Чонін ошкірює скептичним поглядом хлопця й кривить рот набік, хмикаючи власним думкам.

— Сам-то давно перестав бути школярем?

— Усього рік тому. А що, непомітно? — хлопець знову нахабно вривається в його особистий простір, небезпечно близько наближаючись до його обличчя, і дивиться прямісінько в очі, які чомусь звужуються від усмішки, що торкнулася губ. — Ну то що, поцілуємося? А то такий момент пропадає, вони ж скоро знову повернуться в бій.

Чонін скошує погляд на велетенський екран і натикається на образ двох закоханих, які щойно усвідомили свої почуття й цілуються в якійсь підворотні після того, як утекли від головних лиходіїв. Чонін не певен, ким йому вважати цього набридливого хлопця, але від нього точно не віє жодною небезпекою, тож він просто киває і дозволяє моменту взяти гору.