабне вторгнення в Україну, політичні репресії та цензуру в рф. Серед контенту можна знайти й відносно нейтральні розважальні відео.

Він такий не один. Це цілий феномен у соціальних мережах – «російські інфлюенсери», де американці, німці та інші іноземці створюють антизахідний контент. Це стає популярним, а блогери непогано на цьому заробляють.

Але блог Paul Pittman виріс дуже швидко – всього за рік, що для контенту подібного типу дуже хороші показники. А до того про нього немає жодної згадки в мережі. Можливо, за ним стоїть хтось ще і все це не так просто… І журналісти Dossier це довели.

Спочатку журналісти Dossier з’ясували, що Paul Pittman – не справжнє ім’я блогера. Далі знайшли старі фото блогера на винограднику в Бургенланді, який вони відвідали. Журналісти дізналися, що там зареєстрований інтернет-магазин на справжнє ім’я блогера, який продає штучні вії (ви не повірите) з росії. Розслідувачі замовили пакунок і отримали його з москви, а як відправник була вказана московська адреса та цікава людина – російський функціонер, віцепрезидент організації, яка будує проросійські мережі впливу за кордоном.

Окреме питання викликає фінансування роботи блогера. Багато відео і серйозна повноцінна робота – то хто ж за все це платить? Дивно, що він жодного разу не використав свій великий блог для реклами власного бізнесу чи якогось іншого заробітку.

Після запиту журналістів сліди блогера почали зникати з інтернету. Стаття про нього була видалена з російського сайту, з сайту продажу вій були видалені дані, а акаунт магазину в соцмережі – прихований.

Також розслідувачі отримали відповідь від блогера. Вона коротка, ухильна, а питання про фінансування взагалі залишилось без відповіді. Блогер каже, що за його відео немає жодної стратегії, плану чи наміру. Він любить Австрію, ділиться своїм баченням, а його відео не мають бути єдиним джерелом інформації.

В Австрії діє свобода слова. Незважаючи на те, що блогер поширює меседжі, схожі на російський наратив, це законно. Він ніби ділиться власним баченням світу – і цим закон не порушує. Більше того, якщо прямо звинувачувати його у пропаганді, він може мати підстави для звернення до суду.

Австрія вислала трьох російських шпигунів, але залишилося ще двісті. Як Відень й досі лишається столицею російського шпигунства

У Відні спокійно працюють російські шпигунські центри, а під прикриттям дипломатичного імунітету російські агенти ведуть свою незаконну діяльність. Це не сенсація, а давно відомий австрійській розвідці факт. Про це розповідає австрійське видання Heute.

На дахах російського дипломатичного поселення в Донауштадті встановлена вражаюча система шпигунських пристроїв – прямо цілий ліс антен. Параболічні антени спрямовані на супутники і перехоплюють дані, які передають міжнародні організації. З початку повномасштабного вторгнення ворожу присутність постійно розширюють. Антени регулярно рухаються – змінюють ціль та повертаються. На даху самого посольства рф в 3-му районі розташовано від 6 до 8 супутникових антен, причому одна з них чітко спрямована на супутниковий сигнал, який офіційно не призначений для цієї адреси.

«Російське містечко» в Донауштадті – це великий комплекс на східному березі Дунаю, запланований ще в 1980-х роках за Андропова. Цей об’єкт вже під час Холодної війни задумувався як база для радіорозвідки в Європі. Крім представництва рф при ООН, комплекс містить квартири для російського персоналу та школу для дітей дипломатів. Тобто це не просто посольство, а самодостатнє місто у місті.

Через супутники російські установки перехоплюють інтернет-комунікації ООН. Водночас у Відні працюють й інші міжнародні організації – ОБСЄ, МАГАТЕ, ОПЕК та інші – що робить місто ще привабливішою ціллю. Шифрування дороге, тож офіси ООН, на відміну від більшості посольств, надсилають свою комунікацію незашифрованою.

Це не просто шпигунство проти Заходу. Це глобальна операція перехоплення, яка ведеться просто з центру Європи, з-за парканів дипломатичних представництв, захищених міжнародним правом.

У середині квітня російського посла викликали до австрійського МЗС і поставили умову: протягом 14 днів зняти дипломатичну недоторканність з трьох підозрюваних, щоб австрійська прокуратура могла продовжити розслідування. Троє підозрюваних, найімовірніше, були старшими агентами служби зовнішньої розвідки рф. Москва просто це проігнорувала, бо знала: у найгіршому разі троє агентів просто поїдуть додому. Що й сталося у травні. Посольство рф назвало рішення Австрії обурливим і пообіцяло жорстку відповідь. Але більшість антен на дахах нікуди не поділась.

Попри всі висилки, досі близько 220 осіб акредитовані при дипломатичних представництвах рф в Австрії. Це можуть бути шпигуни, технічний персонал для отримання перехоплених даних та люди, задіяні у незаконних операціях росії за кордоном. З початку повномасштабного вторгнення Австрія вислала загалом лише 14 російських дипломатів. Австрія визнає, що така діяльність становить високий рівень загрози – це офіційна позиція австрійської розвідки, яка знала про це давно. Європейські країни зрозуміли це раніше: висилають «дипломатів» рф і обмежують роботу подібних установ – а у Відні цього добра від того стає тільки більше.

Австрійська міністерка закордонних справ каже, що «курс змінено» і уряд «рішуче протидіє шпигунству». Але факти говорять інакше: коли інші країни ЄС закривали подібні російські установи у себе та висилали російських дипломатів – Відень ставав ще ключовішим вузлом.

Про те, чому саме Відень є шпигунською столицею Європи, я писав раніше. Так само на цих сторінках вже розповідав про попередні російські шпигунські операції на території Австрії.

ORF — мільярдний балаган зі скандалами на наші гроші

Якщо ви живете в Австрії — ви платите за ORF. Щомісяця 15€ з кожного домогосподарства. У деяких землях є ще додаткові збори — тож на рік виходить від 183€ до 240€. Не платити не можна, навіть за відсутності телевізору та радіо.

710 млн євро — обов’язковий збір з людей і бізнесу. Плюс 220 млн реклама. Плюс 170 млн від дочірніх компаній. Разом — понад 1,1 мільярда євро на рік. Держава майже не доплачує — все з нас.

За ці гроші працюють 4 телеканали, 3 радіостанції, студії в усіх 9 землях, сайт і соцмережі. За даними самого ORF, 78,5% мешканців Австрії щодня користуються хоча б одним із його продуктів.

У березні 2026 пішов у відставку генеральний директор — після того як співробітниця звинуватила його у домаганнях. Її адвокат представив докази наглядовій раді й поставив ультиматум: або директор іде, або все стає публічним. Пішов через чотири дні. Внутрішня перевірка встановила: домагань у юридичному сенсі немає. Але його все одно звільнили — за «порушення етичних стандартів». Він подав до суду на 4 мільйони євро компенсації. Водночас прокуратура відкрила розслідування проти самої жінки та її адвоката — за підозрою у вимаганні. 463 співробітники підписали публічну ініціативу підтримки. Політики мовчать.

Але це лише верхівка айсберга. Паралельно вже два роки в суді тягнеться справа менеджерки ORF, яка звинувачує шефа в домаганнях і мобінгу — свідки підтверджують, підозрюваний досі на посаді. Ще один керівник судиться, щоб заблокувати доступ ради до compliance-звіту про себе. Ці звіти роками лежали в сейфі — поки один із членів ради не отримав доступ і заявив, що був шокований змістом.

Звіт про зарплати 2026 року розставив крапки над «і». Рекорд — 469 000 євро на рік — у менеджера з будівництва, який вже завершив свій проєкт, але отримує більше за директора. Для нього ще й зарезервували 2,4 млн євро на пенсію — нова керівниця відмовилась підписувати, попереду суд. І все це поки ORF скорочує витрати на 325 млн і заморожує зарплати звичайних працівників.

Наглядова рада, яка призначає директорів і реально керує компанією, формується політичними партіями. Кожна має своїх людей. Редакційна рада роками вимагає замінити партійних ставлеників незалежними фахівцями — безрезультатно. Для партій ORF — це не медіа, а інструмент впливу.

Нова директорка обіцяє реформи. Комісія розслідує. Суди тривають. А ми продовжуємо платити.

Шахрайство із соціальними виплатами в Австрії: як це працює і чому справ стає більше

За даними МВС Австрії, кількість справ зросла з 472 у 2016 році до 6062 у 2025-му — майже 12-разове зростання за дев’ять років. Збиток за минулий рік — 22,8 млн євро, що на чверть більше, ніж роком раніше. З 2016 року працює спецгрупа Taskforce SOLBE, яка виявила порушень загалом на 158 млн євро.

Хто у статистиці? З 6191 підозрюваного — 74,5% іноземці. Найбільше українців (1049), сирійців (737), сербів (499), афганців (343). Але тут важливий контекст: держструктури самі визнають, що перевірки цілеспрямовано посилилися щодо певних груп — зокрема щодо закордонних доходів і майна. Частина випадків стосується пенсіонерів, які отримували українську пенсію й не розуміли, що це впливає на австрійські виплати — і тепер повертають тисячі євро. Є різниця між літньою людиною, яка неправильно заповнила графу через нерозуміння, і тим, хто роками системно зловживає системою.

Типові схеми: приховання доходів або майна — в країні та за кордоном; неповідомлення про зміну обставин (знайшов роботу, але забув або не захотів повідомити); фальшування медичних документів або отримання виплат за вже померлого родича; отримання виплат в Австрії, фактично живучи за кордоном — або дитина, на яку нараховується допомога, живе деінде.

Мова йде про базове забезпечення, виплати по безробіттю, допомогу на догляд, дитячі виплати та пенсії.

Географічно — 43% усіх справ припадає на Відень, де живе лише 22% населення країни.

Як знаходять: обмін даними між держорганами всередині країни та з іноземними службами, перевірка банківських рахунків, реєстри прописки, дані прикордонної служби та міжнародна система автоматичного обміну фінансовою інформацією CRS.

Покарання: до 6 місяців — невеликі порушення без системного характеру; до 3 років — збитки понад 5000 євро; від 1 до 10 років — понад 300 000 євро або організоване шахрайство. В усіх випадках — повернення коштів, можливі штрафи. Для негромадян — додаткові ризики для дозволу на проживання. Поки що статус захисту продовжувався автоматично, але при оформленні повноцінних документів питання вже виникатимуть.

Зростання кількості справ не означає автоматично, що порушників побільшало — просто їх стали знаходити ефективніше.​​​​​​​​​​​​​​​​

Злочинність в Австрії

Міністерство внутрішніх справ Австрії підготувало звіт про злочинність в Австрії за 2025 рік.

Минулоріч в Австрії було зареєстровано понад 538 тисяч злочинів. Це на 0,8% більше, ніж у 2024 році. У 2016 році в країні було скоєно 537 тисяч злочинів – тобто ми фактично повернулися до рівня десятирічної давності. Найнижчі показники були у 2020–2021 роках, коли злочинів було приблизно на 100 тисяч менше. А далі кількість стабільно зростала: 2022 – 488 тисяч, 2023 – 528, 2024 – 534 тисячі.

Поліція розкрила понад 288 тисяч злочинів, а рівень розкриття склав 53,6%. Для порівняння: у Німеччині – 58%, у Чехії – 46%.

Уже понад десять років поспіль Відень має рівень злочинності, який перевищує його частку населення. Це типово для великих міст. Менш урбанізовані землі (Бургенланд, Каринтія, Нижня Австрія) мають нижчі показники. Найвища розкриваність (понад 60%) – у Форарльберзі, Каринтії та Верхній Австрії.

Частка іноземних підозрюваних зростає вже сім років поспіль і у 2025 році становила 47,7% – це максимум за цей період. Найчастіше іноземні підозрювані мали громадянство: Румунія – більше 18 тисяч осіб, Сирія та Німеччина – більше 14 тисяч. До десятки також входять Сербія, Угорщина, Туреччина, Словаччина, Афганістан, Боснія і Герцеговина та Україна (більше 5 тисяч підозрюваних). Найчастіші правопорушення – крадіжки, фізичне насильство та злочини, пов’язані із забороненими речовинами.

Зросла кількість злочинів серед молоді – близько 75 тисяч підозрюваних. Найпоширеніші діяння: крадіжки, тілесні ушкодження, крадіжки зі зломом, пошкодження майна та ДТП із травмами. Понад 14 тисяч підозрюваних – діти до 14 років, що становить майже кожного п’ятого серед молодих підозрюваних. У віці 10–14 років частка іноземців становить 51,3%, серед лідерів – Сирія, Румунія та Афганістан. Українці також входять до десятки.

Минулоріч було понад 63 тисячі інтернет-злочинів (розкрито близько 30%). Понад 88 тисяч – насильницькі злочини (+2,2%, рекорд за 25 років). Майнові злочини залишаються наймасовішими – понад 163 тисячі (30,4% усіх). Понад 63 тисячі шахрайств, понад 2 тисячі грабежів, 1275 сексуальних злочинів та понад 36 тисяч злочинів, пов’язаних із забороненими речовинами (розкрито 90,7%).

Було вбито 74 людини, причому у 2/3 випадків жертва і злочинець знали один одного. Домашнє насильство – понад 19 тисяч випадків, з яких розкрито 99,7%.

Групи організованої злочинності найчастіше мають походження з Балканського регіону, Східної Європи, Кавказу та Туреччини. Вони діють транскордонно і найчастіше займаються квартирними крадіжками, торгівлею забороненими речовинами, викраденням автомобілів та організованими шахрайствами.

Як змінився ринок праці Австрії за 20 років: працюючих більше, а роботи — майже стільки ж

Австрійська служба статистики проаналізувала зміни на ринку праці країни за останні 20 років і зʼясувала: працюючих стало значно більше, але загальна кількість відпрацьованих годин майже не змінилася.

У 2005 році в Австрії працювали 3,75 млн людей, а у 2025 — вже 4,5 млн. Це +750 тисяч працівників або +20%. Для порівняння: населення країни за цей час виросло лише на 11,5%. Основне зростання дали жінки, старші люди та іноземці.

Жінки масово вийшли на роботу. 20 років тому працювали 61,1% жінок, а у 2025 — вже 71%. Серед чоловіків приріст значно менший — лише +3,9%. Але майже половина працюючих жінок працює неповний день.

Старші люди працюють довше. У групі 55–64 роки в 2005 році працювало 29,9%, а у 2025 — вже 60,9%. Фактично — подвоєння. Причини — підвищення пенсійного віку, жорсткіші правила раннього виходу на пенсію та старіння населення. Попри це Австрія все ще відстає від багатьох країн ЄС: лише 21 місце з 27 за зайнятістю цієї групи.

Важливим фактором стала міграція. Частка працівників без австрійського громадянства зросла з 9,5% у 2005 році до 21,2% у 2025. Їхня кількість збільшилась з 355 тисяч до 954 тисяч.

Австрія стала економікою послуг. Частка зайнятих у сфері послуг зросла з 67,2% до 73,1%. Найбільше зростали медицина та догляд, освіта, IT і професійні послуги. Водночас частка промисловості зменшилась, а сільське господарство скоротилося майже вдвічі.

Працює більше людей — але не більше годин. Загальна кількість відпрацьованих годин за рік: 2005 — 6,76 млрд, 2025 — 6,89 млрд. Різниця — лише +2,1%, хоча працівників стало на 20% більше. Головна причина — часткова зайнятість. Кількість людей на неповному робочому дні зросла з 798 тисяч до 1,4 млн. Частка таких працівників збільшилась з 21,3% до 31%, а серед жінок — з 39,5% до 49,8%.

Понаднормових годин стало значно менше: з 354 млн у 2005 році до 170 млн у 2025. Середній робочий тиждень скоротився з 34,8 до 29,4 години — мінус 5,3 години.

При цьому більшість людей не хочуть працювати більше: 78,9% задоволені своїм графіком, 14,5% хотіли б працювати менше навіть із меншим доходом, і лише 6,7% — більше.

У підсумку ринок праці Австрії став більш жіночим, старшим, інтернаціональним і сервісним, а також значно більш гнучким. Хоча працюючих стало на 20% більше, загальна кількість відпрацьованих годин зросла лише на 2%. Це означає, що економіка все більше спирається на кількість людей, а не на кількість відпрацьованих годин.

Класична модель «40 годин на тиждень усе життя» поступово відходить, а баланс між роботою і особистим життям стає важливішим для все більшої кількості людей.

Австрійська школа без австрійців

У Відні у районі Brigittenau є школа, в якій майже не залишилося австрійців. Лише 5 з 390 учнів не мають міграційного походження. Загалом учні розмовляють 32 мовами, більшість з яких – турецькою, арабською та чеченською мовами.

230 з 390 учнів школи є мусульманами, що складає майже 60 відсотків учнів. В одному класі взагалі лише один першокласник – християнин, а всі інші діти – мусульмани. Однокласники насміхаються з хлопця, кажуть на його адресу образи і навіть називають його свинею.

Релігія іслам відчутно впливає на життя класів. Під час Рамадану діти постяться – нічого не їдять і не п'ють цілий день. Це заважає концентрації та навчальному процесу, бо вони без сил і настрою. Діти кажуть, що для їх віри та батьківщини це нормально, а батьки це підтримують. Учні навіть змагаються між собою у додатках на смартфоні: хто довше протримається без харчування.

Частина дітей походить зі складних сімей. Половина родин живе за межею бідності. А діти не виконують навчальний план і лише третина з них закінчує початкову школу за відведені чотири роки. Діти повторюють один і той самий клас по одному-два рази. Є школярі, яким вже 17 років. Деякі взагалі не вміють читати й писати.

Соціальний працівник, який займається дітьми, вчить їх залагоджувати конфлікти та виступає посередником. Він допомагає учням проблемної школи справлятися з різними труднощами, а учні із задоволенням відвідують консультації. В той же час учні вживають заборонені речовини, а деякі навіть потрапляють до в'язниці. Соціальний працівник також відвідує їх там.

Подібні школи є проблемними. Зараз таких 400 по всій Австрії, а 2/3 знаходяться саме у Відні. Держава виділяє додаткове фінансування на 65 мільйонів євро, яке піде на додатковий персонал: вчителів, психологів та соціальних працівників. Але чого насправді можуть досягти такі заходи, коли проблема значно глибша та серйозніша.

Теоретично більш успішні і інтегровані діти могли би допомогти іншим в якості прикладу і підтримки. Але цей потяг вже пішов, бо адекватні батьки просто не віддають своїх дітей у такі школи, а прірва між двома системами тільки збільшується.

Цю історію нам розповідає видання Heute на основі матеріалу видання Profil.

Чому у Відні стає все складніше знайти житло — і що буде далі

Дует компаній у сфері столичної нерухомості BUWOG та EHL підготував аналітичний звіт «Звіт про ринок житла Відня 2026» на 85 сторінок про ситуацію з житловою нерухомістю столиці. Це найбільший ринок у країні, тому більшість висновків актуальні і для інших частин Австрії.

Населення столиці (як і країни) росте, а значить і попит також неминуче зростає. Сьогодні у Відні проживає 2,04 мільйона мешканців, а через 50 років буде ще на 300 тисяч більше. Міграція — ключовий фактор росту. Чому саме Відень? Економіка, освіта та соціальна система. Загалом у країні сьогодні живе 9,2 мільйона людей.

76% людей живуть в орендованому житлі. Для новоприбулих щороку потрібні тисячі нових квартир. Будівництво не встигає за попитом, а ринок оренди знаходиться під постійним тиском: знайти житло, навіть задорого, стає все складніше.

Купити квартиру і зменшити орендний тиск можуть дозволити собі далеко не всі. Через інфляцію та економічну ситуацію житло дороге. Водночас у Відні є велика кількість соціального житла, яке дозволяє багатьом людям орендувати квартири роками за відносно доступними цінами. Люди довше залишаються в оренді, що ще більше тисне на ринок.

На ринку будівництва нового житла також дефіцит. Щороку будується все менше квартир, частина нових проектів заморожена. Будувати стає складніше через інфляцію і подорожчання матеріалів, адже горизонт планування — роки. Інвестиційна активність падає, кредити дорожчають, а вимоги до першого внеску залишаються високими. Навіть якщо почати активно будувати зараз, результат буде лише через кілька років — дефіцит накопичується.

Пропозиція нових орендних квартир скоротилася приблизно на 25%, бо девелоперам стало невигідно будувати житло під здачу. Державне регулювання оренд також впливає на ринок, а кредити для забудовників стали дорожчими.

У результаті саме орендний сектор страждає найбільше. Конкуренція за квартири зростає, багато людей «застрягають» у своєму житлі, бо переїзд — це ризик. Ринок поступово рухається до моделі ринку продавця, коли умови диктує власник.

Через це більше людей почали розглядати купівлю житла, що також підштовхує ціни вгору. Пропозиція при цьому залишається недостатньою.

Родини стають меншими. До 2060 року на третину зросте кількість людей, які живуть поодинці або вдвох. Уже сьогодні середній розмір домогосподарства у Відні — лише 2,04 людини. Це означає, що навіть без різкого росту населення потрібно більше квартир, особливо невеликих, яких на ринку також бракує.

Поряд з історичним центром найдорожчі райони Відня — 13-й, 18-й та 19-й, де житло коштує приблизно 8–8,7 тисяч євро за квадрат. Це престижні зелені райони з хорошою інфраструктурою, де ціни стабільно високі.

Будівельний бум переживають нові райони — колишні промзони в 10-му, 21-му та 22-му районах. Найвідоміші приклади — Seestadt Aspern, Nordbahnviertel та Gaswerk Leopoldau. Тут формуються нові великі житлові квартали з сучасною інфраструктурою і порівняно доступнішими цінами.

Центр стає дедалі менш доступним для звичайного покупця, місто росте, а роль транспорту стає ключовою для комфорту життя.

Головний висновок простий: проблема ринку житла сьогодні — у дефіциті. Населення росте, пропозиція не встигає, модель оренди домінує, а демографічні зміни лише посилюють тиск на ринок. І найближчим часом швидких змін цієї тенденції не очікується.