Підвал Сета

Якщо хтось колись подумає, що у мене завищені стандарти, то просто згадайте, що я зловив краш на хлопчину з гри, обличчя якого майже всю гру ховалося під кепкою, а по місту були розклеєні постери, що він небезпечний.

Я отак насправді люблю (особливо на вихідних) половину дня провести за переглядом відосів від Макса

Сьомий розділ

Жарти жартами, але, як згадував раніше, я ненавиджу сьомий розділ.
Причина не в тому, що мені не подобається, як він написаний, а в тому, що це точка неповернення як для сюжету, так і для всіх персонажів.

Сьомий розділ один із найяскравіших, найбільш пам'ятних для мене. Він писався начебто й легко (якщо доречно використовувати це слово в такому контексті, власне, як і «найяскравіших»), але це той розділ, що емоційно мене розчавив.

Буду радий, якщо почитаєте й дасте знати, як вам.

І наостанок про зміни. Тепер публікуватиму розділи у вівторок, четвер та суботу

Глянув ✓

Не залишився розчарованим, як воно буває після перегляду фільму, що знятий за книгою.

Мені сподобався акторський склад. Погляд Леонардо ідеально передав стан Тедді, що дозволило не вдаватися до довжелезних реплік.
Марк Руффало прекрасно зіграв Чака (мені було замало його на екрані).

Відмінності від книги, певна річ, є, але це той випадок, де зміни не стали поворотом до провалу.
Фінал ідеальний, власне, як і в книзі.

Принаймні один раз варто подивитися

Вирішив трохи відкласти писання, бо ідея є, але почуваюся надто втомленим, аби втілювати, зважаючи на обсяг попередньої роботи, тож взявся за список книг, які хотів почитати (і для натхнення, само собою), але все то часу бракувало, то зосередженості.

«Острів проклятих» Денніса Лігейна — найкраще, що я читав у жанрі «трилер».
Сюжет настільки цікавий, що на читання пішло не цілих два дні.
Класні персонажі, яким хотілося вірити й за долю яких хотілося переживати.

Я збирався зупинитися на 16 розділі та йти спати, але перша фраза 17 розділу зацікавила і змусила лишитися, дочитати до самого кінця. Що це, як не ознака майстерності письменника?

Чак — мій фаворит. Неймовірний персонаж. Зокрема через нього я так захопився книгою і не міг зупинитися, поки не дізнався, чим усе скінчилося.

Фінал не розчарував. Закінчилося все досить зрозуміло. Не виникло питання: а на біса я витратив свій час на цей текст?

За цією книгою є фільм з Леонардо ДіКапріо (не дивився, але днями гляну)

Дійшли руки увімкнути плеєр і глянути «Богомола».

Годиться, коли хочеш подивитися щось без особливої напруги.
Перша сцена бійки вийшла максимально не натуральною, але на це можна заплющити очі, бо в цілому фільм хороший.

Без персонажів, які діяли на нерви, не обійшлося (база).
Ім Сі Ван зіграв чудово.

На раз глянути саме те, що треба

True story

Я приніс мамі рукопис і перше, що вона сказала після того, як прочитала: ти ж не маніяк?

Я не маніяк, а от розділ вже на сайті

Я переглядав старі записи й знайшов цей шедевральний аркуш, який став першим кроком у створенні «Тихі молитви».

Я: бро, запиши варіанти імен і назву ідеї, будь ласка.
Бро: ні слова більше.
Бро:

Я закінчив роботу над «Законом мовчання».
Це було потужно, цікаво й незвично.

Початковий задум був менш масштабним і навіть в процесі написання я двічі думав над тим, що історія не має потенціалу, тож, мабуть, варто зупинитися.
Але персонажі не йшли з думок, і от протягом трьох тижнів вибудовувався світ мафії, зрад і рішень, які вели до наслідків.

Я вперше писав з такими емоціями. Це був абсолютно інший темп. Відчував неймовірне задоволення від роботи над кожним розділом.
Десь між 19 і 20 розділом мене емоційно сплавило. Саме тоді усвідомив, яким вийде фінал. Так, я цілком серйозно до 20 розділу не знав, якими будуть слова, що закінчать цю історію.
Цей досвід неймовірний.

А тут обкладинка й моменти з робочого процесу.

Перша чернетка «відпочиває», чекаючи на редагування.
Публікація перших розділів планується на листопад-грудень цього року.

Хочу подякувати Семові та Джею. Вони невтомно слухали мої ідеї посеред ночі, підтримували, мотивували та вказували на помилки. Їхні емоції під час і після читання розділів завжди слугують компасом, даючи впевненості, що я на правильному шляху.

П'ятий розділ вже чекає на вас.

Я не зробив мемну презентацію, бо вся фантазія пішла на фінальний розділ «Закону мовчання»

Одним із перших мої чернетки читає Сем. Така ж ситуація з чернеткою «Закон мовчання».
І ось, що він зробив.

Це чарівно та потужно. Вперше мої персонажі перестали існувати просто в словах.
Його емоції під час читання розділів, де з'являється Ораціо — неоціненний відгук для мене, як автора.

Сем, ти чудовий, і я щасливий, що ми можемо розділяти творчі шляхи один одного

Я навіть не знаю, що вам сказати. Глянув три серії (ледве) і сиджу з таким обличчям:😐
Хотів вимкнути на половині першої, але подумав, що роблю поспішні висновки й тому подивився до кінця. Те саме з другою і третьою.
Мені здається затягнутим. Історія ж наче про Еда Ґіна, а по суті за ці три серії зробили вінегрет з життєвої історії актора, який зіграв головну роль у «Психо», новий рівень фільмів 1959-1964 років, комікс про «суку», яка з євреїв робила абажури та максимально тупої поліції та Аделайн.
У мене багато питань до логіки деяких персонажів (майже всіх).
Єдине, що дійсно вписується в тему, то це мамка Ґіна і його «переодягання» в жінок.

У порівнянні з двома першими сезонами цей — повне розчарування

Дочекалися🤌🏽

Я обожнюю цю антологію від Мерфі, тож сьогодні обов'язково почну перегляд і поділюся враженнями

А чом би й не заспойлерити?

Четвертий розділ на сайті

Третій розділ на сайті. Приємного знайомства з новими героями

Я закінчив роботу над вісімнадцятим розділом «Закону мовчання» і думав, що цей розділ найбільший, що я коли-небудь писав. Вирішив перевірити, чи так воно насправді. Виявилося, що в розділі близько двох тисяч слів (зазвичай вдень я пишу тисячу або півтори).
Глянув на цифру й зрозумів, що вся справа в емоційному навантаженні. Не лише вісімнадцятий розділ, а й загалом уся історія вивела мене на новий рівень сприйняття того, що я роблю.
Я пишу майже цілими днями й не помічаю, як злітає час. Хочу сказати, що це захватний процес. Розвиток історії, створення світів і пропрацьовування персонажів — робота, емоції від якої важко пояснити.
Неоціненно, коли ти бачиш, як історія починає «жити», персонажі ведуть вперед, а ти просто записуєш, ловлячи від процесу чистий кайф.
Не знаю, скільки ще розділів до фіналу «Закону мовчання», але сподіваюся, що ваше знайомство з історією та персонажами буде сповнене найрізноманітніших емоцій, дозволить знайти щось своє і дасть можливість глянути на деякі питання під іншим кутом

Вірите чи ні, а я за крок до того, аби розплакатися.

Я працював над «Законом мовчання» і не заходив перевірити, як там справи з опублікованими розділами «Тихих молитов».
Тут мій бро простягає свій телефон і питає: ти бачив?

Я дуже часто борюся з сумнівами, хоч і маю шалену підтримку від двох найближчих людей.

Мені важливо, аби історії знайшли свого читача, тож кожен такий, хоч і крихітний, крок вперед має величезне значення. Доводить, що я не даремно віддаю кожному сюжету та персонажу частинку себе.

Насправді я хотів багато про що згадати в цьому пості, але потік емоцій надто потужний і мені важко зібрати думки в адекватний текст