Я закінчив роботу над вісімнадцятим розділом «Закону мовчання» і думав, що цей розділ найбільший, що я коли-небудь писав. Вирішив перевірити, чи так воно насправді. Виявилося, що в розділі близько двох тисяч слів (зазвичай вдень я пишу тисячу або півтори).
Глянув на цифру й зрозумів, що вся справа в емоційному навантаженні. Не лише вісімнадцятий розділ, а й загалом уся історія вивела мене на новий рівень сприйняття того, що я роблю.
Я пишу майже цілими днями й не помічаю, як злітає час. Хочу сказати, що це захватний процес. Розвиток історії, створення світів і пропрацьовування персонажів — робота, емоції від якої важко пояснити.
Неоціненно, коли ти бачиш, як історія починає «жити», персонажі ведуть вперед, а ти просто записуєш, ловлячи від процесу чистий кайф.
Не знаю, скільки ще розділів до фіналу «Закону мовчання», але сподіваюся, що ваше знайомство з історією та персонажами буде сповнене найрізноманітніших емоцій, дозволить знайти щось своє і дасть можливість глянути на деякі питання під іншим кутом