Краса Історії

Ось таке дуже красиве та гарно проілюстроване видання про Холодний Яр забрав сьогодні. Аж слюньки течуть😋.

А те що такого рівня оформлення вдалось досягти невеликому видавництву майже самотужки зайвий раз підтверджує - було б бажання робити якісно, гроші похідне.

Хто цікавиться тематикою Громадянських війн та революцій початку ХХ ст. - буде в захваті. Не пропустіть.

Придбати можна у самого Автора, всі деталі в його пості на фб:https://www.facebook.com/share/p/1DbD36iVpP/

Кожного року в різні сезони в мене наступає "епоха наполеонівської доби". Минулого року я дивився та читав про похід Наполеона 1812 року та його катастрофічне завершення якраз коли не було опалення. Вийшло дуже атмосферно, хоча не раджу повторювати) В дитинстві я познаймився з тематикою Наполеона через фільми "Війна та мир" (1966) та Ватерлоо (1970) Бондарчука-старшого. Їх час-від-часу крутили по телебаченню. Деталей не пам'ятаю, крім однієї сцени з Ватерлоо (досі найкращий фільм про наполеонівські війни) - як оточеним французьким гвардійцям пропонують здатися, на що ті відповідають "Лайно", лави британської кінноти розступаються і їх впритул розстрілюють гармати Веллінгтона. Але по-справжньому зацікавився наполеонівською тематикою після того як в молодшій школі у відеопрокаті побачив блок з чотирьох касет. В ньому був французький чотирьохсерійний телефільм з Крістіаном Клавьє, Джоном Малковичем та Ізабеллою Росселліні. Клав'є я до того бачив лише в комедіях на кшталт "Прибульців" чи "Астерікса" (до речі, добре що згадав - давно їх не бачив😉). Виявилось, Клав'є здатний на серйозну драматичну гру. Як для телепостановки творці серіалу гідно постарались. Що там казати - в 2002-му їм вдалось значно краще ніж в 2023-му Рідлі Скотту на великому екрані зі своїм позорищем. Серіал класний, є в різних перекладах. Особливо мені подобається перші серії про прихід Наполеона до влади. Ну і найкраща екранізація кривавої битви імператорських Франції та Росії при Прейсиш-Ейлау якраз в цій стрічці. Шкода лише, що бюджету на нормальне відображення подій 1812-1815 років вже не вистачило. Тому "битва народів" при Лейпцигу пропущена, а Ватерлоо виглядає гірше Аустерліца в цій же стрічці. Зате Іспанії приділили увагу і це, як на мене, плюс.
Всім хто цікавиться історією ХІХ ст., французькою революцією та наполеонівської тематикою - раджу.

Глянув фільм "Молодий Вашингтон" (2026) і попри першопочатковий скепсис, він мені таки сподобався.
По-перше, хороших історичних батальних фільмів про XVIII ст. вкрай мало, а на тематику франко-британо-індіанських війн нічого вартісного після "Останнього з могікан" (1992) я не бачив.
По-друге, фільм хоч в значній мірі апологетичний, але не ідеалізує Вашингтона, відмічаючи як його провали з яких почалась його кар'єра, так і здатність вчитись на власних помилках. По-третє, фільм попри відносно скромний бюджет і майже ноунеймів акторів (крім Бена Кінгслі), знятий як то кажуть "з душею". Стрічка добре передає вайб десятиліть які передували війні за незалежність американських колоній. Ну а те, що вже анонсували продовження, події якого будуть розгортатись якраз в перший період Війни за Незалежність, підтверджує що фільм знайшов вдячних глядачів.
Особисто я дуже скучив за такого роду історичними блокбастерами і радий, що вони по-трохи повертаються на екрани. Кого цікавить історія США та фронтир - дуже раджу.

Джеф Деніелс в ролі Рональда Рейгана харош. Що тут ще скажеш)
Думаю, завтра залишу відгук на самий фільм "The Brink of war" 2026.

Китайський вчений та один з провідних інтелектуалів часів опіумних війн Вей Юань зробив аналіз напрочуд актуальний не лише щодо тодішнього Китаю:

"Історія вкотре повторювалась: війною нехтували тоді, коли вона була на часі, і вступали в неї тоді, коли доя цього був непідходящий момент. Так само й мир - на нього не йшли, коли він був потрібний, а укладали в найневигідніший період. Якби ми поєднали оборону з переговорами, то змогли б не лише залучати власні війська, а й привернути на свій бік і чужі сили: французів, американців, навіть непальських гуркхів, протиставивши одних іноземців іншим. Ми мали б змогу непохитно обстоювати заборону на розповсюдження опіуму, діяти жорстко щодо британців і паралельно заручатися підтримкою іноземців, завойовуючи їх симпатію. О, слушна нагода! Лише справжній геній спроможний ухопити тебе за чуба, перш ніж ти зникнеш. Однак якщо нагода втрачена, наступний найбільш вдалий крок - це каяття. Саме воно - разом із прагненням змінюватися на краще - ще може допомогти виправити наші помилки в майбутньому".

(З книги Майкла Вуда "Китай: портрет цивілізації, С. 410).

Завершив читати цю афігенну книгу по Китаю. Мені сподобалось як Вуд використав підхід документального кіно в книзі - ти ніби подорожуєш по різних частинах та епохах Китаю вслід за Автором. Паралельно, Майкл Вуд додав дуже багато свіжих знахідок, як археологічних так і писемних. Наведу лише один приклад. Здавалось б всі чули за події на площі Тяньаньмень в 1989 році. От тільки, основні ключові письмові джерела по цій події стали доступними лише в 2019 році, та й то не всі, коли їх нелегально передали з Китаю.
Книга неймовірно красива, легко читається і помітно відрізняється від решти англомовних західноцентричних книг про Китай. Залишаю її в своїй "малій" бібліотеці, куди потрапляють кращі з кращих😉
А що ви читаєте зараз? Діліться в коментарях.

З Лавкрафтом довга та цікава історія в мене.
Вперше почав читати в покет бук виданнях ще на початку 2010-х. Мені сподобалась атмосфера недосказаності і постійні відсилки автора до давніх цивілізацій та таємниць минулого. Однак, довший час я був радше шанувальником його колеги по цеху Роберта Говарда, з його більш динамічними світами та героїчними персонажами. Однак ці письменники попри різні погляди, поважали та взаємодоповнювали творчість один одного. Лавкрафт вважав цивілізацію тонким прошарком, що єдиний стоїть між людством та невимовним жахом. Говард, що особливо помітно по Конану Варвару та Соломону Кейну, возвеличував варварство та зневажав цивілізацію за виродження та слабкість. Ба навіть більше - був прихильником расизму. До обох слава прийшла радше вже після їх смерті, ніж при житті.
І ось у спілкуванні з другом згадали Лавкрафта та його творчість. Недавно вийшла українська гра "Sinking city 2", прям пронизана лавкрафтівськими мотивами. Свого часу, я свої старі книги подарував другу. Хоч не великий любитель читання, але ці він прочитав та був в захваті. І ось мені після спілкування захотілось знову перечитати Лавкрафта. На фоні оточуючої дійсності, він виглядає майже оптимістично...

А ось цієї книги я чекаю заледве чи не найбільше з усіх новинок до Нового року.
Коли ви крайній раз читали книгу про українське історіописання? Про основні напрямки та тенденції історіографії? Особисто я скільки не намагався не зміг згадати. Чи не з часів класики Леоніда Опанасовича Зашкільняка, на якій я ще вчився як студент.
Сергій Єкельчик, один з найцікавіших істориків сучасності, зробив майже неможливе- він у досить невеликій по обсягу праці - зміг вмістити основні тенденції української історіографії в Україні та діаспорі з 1917 р. і аж до початку 2020-х. Хто в темі, той вже зрозумів - це найновіший і найбільш концептуальний погляд на українську історіографію.
Особисто я вважаю, що ця книга практично незамінна як для викладачів, так і для студентів-істориків. Тепер викладати та готуватись по історіографії буде значно легше та цікавіше. Якщо ви викладач - must read за замовчуванням.
Однак, нюанс в тому, що навіть якщо ви не викладач, а просто цікавитесь історією, а тим паче українською історією - другої такої книги, яка б доступно та цікаво описала більшість процесів які проходила і досі проходить українська історіографія - вам не знайти.
Переконаний, книга викличе багато дискусій. Не один іменитий історик впізнає в своїх працях довгу тяглість "радянського спадку", про який пише Єкельчик. Хтось, як і я, матиме контраргументи та скепсис до "постколоніального підходу" (але повірте краще про це читати академічно у Єкельчика, ніж в деяких наших літераторів). Ну а хтось, теж як я, буде просто отримувати інтелектуальну насолоду з есеїв про суть історіографічного підходу Івана Лисяка-Рудницького; про секрет неймовірної популярності "Історії України" Ореста Субтельного; про роль історичного наративу в сучасній російсько-українській війні та про пошук нових напрямків в історіографії.
Особиста моя втіха ще й в тому, що це одна з дуже небагатьох книг, де на обкладинці з'явився Лисяк-Рудницький😍.
Цією книгою видавництво Lobster відкриває нову серію видань української класики історіографії - або ж вже давно недоступної, або ж взагалі раніше невідомої. Тому, стежте за новинками та передзамовленнями😉
Ну а книгу Єкельчика, яка орієнтовно буде в жовтні, передзамовити можна вже на сайті:Битва за історію. Як українське минуле стало сучасністю – Lobster – видавництво книг https://share.google/8PfXYN6bPl4k9F4oe

Є такі книги, які я називаю "нечитана класика". Про них знаєш давно, навіть про основні ідеї викладені, але все ніяк не доходять руки їх прочитати самому. Протягом багатьох років такою для мене була біографія Гітлера Йохіма Феста 1973 року. Й досі, це напевно один з найцікавіших біографів Гітлера. А його монументальна книга не поступається дослідженням Еванса та Кершоу.
Найбільше в книзі мені сподобались три аспекти. Перше, Фест не принижує, але й не перебільшує Гітлера. Здавалось б дуже просто на словах, однак реально дуже складно збалансовано підходити до викладу життя одного з найбільших злочинців в історії людства. Друге, Фест дуже класно подає контекст - з його книги чудово розумієш, чому націонал-соціалізм виник саме в Німеччині і які риси національної культури були визначальні в цьому процесі. Третє - глибокий психологізм Феста. Він детально описує настрої, уяву та відчуття не лише самого Гітлера, але й його противників, соратників та пересічних людей. Для прикладу, в тій же книзі Жана Тюлара "Наполеон або міф про рятівника", яка теж вважається класикою, дуже не вистачало психологічного аспекту, світосприйняття Бонапарта. Один сухий матеріально-економічний аналіз показував цікаві структури та інтереси за фасадом імперії Наполеона, але мало розкривав його як людину та особистість. Фест в цьому сенсі як біограф задав дуже високу планку і справді став класиком досліджень в цьому жанрі.
П.С.Прочитав вже 2 томи, залишився ще один.

Якби Шевченко все життя люто пиячив, то наприкінці він би виглядав десь так🫣.
Хто не в темі - по версії полтавської богеми - це Шекспір🤣🤣🤣

Бабине літо - час коли тягне на сонячну Сицилію, де на античних руїнах старі мафіозні клани розбираються один з одним. Вирішив накінець познайомитись з книгами Маріо П'юзо, заодно знову переглянути трилогію Копполи "Хрещений батько", яка стала екранізацією цих книг. Ну і минулорічна гра Mafia Old Country задля додаткового занурення в атмосферу Сицилії початку ХХ ст.
Взагалі, фільми про мафію куди краще дозволяють зрозуміти теперішнє, ніж політологічні теорії. Наприклад, в спін-оффі до серіалу "Narcos" від Netflix, який на відміну від оригіналу присвячений не Колумбії, а Мексиці, є сцена, що мені особливо запам'яталася. По сюжету, на фоні протистояння між різними групами наркоторговців, один з мексиканських картелів найняв поліцейських, щоб ті перехопили товар конкурентів і притримали в себе. Таким чином, руками силовиків вирішили "поставити на місце" конкурентів. Ті в свою чергу, не довго думаючи найняли вже військових, щоб ті відбили товар з поліцейської бази. Це і є мафіозний інституційний хаос. Коли чітка структура та правила в країні є лише всередині мафії. А силовики виступають "ландскнехтами" впливових кланів.

Напевно одна з найцікавіших книг, які я чомусь пропустив. Спогади генерала, очільника миротворчої місії ООН в Руанді. Як країна поринає у вихор внутрішнього геноциду, постійного поділу на "правильних" та "неправильних" громадян?
Як людяність крок-за-кроком вивітрюється з суспільства, коли сусіди починають полювати на сусідів, рідні зрікаються рідних, а корупція стає чи не єдиним способом хоч тимчасово врятувати життя серед Молоху громадянської війни?
Чому і як людство раз-по-раз повертається до геноцидів? Спогади та рефлексії військового, який на свої очі побачив Жах історії.

Замовив собі і вам раджу:
Рукостискання з дияволом: крах людяності в Руанді https://share.google/vijGQXqc6d7TP0rZk

Стратегії і книги

На днях прийшла посилка від батьків, і я попросив до неї докласти декілька книг з моєї бібліотеки (95% моїх книг у них). Серед них ця - одна з перших історичних книг, яку мені придбали на початку 2000-х. З нею пов'язані дуже цікаві спогади - про те, як я зацікавився воєнною історією та іграми-стратегіями.
Якраз на самий міленіум, на межі 1999-2000-х рр. ми переїхали в іншу квартиру в сусідньому районі Чернівців. Через деякий час я мав йти в перший клас. Всі друзі залишились у старому дворі, і це для мене тодішнього був прямо удар. Спойлер - сюжет з розтаванням з колом спілкування та друзями при переїзді буде повторюватись далі все життя - так що мене так готували) На поверхах було по дві квартири на крило зі спільним коридором. Нам дуже пощастило з сусідами, вони були адекватні (а це про сусідів не завжди можна сказати), а ще їх син на декілька років старший за мене, дуже любив комп'ютерні ігри, особливо стратегії. Та мав класну колекцію книг.
Після першого гостювання у них, коли дорослі сиділи у вітальні, ми з Дімою пішли грати за комп'ютером в його кімнаті. В мене до того були лише приставки (Денді та Перша Сонька), так що ПК був такою собі новинкою-екзотикою. Саме завдяки сусіду я познайомився з такими серіями як Red Alert 2, Warcraft 3, Age of Empires 1-2 і Legion - гра, яка разом з фільмом "Клеопатра" привила мені на все життя любов до Риму.
Якось вже йдучи до себе, я звернув увагу на книги у вітальні. І там була серія "100 великих". Для свого часу вона була дуже красиво оформлена, так і хотілось потримати і глянути що в середині. Я вирішив почати з цієї книги і попросив позичити на пару днів. Якимось чином я наугад взяв одну з найкращих книг в серії (як потім я дізнався вони дуже різної якості були, бо різні автори). Ця мала цілий колектив фахових істориків, з переліком літератури до кожного розділу. Малий хлопчина листаючи її відкривав для себе великі битви минулого, різні цивілізації, лідерів, вдалих та не дуже, тисячі років в одній палітурці. Пізніше, як я повернув її назад, то попросив придбати мені таку ж. Так, з неї почалось моє колекціонування цієї серії в 2000-х роках. Так, одна зустріч вплинула на любов до історії.
Пишіть в коментарях, з яких книг ви починали знайомство з красою минулого😉

Фантастична новина! Культову сагу Моріса Дрюона "Прокляті королі" скоро можна буде прочитати українською. "Апріорі" вже оголосили передпродаж до першої частини "Залізний король". Ще як йшов серіал "Гра престолів" знайомі мені радили її почитати, адже Мартін в першу чергу надихався цією книгою коли закручував інтриги Вестероса. І взагалі, книги про "прокляття тамплієрів" треба читати😉Передзамовити можна тут:
https://apriori-publishing.com/product/zaliznij-korol?fbclid=IwY2xjawT7qk9wZG9mBWV4dG4DYWVtAjEwAHNydGMGYXBwX2lkEDIyMjAzOTE3ODgyMDA4OTIAAR7202QoG1TN0G31dp1yI5E3HKiZglcG-N2-PumIUWA1CQ5S_77Fezrye0E9ew_aem_7_0c9q4MpHnTOhtdyHXieg

Краса Історії pinned a photo