На фронті загинула Іванна «Гайка» Куценко, молодша сержантка Морської піхоти, старша бойова медикиня, навідниця станкового гранатомета, операторка пункту бойового управління, педагогиня, студентка медичного коледжу, антиавторитарна активістка, етична веганка.

Для мене це вкрай тяжка втрата, хоча познайомились ми лише декілька років тому. Я бачив в Іванці глибоку співрозмовницю і соратницю, емоційно близьку людину. Вона стала б важливою лідеркою нашого руху, адже не тільки була його частиною політично, а й транслювала необхідний йому вітальний дух (любов, сміх, радість і цікавість до життя). А тепер стане одним із символів і орієнтирів. Бо вся кривава і жертовна боротьба антиавторитарства, а ширше — українства, керується вітальністю, протистоїть культу смерті. Гайка випромінювала любов до життя, людей і тварин.

Іванка народилась у промисловій частині Луганщини — у м. Рубіжному. З кінця десятих — початку двадцятих проживала в Харкові, Львові, Одесі, працювала з дітьми. А також стала частиною місцевих осередків феміністичних груп і рухів. Граючись із дітьми і граючись із дорослими, Іванка маніфестувала глибоко невідчужений підхід до категорії «творчість». Це має бути не професіоналізованою діяльністю, а невід'ємною частиною життя універсальної людини. DIY і життя як перформанс, але зовсім не легковажний, а глибоко усвідомлений підхід до діяльності, зокрема і в армії.

Втративши дім, Гайка присвячувала багато часу подорожам Донбасом, вловлюючи і документуючи зникаючу локальну і галузеву культуру. Вона належала до спільноти панк-антропології. Останній свій «відскок» зі служби (як і багато попередніх) на День шахтаря і шахтарки (на чому вона наголошувала) провела у подорожах західним Донбасом. А одним з останніх матеріальних виявів її творчості був стікер-пак із таких експедицій.

Іванна поступила на службу у батальйон Сил ТРО, що воював на півдні, і пізніше увійшов до складу Морської піхоти. Старанно і глибоко освоювала різні сфери воєнної науки і обрала для себе напрям бойової медикині, а пізніше вступила на профільне навчання. У роті вогневої підтримки засвоїла ремесло навідниці гранатомета. І врешті виконувала разом із побратимами вкрай складні і виснажливі завдання на дніпровських островах. Один захід на позицію був уже цілою одіссеєю.

Ніхто у ясному розумі не хоче помирати чи страждати. А Іванка мала напрочуд ясний розум та тверезу оцінку дійсності. І навіть розуміючи правильність і необхідність участі у збройному опорі, ми намагаємось якось оминути найважче. Гайка свідомо обрала саме піхотну долю, бо вважала її благородною і необхідною. Ця неймовірна хоробрість і гідність, за відсутності пафосу, просто зачаровувала.

Після років служби у батальйоні морської піхоти вона планувала перевестися в елітну частину СБС, де на неї чекали. Але коли постала задача вирушити на передові позиції і замінити групу, що перебувала там багато місяців, вона не захотіла відмовлятися і відклала справи з переведенням до кращих часів. Цей вихід став для неї останнім.

Я горюю за нею, я радий за її життя і вдячний за всі моменти спілкування, я надихаюсь нею. І хотів би мати частинку її життєрадісності і хоробрості.