— Хто ти? — її голос був хриплуватим і настороженим.

А я… я, блін, стояла в джинсах з дірками на колінах, худі з написом «Monday can die», кросівках, вимазаних у багні, і куртці з помаранчевими шнурками. Модна бомжиха з XXI століття.

— Ем… я… — мій голос зірвався. — Я, мабуть, заблукала?..

Вона примружилась.

— Ти не звідси.

— Ну, технічно — так. Я з… — я запнулась. Ну як пояснити людині, яка, судячи з вигляду, максимум знає про свічки й цілющі мазі, що я прилетіла з двадцять першого століття крізь бірюзовий портал?

— Я… мені здається, я з іншого світу, — видихнула я нарешті. Щооо? Мені здається, з іншого світу?? Що я взагалі мелю? Я що, перечитала фентезі? — Був спалах, я йшла провулком, і… портал. Він просто відкрився, і я опинилася тут. Із суші.

Вона моргнула один раз, другий, потім обвела поглядом мій наряд, мої кросівки, волосся, стягнуте резинкою.

— З іншого світу? — повторила, примружившись