Військово-історичне товариство студентів

🇷🇴 Морські дуелі та кривава облога Одеси: бойове хрещення румунської армії

Після вступу у Другу світову війну Румунії довелося протистояти не лише сухопутним силам СРСР, а й потужному Чорноморському флоту. Як скромним румунським ВМС вдалося дати відсіч величезній радянській ескадрі біля Констанци та відправити на дно лідер «Москва»? Чому успішне повернення Бессарабії викликало національне піднесення, а наказ йти далі на схід - занепокоєння в суспільстві? І як сталося, що багатотисячна армія застрягла у виснажливих боях під Одесою, розплачуючись тисячами життів за тактичні помилки та брак важкої артилерії?

Розповідаємо про перші танкові зіткнення, мінні пастки на морі та ціну амбіцій Антонеску у нашому матеріалі. 👇

Румунська армія у Другій світовій війні. Частина 2.

Автор: Андрій Матюшенко
Редактори: DUFFY та Олег Гаращук
Дизайнер: Олександр Бойко

На початку 1890-х років австро-угорський флот потерпав від гострої нестачі фінансування, значно поступаючись італійському. Проте за двадцять років Австро-Угорщина зуміла створити потужні військово-морські сили, здатні на рівних протистояти сусідам по Адріатиці.

Через брак коштів на повноцінні броненосці розвиток розпочався зі скромніших проєктів. У 1893 році замовили три кораблі берегової оборони типу «Монарх» (6000 тонн, 240-мм гармати, надійна броня). Вони довели суттєвий технологічний прогрес австрійського суднобудування. Відповіддю на вдалі й масові італійські крейсери типу «Гарібальді» став броненосний крейсер «Санкт-Георг» (1905 рік, 7000 тонн, 240-мм і 190-мм гармати, швидкість 22 вузли). Він гідно витримував конкуренцію з італійськими аналогами, ставши з ними на рівних.

Згодом розвиток великих крейсерів в Австрії згорнули: тісна Адріатика не підходила для крейсерських рейдів, вимагаючи переважно лінійного флоту або кораблів берегової оборони. Натомість напрямок легких крейсерів виявився надзвичайно успішним. Від бронепалубних типу «Цента» і перехідного «Адмірала Шпауна» флот еволюціонував до типу «Новара» (1910). До Першої світової війни Австрія мала сім сучасних легких крейсерів, які не поступалися британським та німецьким одноліткам, хоча їхні 100-мм гармати були дещо заслабкими.

Відродження лінійного флоту стартувало з типу «Габсбург» - найменших лінкорів світу (20 вузлів, 200-мм броня, три 240-мм гармати), створених за принципом уникнення бою з сильнішим супротивником. Наступні броненосці типу «Ерцгерцог Карл» (10 000 тонн) виявили головну проблему австрійців: через тривале будівництво кораблі починали застарівати ще до повного введення у стрій.

Щоб подолати це відставання, у 1904-1905 роках розпочалася розробка броненосця першого класу. Результатом став тип «Радецький» (14 500 тонн) - один із найбільш збалансованих кораблів свого покоління, що не поступався французькому «Дантону» чи британському «Лорду Нельсону». Він отримав чотири 305-мм і вісім 240-мм гармат, 100-мм протимінну батарею та броню до 230 мм. Проте в стрій «Радецькі» вступили лише у 1911 році, коли ера класичних броненосців уже закінчувалася.

Справжнім технологічним проривом стала відповідь на італійський дредноут «Данте Аліг'єрі» - лінкори типу «Тегетгоф». Австрія вперше застосувала турбіни та лінійно-підвищене розміщення башт. При ліміті у 20 000 тонн ці кораблі несли дванадцять 305-мм гармат, сучасну протимінну батарею і 280-мм броню. Попри політичні перепони й початкову відмову угорського парламенту фінансувати проєкт (командувач флоту граф Монтекукколі фактично замовляв перші кораблі в борг), головний дредноут «Віргібус Унітіс» вступив у стрій раніше за італійського конкурента. Це стало можливим завдяки здатності австрійської промисловості виробляти всі комплектуючі самостійно.

До 1915 року Австрія мала чотири дредноути проти шести італійських. Кількісну меншість повністю компенсувала збалансованість кораблів. Єдиним критичним недоліком залишався слабкий протимінний і протиторпедний захист, через що австрійський флот зазнав основних втрат у Першій світовій війні саме від мін та підводних човнів. Попри це, австрійцям вдалося створити компактний, але надзвичайно боєздатний флот, готовий кинути виклик будь-якому супротивнику.

Автор: Артур Гримчак
Редакторка: Олена Безносюк
Дизайнер: Артур Гримчак

Die Aktion: як війна руйнує цілісність зображення
 
Перша світова війна зруйнувала не тільки міста, економіку чи політичні системи. Вона зруйнувала уявлення про те, що сучасний світ можна раціонально, послідовно і переконливо описати. У Німеччині в 1918 році падає монархія, починається революція, а вже у 1919 році — політичне насильство, вбивства Карла Лібкнехта і Рози Люксембург, боротьба різних політичних сил.
 
Німецький політичний, літературний і мистецький журнал Die Aktion, Франца Пфемферта, заснований у 1911 році — виступав проти мілітаризму під час Першої світової війни. Дереворит журналу дуже добре відповідає цьому значущому моменту. Різкі лінії, чорні площини, деформація фігури й відсутність ілюзії простору не просто створюють стиль, вони дозволяють говорити про світ, який вже не виглядає цілісним. Журнал публікував оригінальні графічні роботи й репродукції, а на його сторінках з’являлися митці німецького експресіонізму — зокрема Макс Оппенгаймер, Людвіг Мейднер, пізніше Конрад Феліксмюллер і Карл Шмідт-Ротлуфф. Саме для Die Aktion Еґон Шіле 1916 року створив свої перші дереворити.
 
Після 1918 року сторінки стають особливо політичними. Революція, демонстрації, смерть, політичне насильство, соціальний конфлікт тепер зображуються на папері. Масова мобілізація, окопна війна, артилерія, мільйони загиблих, інвалідність, пропаганда, це все відображення, як люди зіткнулись з масштабом насильства, який важко було представити через традиційні образи героїчної історії. Конрад Феліксмюллер — один із художників, чиї роботи регулярно з’являлися в Die Aktion, у 1917–1918 роках працював санітаром і безпосередньо бачив наслідки війни та травму солдатів. Пізніше цей досвід з’являється у його графіці, так у 1918 році він створює «Солдата в божевільні». Це спосіб показати стан людини після катастрофи, її викривлене тіло і зламаний дух.
Після 1918 року змінюється і візуальна мова. Замість цілісного простору зʼявляється фрагмент. Замість героїчної фігури — деформоване тіло, різкий контраст і площина. Замість ілюстрації події — суб'єктивна, майже фізична реакція на неї. У номері 1919 року поруч із графікою вже з’являються тексти «Про війну», «Жорстоке поводження із солдатами», «Війна», «Солдате, подумай…».
 
Під час війни зображення часто має переконати глядача: показати героя, ворога, перемогу, жертву, подію. А після війни саме ця впевненість реальності опиняється під питанням.
 
Журнал Die Aktion не стільки ілюструє післявоєнну реальність, скільки показує її через зламану форму. Сторінки з політичним текстом підкріплюються ілюстраціями що мають силу говорити про злам системи в наслідках для суспільства.
Видання Журналу Die Aktion — це документ моменту, коли історична катастрофа змінює сам статус зображення.

Авторка:DUFFY
Редактор: Назар Гуменюк-Мороз
Дизайнер: Мишко Гончар

Самотність… Кажуть, що ми — нація, яка живе поза щитом НАТО, сам на сам із темрявою, приречена на загибель. Ті, хто дивиться на нас збоку, вважали, що без гарантій могутніх альянсів ми впадемо, зломлені страхом і холодом великої війни.
Але ніхто з нас насправді ніколи не буває один. Навіть у найтемнішу ніч, в окопі чи під гул сирен.

Бо серця наших людей зв'язані чимось набагато міцнішим за будь-які підписані папери. Вони викувані честю, об’єднані сталевим братерством… і живляться незламною волею, що проростає з нашої землі. Ми —єдиний організм, де біль одного стає люттю мільйонів.

Ця битва точиться не лише за сьогоднішній день. Вона точиться в ім'я багатьох; в ім'я тих, хто чекає вдома, і тих, хто назавжди залишився тримати над нами небо. В ім'я хоробрих, які з покоління в покоління, крізь століття боротьби, без вагань відкидають страх і щоразу обирають цей священний шлях…

Шлях Захисників вільної України.

​Ваша відвага — це наш спокій і впевненість у завтрашньому дні.
​Бажаємо всім захисникам і захисницям міцного здоров'я, невичерпної енергії, надійного тилу та якнайшвидшого повернення додому з Перемогою! 🙏💙💛

​Слава Україні! Слава Героям! 🇺🇦

🇺🇦Нагадуємо: сьогодні - остання можливість вступити до наших лав!

Не проґав свій шанс стати частиною нашої команди. Якщо давно думав - саме час приєднатися!🇺🇸

Вступай прямо зараз! 🚀

Нагадуємо, що вже в цю неділю дедлайн подачі тез на IV міжнародну наукову конференцію студентів і аспірантів Кліо! Тому встигніть зареєструватися за формою та подати ваші доробки.

Сама конференція відбуватиметься 29-31 жовтня в очному і онлайн форматах.

Маєте питання? Пишіть нам: istfaknts@gmail.com

Битва на Сабісі, яка відбулась у 57 році до нашої ери, - одна з найвідоміших битв часів завоювання Галії Цезарем, що ледь не стала крахом для нього. Після серії успішних битв римлян в Галії, племена, які там жили, вирішили утворити союз для боротьби із загарбниками. Війська Цезаря налічували 8 легіонів, за різними оцінками від 30 до 45 тисяч людей. Коли вони підходили до річки Сабіс, то очікували побачити ворожі племена, тому Цезар наказав двом легіонам новобранців залишитись позаду із обозом та всіма речами.

Шість легіонів ветеранів відправились до річки, але ворогів вони там не побачили, тому було прийняте рішення розбити табір на березі річки. Тим часом племена Нервіїв та їхні союзники зачаїлись у густих лісах на протилежному боці і вичікували. Пізніше Цезар направив свою кінноту у розвідку, вони перейшли річку, яка в тому місці була близько метра вглиб, і зайшли в ліси. За сигналом на них виринули тисячі воїнів, які кинулись на кавалерію та протилежний берег до римського табору.

Легіонери в цей час були зайняті: хто будівництвом тработу, хто копанням траншей, й тому раптова атака стала для них несподіванкою. Римські командувачі панічно намагались вибудувати бойовий стрій та стримати наступ Нервіїв та їхніх соратників. За свідченнями самого Цезаря їх було близько 70 тисяч, але ймовірно,що це може бути перебільшенням.

З лівого флангу два легіони зуміли потіснити ворогів за річку, але з правого ледь не сталась катастрофа. Там були найбоєздатніші частини війська Нервіїв, які почали оточувати легіонерів. Побачивши таке, Цезар зістрибнув з коня, вихопив у когось із солдатів щит та став в перший ряд, звертаючись до центуріонів по іменах та віддаючи накази. Після такого моральний дух піднявся, тож, на силу, втримати оборону вдалося.

Тим часом частина племен відійшла від основної битви та перейшла через пагорб, де розташовувались два легіони новобранців, та кинулась на них. Вони також не очікували такого розвитку подій, але зуміли вишикуватись та тримати оборону. Тоді ж, один із легіонів, які продавили лівий фланг, зумів прийти на допомогу до правого, що надало вирішальну перевагу. Так було врятовано і обоз, і новобранців.

Власне, ця битва завершилась перемогою для Цезаря, але він також зазнав значних втрат: згадується, що загинули майже всі центуріони з правого флангу. Все ж, завдяки цій битві майбутній імператор відкрив собі дорогу далі в Галію...

Автор: Віталій Черкас
Редакторка: Олена Безносюк
Дизайнерка: Марія Вертецька

Парфянська війна 114-117 рр.

Парфянський похід імператора Траяна був останьою вдалою спробою римської експансії на Сході. Після завоювання Дакії, Траян прагнув нових військових успіхів і в 114 році йому випала така нагода.

Приводом до конфлікту стала ситуація у Вірменії, державі, що протягом століть була предметом суперництва між Римом і Парфією. Після попередніх домовленостей римляни мали право впливати на затвердження вірменського царя, однак парфянський цар Хосрой встановив там свого ставленика Партамасіра без погодження з Римом. Римський імператор використав це як привід до війни, зібрав легіони та рушив на схід.

У 114 році він без особливого спротиву захопив Велику Вірменію. Партамасіра було вбито, а сама Вірменія була перетворена на римську провінцію. У 115 році також вдалось захопити значну частину Месопотамії. Однак наприкінці року на римську армію чекало стихійне лихо. Коли Траян перебував в Антіохії, відбувся один з найбільших землетрусів в античній історії після якого римським легіонам довелось оговтуватись декілька місяців. Попри це кампанія не припинилася і в 116 році Траян захопив Ктесифон, столицю Парфії, та вийшов до Перської затоки. На завойованих землях було утворено римську ровінцію Месопотамія. За легендою, побачивши корабель, який вирушав у напрямку Індії, Траян пожалкував, що через свій вік уже не може повторити похід Александра Македонського. На той момент імператору було близько 63 років.

Однак тріумф виявився нетривалим. Уже в 117 році в імперії та на новоприєднаних землях розпочалися повстання і легіони змушені були відійти вглиб держави. Сам Траян, який уже тяжко хворів, вирушив на захід, але не встиг повернутися до Риму. У серпні 117 року він помер у Селінунті в Кілікії. Його наступник Адріан прийняв прагматичне рішення відвести війська назад за русло річки Євфрат.

Таким чином, масштабні завоювання виявилися нетривалими, а Рим не зміг надовго закріпити свій контроль над новими територіями. Попри це, похід став кульмінацією римської експансії на Близькому Сході.

Траян отримав почесний титул. Parthicus("Парфянський"), а Римська імперія станом на 117 рік досягла свого найбільшого територіального розміру.

Автор: Віталій Черкас
Редактор: Богдан Пух
Дизайнер: Богдан Новаковський

#Іспанська_Корона В першій половині XIII століття християнські монархи Іберійського півострова досягли надзвичайно серйозних успіхів у війні з мусульманами. Одним із таких монархів був Фернандо ІІІ Святий, король Кастилії та Леону, який як полководець відзначився, насамперед завоюванням трьох великих міст: Кордови (1236), Хаена (1246) та Севільї (1248). В цьому дописі ми детальніше розглянемо облогу Хаена у 1245-1246 роках.

Фернандо ІІІ ще в 1225 та 1230 роках намагався захопити стратегічно важливе місто Хаен, але зазнавав невдачі. В 1245 році король, який розумів, що два попередні провали не були катастрофічними, розпочав нову облогу. Цього разу союзниками кастильців виступили лицарі Ордену Сантьяго під особистим командуванням великого магістра Пайо Переса Корреа, португальця за походженням.

Взимку 1245 року, перед початком власне облоги, король наказав розорити околиці міста, щоб підірвати економічні можливості оборонців. Влітку того ж року доступ до Хаена був заблокований. Магістр Корреа наполіг на довготривалій облозі на виснаження, щоб уникнути значних втрат під час прямих штурмів. Декілька штурмів все ж були проведені, і одного разу кастильці навіть змогли вибити мусульман з антемуро – зовнішнього оборонного укріплення.

Облога також супроводжувалася численними рейдами. Існує відома історія про те, як група мавританських воїнів змогла захопити кастильський караван із припасами. Однак це досягнення нічого не змінило – все складалося на користь християн. Емір Гранади не міг зняти облогу чи забезпечити захисників необхідним продовольством, оскільки лицарі Сантьяго успішно блокували усі підходи до міста.

Розуміючи, що втрата міста незворотна, та намагаючись хоч якось укріпити свою владу, емір Мухаммад І аль-Галіб пішов на переговори з Фернандо ІІІ. 28 лютого 1246 року Хаен був переданий кастильцям, а за умовами Хаенської угоди Гранадський емірат фактично ставав васально залежним від Кастильського королівства.

Автор: Олександр Сайчук
Редактор:DUFFY
Дизайнер: Богдан Новаковський

🇷🇴 Від тріумфу до союзу з Рейхом: як Румунія готувалася до Другої світової

​Багато хто звик сприймати бої на Східному фронті виключно як боротьбу двох гігантів - СРСР та Німеччини, залишаючи інших учасників у тіні. Проте Румунія була третьою силою Осі в Європі, а після падіння режиму Муссоліні - взагалі другою. Як сталося, що країна, яка після Першої світової тріумфально розширила кордони, за лічені місяці втратила території без жодного пострілу та пішла на абсолютний союз із нацистами? Із чим румунська армія підійшла до початку глобального конфлікту та чому їхня нафта стала життєво необхідною для вермахту?

Розповідаємо про політичні маневри, економіку та переозброєння румунської армії напередодні великої війни у нашому матеріалі. 👇

Румунська армія у Другій світовій війні. Частина 1.

Автор: Андрій Матюшенко
Редактора: DUFFY та Олег Гаращук
Дизайнер:Олександр Бойко

Також оголошується набір до блогів, що підпорядковуються НТС! Переглядайте нашу карусельку про кожен з блогів, адже їх у нас аж 5.

🌟Військово-історичне товариство студентів та їх форма;
🌟Ukrainian women studies та їх форма;
🎼Музична пауза та їх форма;
🫦Арт-ательє та їх форма;
👾Terra ludens та їх форма

Тож, якщо бажаєш доєднатися до якогось із них або навіть до кількох — заповнюй форму реєстрації, які також діють до 30 вересня📝

Пора розказати, особливо першокурсникам, що таке цей ваш НТС і чому це не лише про науку. 🧸

🏺Наукове товариство студентів оголошує про початок набору у свої ряди!

Дивіться карусельку і приміряйте на собі різні амплуа, аби потім заповнити форму, яку ми відкриваємо для всіх охочих.

Чекаємо саме на тебе!🎀