🔥Остання за хронологією читання та перша в особистому ТОПі книг Донни Тартт.
Як і в інших книгах Тартт, одразу маємо сильну зачіпку ⬇️
Александрія, штат Міссісіпі. На День матері маленького хлопчика на ім’я Робін знайшли повішеним на власному подвір’ї.
Дванадцять років по тому це вбивство досі не розкрито, а сім’я так і не оговталася від трагедії. Мати впала в депресію, батько втік до іншого міста. Тож, подорослішавши, Гаррієт - нервово яскрава, нестерпно рішуча сестра Робіна - вирішує знайти його вбивцю.
Спираючись на допомогу відданого друга Гела, Гаррієт починає пошуки винного. Дуже скоро розслідування перестає бути грою…
Але на цьому схожість книг закінчується. Хіба що знов відмічу вміння передавати атмосферу — на цей раз американського Півдня.
❓Чому цей роман сподобався мені більше «Таємної історії» (відгук) та «Щигля» (відгук)?
Деякі спільні особливості попередніх книг мені не зайшли:
🐌повільний темп розвитку подій,
😣в'ялість головних героїв,
🤷♀️незрозумілі почуття персонажів (крім оповідача),
🍷детальне прописування алкогольних і наркоманських буднів.
З «Маленьким другом» склалося враження, наче Донна Тартт прочитала мої попередні відгуки і врахувала всі зауваження 😃
В цій історії:
🚀Все відбувається динамічніше
Хоча деякі читачі жаліються на повільний темп і розсмоктування подробиць (вже ясно, що це фірмовий стиль Тартт), але ця книга сприймається швидшою, події затягують, відчувається постійна напруга. Часом мені було дуже моторошно.
"Можна бігти вперед – і добігти до дому, але назад – назад уже не втечеш, ні на десять хвилин, ні на десять годин, ні на десять років чи днів. А це, як каже Гелі, невезуха. Невезуха, тому що Гаррієт хотілося тікати тільки назад, тому що зараз їй хотілося тільки одного — втекти в минуле."
⛳️В героїні є чітка ціль
І вона до неї йде — так, як може, виходячи з віку, але не пливе за течією як герої інших книг.
"Вона дізналася те, чого не знала раніше, і про що могла ніколи не дізнатися. Дивним чином, але таємне послання капітана Скотта таки дійшло до неї, в ньому говорилося, що перемога часто нічим не відрізняється від поразки."
❗️Дівчинка постійно шукає відповіді на питання
Не тільки про смерть брата, але й про те, який цей світ — несправедливий, жорстокий, самотній.
"— Та тому, що так влаштований світ, — сказала Едді. — Життя завжди закінчується смертю.
— Мене нудить від такого світу.
— Знаєш, світу на це глибоко начхати."
🗣Історію розповідає автор
Тому ми бачимо інших героїв не тільки через призму Гаррієт. Детально прописані всі представники великої родини — їх біографія, стосунки, реакція на трагедію. Не знаю як вас, а мене в питаннях психології особистостей описування дрібниць не лякає, а, навпаки, приваблює.
"Їй не подобалися дитячі книжки, в яких діти дорослішали, тому що це "дорослішання" (що в книжках, що в реальному житті) завжди означало, що герої незрозумілим чином нудьгували прямо на очах; ні з того, ні з цього хлопчики і дівчатка заради якогось дурного кохання закидали всі пригоди, одружувалися, обзаводилися сім'ями і починали поводитись як тупі корови."
💉Наркотиків менше
Десь 30% книги їх взагалі не було, і я вже почала сподіватися, що й не буде, але все ж таки без речовин не обійшлося. Правда, тут авторка вже не описувала детальний вплив наркотиків на людину, і це мене порадувало. Хоча «наркотична частина» книги все одно виявилась менш цікавою.
Фінал та посмак
Виходячи з анотації, цілком очевидно було очікувати детектива. Але ж це Донна Тартт, тому маємо щось на кшталт психологічного трилера.
🤬Якщо вас бісять відкриті фінали, то, мабуть, книгу краще й не читати. Мене інколи дратують не закриті питання, але цього разу я скоріше здивувалась: а що, так можна було?
Авторка сміливо порушує всі канони, заставляє думати й думати над історією. Як і попередні, книга продовжує жити в голові після прочитання. Тож треба віддати належне Донні Тартт — сподобаються вам її книги чи ні, але вони точно не залишать вас байдужими.
#кт_радить