Беатріче ловить мій погляд і швидко відвертається до свого полотна. К’яра тихо сміється.

Неприємно це визнавати, але… я страшенно ревную.

Тішить лиш те, що Тимур, схоже, навіть не помічає їхнього інтересу. Він дивиться лише на мене. Наші погляди зустрічаються, й кутик його рота ледь підіймається.

Я теж не стримую усмішки.

Можливо, для Тимура я справді вже не просто частина домовленості з татом.