— ти не намочиш її?

— це краще, ніж лякати тебе шрамами, — буденним тоном відповідає кріс, присідаючи настільки, щоб бути на одному рівні з феліксом.

— кріс, — ласково зове його молодший, наближаючись настільки, наскільки дозволяють їхні тіла. — ти мене не налякаєш. я тебе вже люблю, і те, що знаходиться під пов'язкою, цього не змінить, — фелікс бере його обличчя у свої долоні, дивився на нього зі всією ніжністю, що була в ньому. — дозволь мені зняти її?

крістофер вагається. з одного боку, рано чи пізно це повинно було б статися, а з іншого, він до тремтіння в кінчиках пальців боїться побачити розчарування в очах напроти. рішучість на обличчі фелікса і його теплі долоні переконують його, що все буде в порядку, і кріс піддається. він знімає пов'язку одним швидким рухом, не піднімаючи голови, поки ласкаві пальці не беруть його за підборіддя, щоб підняти його вгору.