Спойлер і візуал на сьогоднішню главу:
...Раніель щось говорив, але я не чула, що саме. Бо, розплющивши очі, побачила що позаду нього зчіпилися залишки неживих з якимось величезним монстро-собакою. Добивши їх, він повернувся і рвонув просто на нас. Моя психіка не витримала і я заверещала голосніше за некрій. Чорний пес, розміром з теля, пробуксовуючи зупинився і раптом запитав у Рана хрипким голосом:
— Що це з нею?
— Не впізнала. Перенервувала.
— Демоне, це ти? — на межі чутності прошепотіла недовірливо.
Я досі не ворушилась, бо кожен рух додавав незабутніх вражень не лише від покритого слизом тіла, а й від запаху.
— Я, це я, цукерочко, — підтвердив пес.
Я, втомлено стиснувши перенісся, присіла просто на землю і запитала:
— А можна буде всіх “тебе” подивитись?
— Я подумаю над цим, — кивнув він, а потім звернувся до Раніеля, — я залишки нежиті перегриз і упокоїв, але що це було? Втрачаєш майстерність?..
📖 Подарунок для некроманта
Post #44
16


- 🔥 5












