Чому соцмережі пропонують вам пости про загрози трудової міграції в Україну? Вам же алгоритми підсовували таке протягом останнього місяця. Значить, по-любому щось сталося, але медіа це приховують.

Ні. Єдине, що сталося, — це заява Кирила Буданова про плани перегляду правил трудової міграції до України (їх спрощення). Ви скажете: так це ж вилами по воді писано — для цього потрібне завершення гарячої фази війни й зарплати не нижчі, ніж у сусідів. А я скажу: зачекайте. Міфи й спекуляції на тему трудової міграції — це як додані цукри й трансжири в тому, чим вас годують популісти (у поганому значенні цього слова).

Пара не топових правих партій, я вірю, випустили контент про «загрозу», бо це їхній хліб (хоч ви цього могли й не бачити). Але більшість — це боти нейтрального типу. Не хочу розводити конспірологію, але я пов’язую це з приходом (який формально так і не завершився?) на український ринок медіаімперії Дональда Трампа. Фішка Трампа — розганяти моральну паніку на рівному місці, що, зрештою, й зробило Америку слабшою. Її, до речі, вигадали геї та євреї))) Припускаю, це проба технології (в черговій ітерації) в Україні, а місцевих безпринципних підрядників у нас достатньо.

Що ж до становища іноземної й уже натуралізованої робочої сили в країнах ЄС (і взагалі становища капіталізму в країнах його центру), то головною помилкою став економічний відхід правих урядів від соціал-демократичного підходу. Навіть філософ Володимир Єрмоленко визнає, що в сучасному світі — в умовах неоліберального капіталізму — колосально зріс розрив між найбагатшими та більшістю, а це призвело до розчарування мас у ліберальній демократії. У культурній та ідеологічній царині сьогодні домінує політика ідентичностей, де людину визначає не її соціальне становище, а те, ким вона себе з різних причин відчуває і кому себе протиставляє. А таких ідентичностей — племен, вірувань, субкультур — може існувати безкінечно багато. Ми, як людство, опинилися в ситуації, де завтрашній день для більшості бачиться біднішим, а світ навколо — наповненим ворожими «іншими». Очевидно, що це породжує напруження. Не було б мігрантів та їхніх нащадків — були б гостро- чи тупоконечники.

В Україні для нейтралізації цього ефекту необхідно вибудовувати більш соціально справедливу систему: не лібералізувати трудове законодавство (зокрема є ризик ухвалення нового Трудового кодексу), запровадити прогресивне оподаткування, антитрансферне законодавство (тобто заборону на виведення прибутків в офшорні зони), а також вивести трудові відносини з тіні — подолати неформальну зайнятість і практику компаній із десятків чи сотень ФОПів. Тоді й гіпотетичний приїзд іноземних працівників не спричинить якихось криз (але вони ще мають захотіти сюди приїхати).

Ну і є ще один варіант, як влити кілька мільйонів людей в український ринок праці, — повернути туди військових. А для цього їх треба кимось замінити, наприклад тими кількома мільйонами людей, які ухиляються від служби.

Це я реформістський шлях описую.

Питання про трудову міграцію, питання про працю, — це завжди питання соціальної справедливості і розподілу благ.