Історії кохання Анжеліки Вереск/Мії Росс

— Хто ти? — її голос був хриплуватим і настороженим.

А я… я, блін, стояла в джинсах з дірками на колінах, худі з написом «Monday can die», кросівках, вимазаних у багні, і куртці з помаранчевими шнурками. Модна бомжиха з XXI століття.

— Ем… я… — мій голос зірвався. — Я, мабуть, заблукала?..

Вона примружилась.

— Ти не звідси.

— Ну, технічно — так. Я з… — я запнулась. Ну як пояснити людині, яка, судячи з вигляду, максимум знає про свічки й цілющі мазі, що я прилетіла з двадцять першого століття крізь бірюзовий портал?

— Я… мені здається, я з іншого світу, — видихнула я нарешті. Щооо? Мені здається, з іншого світу?? Що я взагалі мелю? Я що, перечитала фентезі? — Був спалах, я йшла провулком, і… портал. Він просто відкрився, і я опинилася тут. Із суші.

Вона моргнула один раз, другий, потім обвела поглядом мій наряд, мої кросівки, волосся, стягнуте резинкою.

— З іншого світу? — повторила, примружившись

Анжеліка Вереск "Спи. Мій звір"

На роль Марка я обрала б Дженсена Еклза. 🖤 Ще з часів «Надприродного» він викликав у мене відчуття сильного чоловіка, який не зупиниться ні перед чим. Думаю, він міг би зіграти альфу, якого поважає зграя, і, який захотів мати цю жінку — і отримав її. 🔥

На роль Леї я б взяла Марію Вальверде. Лея — розумна дівчина, яка має почуття гумору й водночас не боїться бути зухвалою з тим, перед ким схиляють голови всі інші. 😏 Марія вдало показала це у "Трьох метрах над рівнем неба"

Тандем цих акторів класно передав би на екрані всі емоційні перепалки героїв та їхнє протистояння в книзі. ❤️‍🔥

— Це ти, Рут?.. — повільно спитала я, намагаючись вгамувати раптовий стрибок пульсу й опанувати себе.

— Так, це я, — коротко відрізала вона, важко дихаючи в слухавку.

— А чому ти мені дзвониш? — щиро здивувалася я, відчуваючи, як усередині знову піднімається колюча хвиля підозрілості й гніву. — Хіба ти не сказала мені триматися подалі від Стаса й від тебе?! Не дзвонити, не писати й взагалі не з'являтися на очі?! Ти ж сама мене попередила, щоб я розверталася на триста шістдесят градусів і не сміла до вас наближатися!

У слухавці повисла коротка, важка й неймовірно напружена мовчанка. Чути було лише її переривчасте дихання. Рут змусила себе важко зітхнути, а потім тихо, якось дивно хрипко й абсолютно без колишнього зверхнього тону запитала:

— Я можу попросити тебе... зустрітися зі мною?

https://booknet.ua/reader/zvrne-kusai-zvedenu-b456621?c=5069018

— Треба дивитися, куди йдеш. — голос був сухим і неприємним.

Я відразу випрямилася.

— Вибачте, пане Якобе, я вас не помітила.

Його погляд миттєво став ще холоднішим.

— "Пане Багрянек", — виправив він мене крижаним тоном. — Я не пригадую, щоб дозволяв тобі звертатися до мене по імені.

Я відчула, як усередині починає повільно закипати роздратування. Господи, яка ж пиха! Але зовні лише винувато опустила очі.

— Перепрошую, пане Багрянек.

Він окинув мене оцінюючим поглядом.

— Останнім часом прислуга почала дозволяти собі занадто багато.

У мене аж пальці засвербіли від бажання відповісти щось різке. Наприклад, що деякі багатії дозволяють собі значно більше. Але замість цього я знову чемно кивнула.

— Ви маєте рацію.

1. Як виникла ідея перетворити власну історію на книгу? Чи легко Вам було на це наважитися?

Так, легко) просто мені здалося що історія виникнення нашого шлюбу наче з якогось серіалу😁

2. Наскільки події в книзі відповідають реальним подіям? Чи довелося Вам щось змінити заради сюжету?

Відповідає повністю, окрім пари моментів: додому я їздила не на таксі, а на маршрутці, з хлопцями каталися не на байках а на вєліках, і пропозицію Богдан зробив не на вежі, а на концерті Вакарчука.

3. Чи були під час написання моменти, які Вам було особливо важко описувати, адже Ви пережили їх самі?

Момент, коли Ліка усвідомлює своє безсилля, і плаче вдома на ліжку 🥲

4. Чи впізнають люди з Вашого реального життя себе або інших героїв у цій книзі?

Якщо прочитають - 100% впізнають))

5. Якби Ви могли повернутися в той період свого життя, який описаний у книзі, чи вчинили б Ви щось інакше?

Ні в якому разі!❤️

— Ну як про що? Про дизайнерську сукню, яку ти спалила праскою! — вона награно похитала головою. — Рукодупа ти наша.

— Це не я спалила! — внутрішньо все закипіло від несправедливості. — Я завжди перевіряю регулятор і ставлю мінімальну температуру. На таку ніжну тканину я б точно не виставила максимум!

І тут до мене раптово дійшло. Усі шматочки пазла миттєво склалися в єдину картину: і викручений на максимум регулятор, і раптова «помилка», і той крик мачухи...

— Стривай... То це ти мене підставила?!

Мені стало важко дихати, а пальці самі собою стиснулися в кулаки так, що нігті впилися в долоні.

Іра лише ще ширше усміхнулася, насолоджуючись моєю реакцією:

— Ну ти й ідіотка, Леоно. До тебе завжди так довго доходить? Не треба було відмовляти мені, коли я минулого тижня просила списати контрольну з економіки. Це тобі маленький урок на майбутнє, щоб знала, як відмовляти сестрі!

Він спокійно запустив туди руку й поважно дістав прозорі мереживні трусики вишневого кольору.

— Ану поклади на місце! — заверещала я, червоніючи до кінчиків волосся й рвонувши до нього. — Не смій це чіпати, розпусник!

Орхан замість того, щоб викинути їх, навпаки — дражливо підняв мереживо на рівень очей, детально його роздивляючись із виглядом знавця:

— Хм... А це цікавий екземпляр. Хочу подивитися, як ти в них виглядатимеш.

— Це тобі світить хіба що у твоїх вологих фантазіях! — рявкнула я, намагаючись видерти шовк із його пальців.

«От же ж клятий котелло! От же ж блохаста потвора! Сам же зранку обіцяв, що мовчатиме! Мужик сказав — мужик зробив?! Та де там! Варто було тільки зачепити його роздуте самолюбство, як він одразу вивалив усе настільки мужланськи й безбожно! Ну стривай, я тобі влаштую “істинну пару”! Ти в мене ще кривавими сльозами вмиєшся за цю свою підлу вихідку!».

Першим від шоку оговтався Тимур. Він повільно опустив виделку на тарілку, злегка примружився й перевів погляд з моєї оголеної шиї на задоволену, сяючу фізіономію Орхана.

— Невже це... правда? — хрипко запитав наш альфа, у голові якого, здається, тільки-но склепався найхимерніший пазл у житті.

— Ні! Це неправда! — гарячково заверещала я, хапаючись за шию обома руками й намагаючись затулити мітку бодай долонями. — Це помилка! Страшний збіг обставин! Збій у системі! Це взагалі якась алергічна реакція на його котячі слюні, зрозуміли?! Я просто простудилася, а це... це висип!