Яся Михайлова долучилась до нашого руху приблизно 10 років тому. У неї був конфлікт щодо поборів і неналежних умов у гуртязі КНУ (після медколеджу вона вчилась на біофаці). Швидко це переросло в конфлікт зі скандально відомим проректором (потім він став ректором, а потім був викритий у недекларуванні майна). Так, мабуть, у боротьбі за свої права й інтереси відбулось формування її світогляду. Але точно я не знаю. Бо Яся завжди була самостійною і непокірною, їй не потрібні були вчителі життя (особливо серед чоловіків). А от до конкретного знання в різних сферах життя вона була спрагла.

Яся вступила до студпрофспілки «Пряма дія», записалася на афілійовану секцію бойових мистецтв, пізніше брала участь у профспілкових і соціальних проєктах за інтереси і права працюючих, проти визиску, експлуатації й дискримінації, долучилась до лівої спільноти з військової підготовки.

Головним мотивом її багаторічної діяльності у вуличній політиці був фемінізм, відстоювання інтересів і прав жіноцтва. Все почалось із прояву влади і попирання прав студентки привілейованим старшим чоловіком, наділеним регаліями, який мав би сприяти реалізації цих прав. І продовжилось усім її, на жаль, коротким життєвим шляхом. У фемінізмі Яся була дисиденткою серед дисиденток. Вона сходилась у деяких питаннях із феміністками більш радикального (як назва течії) толку (наприклад, щодо прихильності до скандинавської моделі), в окремих питаннях — і з консервативними активістками. Але гостро критикувала їх (зовсім не боялася дискусій із дорослими поважними пані) у питаннях реформи трудового законодавства, соціальної політики, репродуктивної праці тощо, була союзницею ЛГБТ, прихильницею анархо-фемінізму.

І все це Яся робила зі щирістю, завзяттям, великою любовʼю, емпатією і гострим почуттям гумору. Я вдячний долі за весь час спілкування й крокування поряд із нею. Мені дуже шкода, що цей зіпсований світ її не витримав, не втримав, і вона вирішила піти. Прощавай, подруго і товаришко.