🌸Ірина_Муза🌸

— А може, ти сама не знаєш, чого хочеш? — холодно відрубав він, наближаючись до мене на крок. — Ти кричиш про розлучення, але щойно я торкаюся тебе, ти танеш у моїх руках. Ти хочеш мене не менше, ніж я тебе!
— Я хочу, щоб ти був чоловіком не тільки в ліжку! — вигукнула я, кидаючи трусики в нього, ніби це могло завдати йому болю. — Я хочу уваги, турботи, хочу знати, що для тебе щось значу, що тобі важливо, як я живу і що відчуваю!
Захар ловко спіймав білизну, яку я кинула йому, і байдуже відкинув її вбік, підходячи ще ближче, щоб нависнути наді мною.
— Ти значиш більше, ніж думаєш, Єво, — промовив він різко, дивлячись мені просто в очі. — І ти це прекрасно знаєш. Просто тобі завжди мало. Ти хочеш більшого, ніж я можу дати зараз.
— Я хочу нормального шлюбу! — прошипіла я, вперто дивлячись йому в очі. — Я хочу нормального чоловіка, Захаре, не привида, який приходить додому лише для того, щоб задовольнити свої бажання

Макс мене наздогнав і намагався відволікти розмовою.
Ми зупинилися біля вільної лави. Вона була розвернута до моря. Я сіла на неї. Макс сів
поруч і вже встиг відкрити пляшку.
Так минуло пів години. І якось так вийшло, що пила одна я. А Максу знову довелося
вислуховувати мене.
- І ти розумієш, я начебто довіряю йому, але пів року, це так довго! І весілля ми
відклали. - почувши про весілля Макс насупився, і видно, що стримав себе, щоб щось
не сказати. Але я вважала за краще на цьому не зациклюватися. Я продовжувала
виливати душу, поки знову не розридалася.
- Іди сюди. Страждальниця ти моя! - перетягнув він мене до себе на коліна. І я його
просто обійняла. Мені навіть якось легше ставало, коли він просто мене обійняв. А я
зрозуміла одне, що рідніше, ніж Макс, мені тільки мати.
Так нас і застали Люсі та Хлоя.
- Ви тільки подивіться на цю парочку! - реготнула Люсі й плюхнулася поруч. Хлоя
стояла насуплена. Їй не подобалося, що ми з Максом настільки близькі.
- Ну що, куди сьогодні підемо? - запитала Люсі.
- Не знаю, мені нікуди не хочеться! - відповіла я
- О, почалося! Макс, ну скажи їй, що так не можна! Потрібно відволіктися!
- Крихітко, слухай, що тобі розумна людина каже, - я насупилася і встала.
- І що ви пропонуєте?
- Я тут один паб знаю...- почала Хлоя.
- О, ні! Мені вчорашнього вистачило. У мене все ще голова болить.
- Ходімо. Сьогодні так пити не будемо. Просто весело проведемо час.
Про весело проведемо час, це Хлоя влучила в саму точку. Я вже була захмеліла після
випитого вина, а кілька коктейлів додали мені настрою.

У машині Ірка знов пристала до мене зі своїми питаннями.
— Я так розумію, у вас розмова пішла не в той бік? Чи в той? — підмигує вона і нарешті рушає. Сьогодні ми на її машині були.
Я відкинулась на сидіння, дивилась у лобове скло, але бачила не дорогу. Я бачила його. Його злі очі. Його руки, і його слова про покарання.
— Ой не знаю, Герман...я навіть не знаю що сказати Ір. Герман, він так раптово у моєму житті з'явився...мені зовсім не до нього. Мені треба думати, де гроші брати на адвокати...ще і фото ці, а він...він коли з'являється я взагалі думати не можу. У нього така енергетика...
— О, це вже я чула, — перебила і розсміялась подруга.
— І про енергетику і про те, що у тебе ноги перед ним самі роз'їдзжаються, — все не переставала вона.
— Що там твій Золотов? — різко перевела я тему, бо Ірку починає нести.
— А що з ним?
— Це ти мені скажи...
— Не відчепився він, поки номер свій не дала, і зустрітися сьогодні пообіцяв...
— А ти що? Тобі ж він наче подобається?
Ірка на секунду стала серйознішою. Руки на кермі, погляд на дорозі, але голос — вже без сміху.
— Ну він веселий..і у ліжку просто бог. Але ж я його типу в універі відшивала, а зараз він лише отримав що хотів, і я не знаю як то все сприймати...та і взагалі, я ще з Сергієм толком не розішлася, я ще досі у нього живу і він ще досі мене своєю дівчиною вважає...
— То ти боїшся що для Золотова просто як галочка, і що він типу просто хоче помститися?
— Я не знаю...важко сказати... — Ірка замовкла

— Єво…
— Ні, не «Єво»! — перебила я. — Думаєш, це щось вирішує? Думаєш, це мене заспокоїло?! Та я хочу розлучення, чуєш? РОЗ-ЛУ-ЧЕН-НЯ! Мені набридли ці гойдалки — або облиш мене, або будь нарешті моїм чоловіком, у повному значенні цього слова! Я хочу відносин, де є не тільки секс, а ще й підтримка, близькість, увага!
Він насупився. Обличчя одразу стало кам’яним. Очі — як сталь. І коли він склав свої м’язисті руки на грудях, я вже знала: зараз буде не менш жорстка відповідь.
— Розлучення ти не отримаєш. Ясно?
Його голос був тихим. Але таким, що мороз пробіг по шкірі. Чіткий, глухий, владний. Від якого хочеться кричати — і водночас підкоритись.
— Це не ти вирішуєш! — я знову закричала, відчуваючи, як усередині все палає. — Не ти один! Я теж маю право!
— Маєш, — кинув він різко. — Але заяву вже вп’яте не прийняли. І ще десять разів не приймуть. Бо я не дозволю. І крапка.

От саме в цей момент я зрозумів, що проблема серйозна. Анфіса ніколи не ставила сумочку акуратно. Вона або кидала її на диван, або залишала на столі, або потім пів години шукала по всьому будинку.
Зараз же ще й розправила сукню, підняла голову й подивилася на Марину з напрочуд привітним виразом обличчя.

Я хочу розлучення, чуєш? РОЗ-ЛУ-ЧЕН-НЯ! Мені набридли ці гойдалки — або облиш мене, або будь нарешті моїм чоловіком, у повному значенні цього слова! Я хочу відносин, де є не тільки *екс, а ще й підтримка, близькість, увага!
Він насупився. Обличчя одразу стало кам’яним. Очі — як сталь. І коли він склав свої м’язисті руки на грудях, я вже знала: зараз буде не менш жорстка відповідь.
— Розлучення ти не отримаєш. Ясно?
Його голос був тихим. Але таким, що мороз пробіг по шкірі. Чіткий, глухий, владний. Від якого хочеться кричати — і водночас підкоритись.
— Це не ти вирішуєш! — я знову закричала, відчуваючи, як усередині все палає. — Не ти один! Я теж маю право!
— Маєш, — кинув він різко. — Але заяву вже вп’яте не прийняли. І ще десять разів не приймуть. Бо я не дозволю. І крапка.

Дзвінок від Захара був, коли я вже заходила до під’їзду Юлі.
— Ти де? — голос стривожений, він, здається, кудись біг, а потім я почула, як він розблокував двері авто.
— Не важливо! — відповіла я і почула, як Захар сів в авто і захлопнув двері.
— Не роби цього зі мною, кохана. Будь ласка, скажи, де ти є. Я дуже переживаю!
— Захар! — я важко зітхнула. — Все добре зі мною! Я поїхала до Юлі! Мені потрібен час, розумієш? — запитала я. Захар мовчав. Можливо, просто не знав, що сказати.
— Я відключаюсь, — сказала я і справді збиралася забрати телефон від вуха.
— Ні, Єво! Будь ласка… — почувся його голос, але я все одно припинила виклик. Де я — він тепер знає. Отже, хвилюватися, що я знов потраплю в аварію, не варто.
У такому настрої я дзвонила у двері.
— О, Єво! А ми тільки збиралися йти гуляти, — весело почала Юля, але, побачивши мій стан, одразу все зрозуміла.
— Любий, до мене Єва прийшла, йдіть без мене на цей раз! — крикнула Юля чоловікові й супроводила мене на кухню.
Звично налила чаю і сіла навпроти.
— Ну! Жалійся! Що трапилось? Він тобі зрадив? — серйозно запитала вона, а я здивувалася, звідки вона знає, що у мене саме такий стан.
— Звідки ти це взяла? Що, по мені видно, так?
— По тобі видно, що трапилось щось дуже масштабне

Голий сусід увірвався до моєї квартири — високий, накачаний, з хтивою усмішкою і рукою, яка ледь прикриває те, від чого я не можу відвести погляд.
Він дивився на мене так, ніби вже знав, як я стогнатиму його ім’я. Але тут у двері подзвонив мій бойфренд. Довелось сусіда ховати в шафі як коханця. Класика жанру? Так.

Вона підхопила сумочку і, не сказавши ні слова, просто пішла до дверей.
Помітив, як вона спочатку звернула до кабінету з табличкою «WC» і це був мій шанс.
Я як довбаний підліток побіг до свого припаркованого чорного Jaguarу, щоб у прямому
сенсі цього слова «підкотити до неї»
- У мене є своя машина! - зрозумівши мої дії гордовито промовила вона.
- Я просто тебе підвезу... чи ти боїшся того, чим може закінчитися ця поїздка? - оголив я
свої білі зуби, посміхаючись.
- Я вже доросла дівчинка, містер Грей, і запевняю, мене ви здивувати нічим не
зможете! - усміхнулася вона, обійшла машину. Сіла на заднє сидіння. Чорт.
- І куди ми їдемо, ти ж не знаєш моєї адреси? - через п'ять хвилин мовчання запитала
вона
Зупинившись на найближчому перехресті, я свідомо витримав театральну паузу.
Повільно обернувшись до неї, натягнувши наймилішу і найбезсовіснішу посмішку, я
відповів:
- Ми їдемо до мене.
- До тебе? - повторила вона, повернувшись до мене з широко відкритими очима. У цих
очах я побачив відображення себе. По обличчю пробігла судома, що змусила
облизнути пересохлі губи. Джулія, присунувшись ближче, пальчиками відсунула чубок,
що спадав мені на очі. Вона щоразу змушує мене засумніватися в тому, що я веду цю
гру....
- У тебе такі очі... такі красиві..., - усміхнулася вона.
Якщо вона ще раз доторкнеться до мене, я просто не витримаю, не зможу витримати її
божевільно-прекрасного запаху.
Ремінь безпеки дуже заважав, сковував рухи. Не замислюючись, я позбувся його,
притягнувши дівчину до себе, впиваючись пальцями в її тіло і гаряче цілyючи в гyби.
Ніжно й цноtливо. Зовсім не так, як мені хотілося.
Зовсім іншого хоче звір-одинак, замкнений в очах кольору кашмірського сапфіра.
Усе зіпсував якийсь баран, що засигналив позаду. Ну що за чорт, адже інші ж
здогадалися об'їхати! Довелося відсторонитися від неї. Довелося взяти себе в руки і
натиснути на газ. Чорний котяра м'яко заричавши мотором, слухняно рушив з місця.
Дорогий готель, уважний персонал, що немов передбачає бажання гостей,
продуманість кожної дрібниці... загалом казка, а не готель, тільки Джулії ці
«американські гірки» ні до чого.
Усю дорогу я думав про це і все ж на кожному повороті, на кожному перехресті, за
будь-якої зручної нагоди обертався, щоб поцілyвати сліпуче вродливу дівчину, від якої
я, здається, зbожеволів.