— Коли ти востаннє їв, Джісоне?

— Ну… — Хан справді намагається пригадати свій останній прийом їжі, але на думку спадає лише чай та кілька круасанів із пекарні за рогом, які він з'їв ще вчора. Немов дитина, яку соромить дорослий, він опускає голову й незграбно чухає потилицю.

— Можеш не відповідати, — Мінхо зітхає і підходить ближче, ляскаючи його по плечах. Джісону незручно від цього дотику, і шкірою біжать мурашки. — Зараз наше головне завдання — поїсти, а вже потім я розберуся, що з тобою зробити за відсутність рукопису в мене на пошті. Тобі більше до вподоби море чи пісок?

— Що за дивне питання?

— Щоб ти обрав, де мені позбутися твого тіла, — Джісон задирає голову й дивиться на старшого недовірливо, якщо не сказати з переляком, і серйозний вираз обличчя старшого лише підсилює його побоювання. — Жартую.