Повернути ріки вспак, створити чи висушити моря – це не лише фантастичні проекти столітньої давнини, але й експерименти, які втілювалися в радянські часи надвисокою ціною.

6 червня 2026 року минає три роки відколи росіяни підірвали Каховську ГЕС. Тоді чимало хто вперше за десятки років побачив землі, які колись були їхнім домом.

Як пам’ять про ці місця може бути і формою спротиву, і психологічною підтримкою та як насправді водосховища впливають на нашу культуру?
У гостях подкасту “Пороблено” – Ірина Коваль-Фучило, фольклористка, кандидатка філологічних наук, старша наукова співробітниця Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології імені М. Рильського НАН України, авторка монографії “Затоплені села: пам’ять наративу”. Вона розповідає:

💦Як радянська влада пояснювала необхідність будувати ГЕС і коли саме почали цей проект?
💦Чим офіційний радянський наратив відрізнявся від реального досвіду людей, яких переселяли із зон затоплення?
💦Які мотиви найчастіше з’являються у спогадах і фольклорі про затоплені села?
💦Як змінюються поминальні практики, коли нема місця, де традиційно поминають?
💦Які больові точки пам’яті оголив підрив росіянами Каховської ГЕС у червні 2023 року?

Вмикайте новий епізод “Пороблено” і дізнавайтеся, як пам’ять про затоплені села сьогодні стає формою спротиву — поверненням історії, яку колись намагалися
змити водою:

https://youtu.be/X6TBV3B5qk4

Серед коментарів під відео ми розігруємо книгу з автографом Ірини Коваль-Фучило про затоплені села.