Кліматична нейтральність Австрії: амбітний план майбутнього чи ризикована авантюра

Поки більшість Європи домовилась стати кліматично нейтральною до 2050 року, Австрія обіцяє впоратись на десять років раніше – до 2040-го. Амбітно? Так. Реалістично? Тут починається найцікавіше.

На днях уряд нарешті узгодив бачення нового кліматичного закону, без якого Австрія кілька років жила без правового плану скорочення викидів. І все це на тлі найсухішого року за всю історію метеоспостережень.

Що взагалі означає «кліматична нейтральність»? Це не «нульові викиди», коли парникових газів зовсім немає. Нейтральність – це коли скільки викинули, стільки й забрали назад. Мова про екологічний баланс.

Забирати можна по-різному. Ліси, ґрунти, болота й луки поглинають частину CO2 – це природні «поглиначі». Решту компенсують технологіями – наприклад, вловлюють вуглець на заводі й закачують під землю.

Австрійські науковці підрахували: щоб встигнути до 2040-го, викиди мають падати на 7% щороку. Для розуміння: така швидкість востаннє спостерігалась хіба у локдауновому 2020-му, коли бізнес лежав в руїнах.

Конкретних інструментів у самому законі поки небагато – там є тільки ціль. Конкретні заходи уряд обіцяє презентувати аж до кінця 2027 року.

Головні джерела викидів в Австрії: енергетика й промисловість – 43,5%, транспорт – 28,9%, сільське господарство – 12,2%, будівлі – 9,2%. Але не все підпадає під ціль 2040: велика промисловість регулюється окремою системою торгівлі викидами ЄС з повільнішим графіком до 2050-го. Нова ціль – це транспорт, будівлі, сільське господарство, відходи й малий бізнес.

У енергетиці – відмова від нафти, вугілля й газу та повний перехід на відновлювані джерела в електрогенерації вже до 2030-го. У будівлях – санація старого житла та перехід на теплові насоси. У транспорті – розширення громадського й електротранспорту. У промисловості – декарбонізація й вловлювання та захоронення вуглецю. У сільському господарстві – регулювання викидів аміаку.

Австрію до цього ніхто не примушував. Це власна, добровільна амбіція. Тоді навіщо це все? Бренд першопрохідця. У теорії – користь для економіки: енергетична незалежність, її зростання та 21 тисяча робочих місць за рахунок ринку кліматичних технологій. До того ж до нейтральності Австрія вже сьогодні ближча, ніж інші країни ЄС.

На іншій чаші ваг ризики. Бізнес через вимушені інвестиції в екотехнології стає менш конкурентним порівняно з країнами ЄС, де план не такий амбітний, і може почати тікати туди, де стандарти м’якші. Видатки лягають і на жителів, яким доведеться переобладнувати старе житло під нові стандарти, що навіть із держпідтримкою не дешево.

Є й побоювання, що ціль не буде виконана ні до 2040-го, ні навіть до 2050-го. Саме формулювання домовленості каже, що все реалізовуватиметься лише якщо не зашкодить конкурентоспроможності бізнесу та робочим місцям.

За оцінкою держави, для нейтральності до 2040-го потрібні щорічні інвестиції в діапазоні 46,8–64,5 мільярда євро, з яких треба знайти додатково 6,4–11,2 мільярда євро на рік (1,1–1,9% ВВП).

І головне: це точно не змінить кліматичну ситуацію. Частка Австрії у світових викидах – менш ніж 0,13%. Навіть нульові викиди в одній країні нічого не змінять, бо боротьба зі змінами клімату – колективна відповідальність, де однієї країни чи навіть цілого ЄС (близько 5% світових викидів) замало, а включитися мають також США, Китай та Індія.

Як на мене, ситуація виглядає як дуже ризикована ставка ва-банк без чіткого плану. Величезні гроші, перебудова економіки, і лише через роки стане зрозуміло, спрацювало це чи остаточно добило кволу економіку. І це якщо не станеться форс-мажору – а в нашому «веселому» світі це дуже легко.

Чесна відповідь: ні, сама Австрія (і навіть Європа з її приблизно 5% світових викидів) фізично не здатна зупинити зміну клімату поодинці. Але глобальна проблема інакше й не вирішується, як сумою локальних дій – національні закони на кшталт австрійського не наївність, а необхідна, хоч і недостатня сама по собі, частина значно більшого рівняння.