— Але ж, вовче, навіщо тобі такий великий рот? — голос знижується до шепоту, і Фелікс опускає долоню на чужу гарячу щоку; шкіра оксамитова, попри лютий мороз на вулиці.

Він знає, яку владу його голос може мати над іншими, і на перевертні це теж спрацьовує. Вовчий хвіст за міцною спиною на секунду завмирає, а потім продовжує свої звичні похитування, проте щось змінюється в атмосфері навколо.

— Щоб я міг тебе з'їсти, — так само тихо відповідає Кріс і мугикає від несподіванки, коли до його губ притискаються чужі прохолодні.

Узагалі-то він планував лише налякати хлопця, що так зухвало зайшов на його територію і нагрубіянив при першій зустрічі, але, мабуть, його обвели довкола пальця і в пастку потрапив саме він, бо це з виду ангельське створіння у червоному плащі повністю заволоділо його увагою. Кріс притискає хлопця якомога ближче (хоча, здавалося б, куди ще) і виє, коли Фелікс прикушує його нижню губу і зализує невелику ранку, відсторонюючись із задоволеною усмішкою. Варіант опинитися з'їденим хижим звіром не здається йому таким уже поганим, якщо це відбуватиметься ось так.

— Ну то їж, чи боїшься, що з'їм я, Крісе? — у його голосі чути виклик, і це змушує лаву розтікатися в грудях і животі Крістофера.