«От же ж клятий котелло! От же ж блохаста потвора! Сам же зранку обіцяв, що мовчатиме! Мужик сказав — мужик зробив?! Та де там! Варто було тільки зачепити його роздуте самолюбство, як він одразу вивалив усе настільки мужланськи й безбожно! Ну стривай, я тобі влаштую “істинну пару”! Ти в мене ще кривавими сльозами вмиєшся за цю свою підлу вихідку!».

Першим від шоку оговтався Тимур. Він повільно опустив виделку на тарілку, злегка примружився й перевів погляд з моєї оголеної шиї на задоволену, сяючу фізіономію Орхана.

— Невже це... правда? — хрипко запитав наш альфа, у голові якого, здається, тільки-но склепався найхимерніший пазл у житті.

— Ні! Це неправда! — гарячково заверещала я, хапаючись за шию обома руками й намагаючись затулити мітку бодай долонями. — Це помилка! Страшний збіг обставин! Збій у системі! Це взагалі якась алергічна реакція на його котячі слюні, зрозуміли?! Я просто простудилася, а це... це висип!