Post #59
515
Коли твоя кішка така ж книголюбка, як ти😁
- ❤ 36
ПА @naomi_ran




Беатріче ловить мій погляд і швидко відвертається до свого полотна. К’яра тихо сміється.
Неприємно це визнавати, але… я страшенно ревную.
Тішить лиш те, що Тимур, схоже, навіть не помічає їхнього інтересу. Він дивиться лише на мене. Наші погляди зустрічаються, й кутик його рота ледь підіймається.
Я теж не стримую усмішки.
Можливо, для Тимура я справді вже не просто частина домовленості з татом.
— Ти в моїй сорочці — це нечесно, Ясю, — шепоче він.
— Чому?
— Тому що її так і хочеться з тебе зняти. Або хоча б задерти, всадовивши тебе на стіл, як найсмачніше, найспокусливіше частування. Я б із задоволенням ще раз поласував тобою. — Його губи торкаються моєї щоки, ковзають до вуха. — І ласував би до самого ранку.

Forwarded from Ванілька та її історії

— Умови прості. Підписуй.
— А якщо я відмовлюсь? Він нависає наді мною.
― Тоді ти сама воюватимеш із минулим.
Я зціплюю зуби. Він має рацію.
— Фіктивний шлюб. Один рік. Але між нами нічого не буде.
Він пильно дивиться на мої губи.
— Звісно, Поліно, — каже низько. — Я навіть не дивитимусь у твій бік.
Моє серце пропускає удар. Бо ми обидва розуміємо: він щойно збрехав.

Forwarded from Romance Author🍓


Гордій глибоко вдихає запах мого волосся, цілує у скроню, тоді малого — в маківку, а потім трохи відсторонюється, заглядаючи в моє обличчя. Його шорсткі пальці обережно витирають залишки сліз з моїх щік. Погляд опускається на сина — Боря, відчувши тепло батьківських обіймів, остаточно затихає, лише смішно цямкає губами й утикається носиком мені в груди.
Лиш тепер Гордій переводить подих:
— Що тут сталося? — питає похмуро.
— Сталася моя мама, — зітхаю спересердя. В душі тепер розповзається давка пелена сорому. — Це просто жах, Горе. Мені так шкода, що через неї ти мусив зірватися з місця. Пробач, я мала одразу зрозуміти…

— Шановні гості... Ми раді вітати вас на цьому величному святі, де сьогодні, перед обличчям неба й близьких, укладається непорушний союз двох шанованих родин. Союз, заснований на зрілості, глибокій повазі та спільній долі...
Кожне його слово б’є по вухах своєю вивіреною офіційністю. Жодних ліричних спогадів, жодних згадок про «молодість» чи «перше кохання». Текст повністю перекроєний. Ведучий веде церемонію так, наче цей шлюб — давно продуманий, зважений крок двох дорослих людей.
Я стою непорушно, відчуваючи, як заспокійливі таблетки остаточно беруть мій розум під контроль. Паніка відступає, залишаючи замість себе дзвінку, скляну порожнечу. Я дивлюся крізь фату на профіль чоловіка, який тримає мою руку.
Шоу для преси та гостей почалося. Нам залишилося тільки підписати вирок.
