Спільне | Commons

Сьогодні виповнюється рік, як ми працюємо і живемо без нашого редактора і друга Саші Кравчука.

Досі важко повірити в це — повірити, що Саші нема. Адже досі, готуючи публікації, ми оглядаємося на критерії якості, які були важливі для Саші. Ми досі впроваджуємо ініційовані ним ідеї спецпроєктів і форматів. І ми продовжуємо запитувати себе, чи сказав би Саша своє «давай постить і підемо на обід» перед публікацією.

Нам було надзвичайно складно налаштувати роботу без Сашиної участі й підтримки. Проте вдалося нам це саме завдяки досвіду роботи із ним та всьому тому, чого Саша нас навчив.

Дякуємо, що ти був і продовжуєш бути у наших найкращих спогадах та спільних надіях на справедливий світ!

Більше про Сашу читайте у статті, присвяченій його особистості, поглядам і науковому доробку.

«Наскільки насправді відрізняється деколоніальність, зациклена на маніхейській ворожості до Заходу, від правого та авторитарного популізму, що нині піднімає свою голову по всій Європі…?»

Раніше маловідомий термін академічного лексикону «деколоніальність» сьогодні перетворився на загальновживаний і догматичний означник всього, що позначає звільнення від «західного диктату» і західних «цивілізаційних універсалій». Ба більше, за словами автора нашої сьогоднішньої публікації, він фактично перетворився на бренд, під яким деколонізувати почали все: від територій і країн до гіпстерів та догляду за собою.

❓Коли та за яких умов з'явилася та набула популярності теорія деколоніальності?
❓Чому деколоніалізм вдається до радикального партикуляризму, відкидаючи будь-який універсалізм, тим самим потрапляючи в категоріальну пастку?
❓ І чому жаргон деколоніальності може звести нанівець прагнення звільнитися від пригноблення і побудувати рівне та справедливе суспільство?

Читайте в статті дослідника критичної теорії Ніла Ларсена, як під «деколоніальними неологізмами» ховаються методологічні категоріальні помилки, ігнорування історичного досвіду та підтримка сучасних авторитарних режимів.

«Як соціальний географ я вивчаю міжнародну систему, і я завжди вірив, що щось, настільки жахливе, як те, що відбулося в Тиграї, вимагало б термінової реакції з боку ООН. На жаль, цього не сталося».

У червні цього року дослідницький інститут «New Lines Institute» опублікував звіт про військові злочини під час війни у ефіопському регіоні Тиграй. Зокрема, у ньому йшлося про те, що дії збройних сил Ефіопії і ахмарського ополчення можуть мати характер геноциду народу Тиграй.

Військове протистояння між федеральною владою Ефіопії і народом автономного регіону Тиграй розпочалося 3 листопада 2020 року й тривало 2 роки. У ході конфлікту Тиграй було відрізано від комунікації — інформація про події не з'являлася ззовні.

Події, що спричинили загибель близько мільйона людей, десятки тисяч біженців і біженок, спустошення цілих районів, були майже повністю проігноровані міжнародною спільнотою.

▪️ Що ж відбувалося під час війни у Тиграї?
▪️ Як збройний конфлікт змінив життя тиграйців та екологію регіону?
▪️ І які перешкоди постають перед дослідниками у висвітленні тих подій?

Дізнавайтеся про це з інтерв'ю з Теклехайманотом Велдемайклом.

До початку нового витка ізраїльсько-палестинської війни в секторі Гази проживало близько 830 вихідців з України, що є однією з найбільших мігрантських груп у заблокованій прибережній зоні.

Це пояснюють чималою кількістю шлюбів між українками й арабами, які вирушали здобувати освіту до СРСР. Так познайомилися і батьки дослідниці Рити Адель, чия мати є українкою, а батько — палестино-йорданцем. В Україні Рита провела все дитинство і юнацькі роки. А в 2003 році її родина переїхала до Йорданії.

Маючи таку історію, зараз сімʼя Рити є дотичною як до війни, яка відбувається в Україні, так і до бомбардувань ізраїльським урядом Гази.

Досвід таких людей є надзвичайно важливим для пошуку шляхів солідарності між українцями і палестинцями. Тож ми запросили Риту на інтервʼю.

Читайте, чому ця солідарність видається їй примарною і чим це обумовлено, — за посиланням.

🛜 Закони про захист цифрових прав і персональних даних, сприяння створенню публічних бібліотек, прозорість даних та заборона масового відеоспостереження.

Ми живемо в епоху стрімкого розвитку інновацій. Проте, як і раніше, розробка цих інновацій значно випереджає створення належних методів їх впровадження в суспільство та культуру.
Дослідження етичності технологій, неадекватних регуляцій інформаційної сфери і захисту даних є одними з чільних завдань, якими займаються піратські партії багатьох країн.

Останні ж вибори до Європарламенту завдали по піратам нищівного удару: Європейська піратська партія втратила трьох із чотирьох своїх депутатів.

❓ Чому в таких умовах перехопити естафету прогресивної технологічної політики повинна лівиця?
❓ І чому створення справедливого суспільства рівності неможливе без випрацювання належних політик у сфері даних?

Читайте про це в статті соціал-демократичного пірата Ілляса Ахмедова.

«Багато людей з інвалідністю, як у мене, згодні не отримувати пільги та додаткові кошти, аби їм дали можливість офіційно працевлаштуватися!»

2760 грн на місяць — розмір пенсії за І групою інвалідності в Україні сьогодні. При цьому, отримувачі цих виплат нерідко змушені самотужки забезпечувати себе ліками, платити за медичні обстеження і купувати все необхідне для адаптації у наявних умовах.

Із огляду на такий низький рівень державного соціального захисту та негнучкі умови отримання пільг, чимало людей з інвалідністю часто готові відмовлятися від них, аби лише мати змогу працевлаштуватися.

▪️ Які перешкоди в них з’являються на шляху пошуку роботи?
▪️ І яких змін потребує державна сфера підтримки людей з інвалідністю, враховуючи те, що в умовах війни кількість людей з таким статусом стає дедалі більшою?

Про все це ми поговорили з українками і українцями, які давно живуть зі статусом інвалідності в Україні, їхніми родичами та ветеранами, які повернулися з війни з важкими травмами. Про що вони нам розказали, — читайте в новій статті Олександра Кітраля.

У 1953 році в Південно-Африканській Республіці був прийнятий закон, який офіційно дозволяв сегрегацію в таксі, машинах швидкої допомоги, катафалках, автобусах, потягах, ліфтах, на лавках, у туалетах, парках, церковних залах, ратушах, кінотеатрах, театрах, кафе, ресторанах, готелях, школах та університетах.

Цей закон був лише одним із десятків, за допомогою яких правлячі кола ПАР 43 роки поспіль системно впроваджували політику гноблення та сегрегації проти місцевого чорношкірого населення, а також переселенців з Азії. Багато в чому її відгомін зумовлює економічну нерівність у ПАР і нині — за цим показником вона серед світових «лідерів».

❓ Що ж уможливило появу однієї з найвідоміших расиських систем ХХ століття?
❓ Які фактори й передумови сприяли становленню політики апартеїду?
❓ Які саме расиські закони були запроваджені в той період?
❓ Хто були та залишаються бенефіціарами системи дискримінації та гноблення?
❓ І який їй чинився опір?

Відповіді на ці питання ви дізнаєтеся з історичної розвідки нашого автора Романа Кожевнікова.

❓ How does the full-scale war affect the Ukrainian agricultural sector? What are the consequences of land reform? And what are the challenges facing Ukrainian farmers❓

🎧 Listen to the new episode of the podcast «Ukraine The Possible» about the impact of the war on the agricultural landscape of Ukraine and the prospects of the agricultural industry.

🌾 Вже багато років українські посадовці у питанні розвитку економіки роблять ставку на родючість українських ґрунтів і сільське господарство. Так, українське зерно і справді стало провідним ресурсом для експорту та продовольчого забезпечення багатьох країн.

Що ж відбувається із сільським господарством тепер, коли внаслідок війни значну частину української землі неможливо обробляти?

Цьому питанню присвячено новий епізод подкасту «Ukraine The Possible». Під час прослуховування ви дізнаєтеся:
▪️ як війна вплинула на агросектор країни;
▪️ про наслідки земельної реформи;
▪️ виклики, з якими стикаються українські фермери;
▪️ майбутні перспективи сільськогосподарської галузі.

🎧 Слухайте епізод на зручній для вас платформі.
Spotify
Apple Podcasts
YouTube
SoundCloud

одеса!

У суботу, 29 червня о 16:00
відбудеться показ фільму «Безпека в оренду»
активістки та дослідниці житла Віти Шнайдер та виступ активістів колективу САД, які допомагають одеським безпритульним.

Фільм Віти Шнайдер розповідає про проблеми з орендою житла в Україні під час повномасштабного вторгнення через призму сімʼї переселенців, які намагаються облаштувати нове життя на безпечній території.

Після показу фільму та обговорення активісти ініціативи САД розкажуть, як вони допомагають бездомним людям Одеси і про те, як боротьба за доступнее житло може вплинути на вирішення проблеми безпритульності.

Веганські закуски та смачні коктейлі - безкоштовно
(або за free price на банку допомоги для САД).

Вхід на показ - вільний, але попереднім записом, кількість місць обмежена. Локацію зможете дізнатися в особистих повідомленнях. Запис на подію в особисті повідомлення: @marynayoyo

«Я хочу повернути собі ноги», «Ампутація на обідньому столі».

Сьогодні подібні заголовки можна нерідко зустріти у матеріалах про жертв серед мирного населення, спричинених бомбардуваннями в Газі. Проте цей вибір між «життям і кінцівкою» — далеко не перший досвід масового каліцтва, пережитий палестинцями та палестинками. Багато людей втратили кінцівки і в результаті нападів сіоністських ополченців під час Накби.

Так, поряд з переживанням позбавлення землі й домівок, ампутація стала поширеною темою у палестинській літературі. Як ці духовні й фізичні втрати описують палестинські письменники й письменниці, — читайте в статті Ґрема Лідела.

Минулого четверга у нас відбулася перша за довгий час офлайн-подія!

Ми організували у Центрі Довженка премʼєрний показ документального фільму про українських ветеранів вʼєтнамської війни режисерки Тетяни Ганжі, знятий за ініціативи нашої редакції.

Дякуємо всім, хто прийшли і долучилися до обговорення з героями стрічки. Сподіваємося, вам було цікаво. А зараз ми поділимося фотозвітом з івенту.

За кілька тижнів ми також опублікуємо фільм у вільному доступі на нашому YouTube-каналі.

Слідкуйте за стрічкою 😉

Готуйте своє феміністичне кіно! 🧑‍🍳 Адже цьогоріч «Фільма» знову оголошує прийом заявок до спеціальної не конкурсної програми.

Організатор_ки зацікавлені в стрічках, які:
🔸 торкаються ключових для інтерсекційного фемінізму тем;
🔸 створювалися з дотриманням феміністичних принципів;
🔸 будь-якого жанру і формату (окрім телефільмів), хронометражу, країни та року виробництва.

Поширюйте серед знайомих режисер_ок і надсилайте заявки за формою до 20 серпня включно.