Ця книга з тих, що не залишають байдужими. Такі романи або вважають геніальними, або вони не заходять зовсім. Отже, раджу прочитати "Таємну історію", щоб скласти своє враження. Головне, подолати перші 150 сторінок 😁
Що відрізняє цей роман:
🔥Цікава структура
Книга поділяється на 3 частини — коротенький пролог, Книгу 1 та Книгу 2.
В пролозі одразу стається вбивство — ми знаємо, кого вбили й хто вбив. Такий собі детектив навиворіт. В Книзі 1 авторка підводить нас до цієї страшної події, а в Книзі 2 ми бачимо її наслідки. Читаються ці частини нерівномірно — дійсно, як різні книги.
🔥Особливий вайб
Це дуже повільний роман. Взагалі, авторка писала "Таємну історію" 10 років, нікуди не поспішала 😅 Таке враження складається і при читанні. Хочеться швидше якогось екшена, бо постійно здається, що ось-ось щось станеться, а воно ніяк не стається. Також роман просочений духом студентства, філософії, античної культури, елітарності та…цинізму.
"Краса — це жахіття. Нас проймає дрож від усього, що ми вважаємо прекрасним."
"Світ завжди здавався мені порожнім місцем. Я не вмів діставати задоволення від найпростіших речей. Почувався мертвим, хоч би чим займався. А потім усе змінилося. Тієї ночі, коли я вбив людину."
🔥Єдина призма
Все, що відбувається з героями книги, ми бачимо тільки через призму оповідача, студента Річарда:
✔️спостерігаємо за подіями, які бачить Річард,
✔️читаємо тільки його думки й припущення,
✔️відстежуємо намагання пізнати людину,
✔️підслуховуємо діалоги з іншими героями.
"Такі персонажі, як він, при аналізі розпадаються. Їх характеризують байки з життя, випадкові зустрічі та підслухані репліки."
"Саме ця нереалістичність його характеру, якщо хочете, карикатурність, становила загадку його привабливості та робила його смерть такою болючою."
"Раптом — а насправді вперше — я по-справжньому відчув гірку істину й те зло, яке ми скоїли. Це було наче врізатись у соляний мур на повній швидкості"
🔥Розтягнутий посмак
Ця книга довго не відпускає. Не хочеться одразу починати щось нове, тягне розмірковувати над мотивами героїв і загадками, яких залишилось досить багато. В книзі немає повної ясності в кінці, але це не дратує, бо ми ж знаємо тільки те, що знає Річард, а отже і не можемо побачити все.
"Таємна історія" точно залишила в мені глибокий слід, і навіть бажання її колись перечитати. Бо здається, Донна Тартт зробила масу гачків і натяків, які я при першому читанні не зрозуміла, не надала їм значення. А коли вже знаєш всю історію, це може трактуватись абсолютно по-новому.
Через цю глибину, книга мені сподобалася, хоча періодами й дратувала повільним темпом та купою сцен з алкоголем, наркотиками, вечірками. Іноді це здавалося зайвим або затягнутим, але, мабуть, таким чином авторка хотіла передати атмосферу студентського кампусу.
Книгу можна знайти чи додати в бажанки тут: https://is.gd/jUW4SH
#кт_радить