«Наскільки насправді відрізняється деколоніальність, зациклена на маніхейській ворожості до Заходу, від правого та авторитарного популізму, що нині піднімає свою голову по всій Європі…?»

Раніше маловідомий термін академічного лексикону «деколоніальність» сьогодні перетворився на загальновживаний і догматичний означник всього, що позначає звільнення від «західного диктату» і західних «цивілізаційних універсалій». Ба більше, за словами автора нашої сьогоднішньої публікації, він фактично перетворився на бренд, під яким деколонізувати почали все: від територій і країн до гіпстерів та догляду за собою.

❓Коли та за яких умов з'явилася та набула популярності теорія деколоніальності?
❓Чому деколоніалізм вдається до радикального партикуляризму, відкидаючи будь-який універсалізм, тим самим потрапляючи в категоріальну пастку?
❓ І чому жаргон деколоніальності може звести нанівець прагнення звільнитися від пригноблення і побудувати рівне та справедливе суспільство?

Читайте в статті дослідника критичної теорії Ніла Ларсена, як під «деколоніальними неологізмами» ховаються методологічні категоріальні помилки, ігнорування історичного досвіду та підтримка сучасних авторитарних режимів.